За старих часів це було, у далеку старовину.
Одна людина торгувала рибою вразнос. Якось раз полив сабоний дощ. Раптом рознощик помітив, що однієї мурахи ось-ось віднесе потоком води. Тримається він лапками за соснову голку, а загибель підступає до нього всі ближче.
У рознощика серце було добре:
- Ех ти, бідолаха, жалко мені тебе! Простягнув він мурасі кінець свого коромисла й
Визволив його з лиха.
На інший день знову йде рознощик цієї ж дорогою. Раптом звідки не візьмися виріс перед ним людей величезного росту й говорить:
- Учора ти врятував мураху. Велике тобі спасибі! Ми прагнемо тебе віддячити. Іди за мною!
- А куди йти-те?
- Я покаджу тобі дорогу.
Пішов велетень уперед і раптом зупинився перед малюсінькою діркою у землі. Показав він на неї рукою:
- Полезай туди! Рознощик так і оторопів.
- Куди, у цю махонькую дірку? Так як же у неї влізти?
- А ти замруж очі міцніше, решта — не твоя турбота.
Послухався рознощик, замружив ока. А коли відкрив їх, то здалося йому, що він у райському саду.
Цвітуть колом квіти всіх чотирьох пір року, червоні, білі, жовті, лілові... Над квітами строкаті метелики літають небаченої краси. У повітрі розлитий солодкий аромат. А віддалік блискає крізь легеня покривала весняного серпанку чудовий замок. Завмер мимоволі на місці рознощик і запитує:
- Чий це замок?
- Я тебе проводжу туди, - відповів велетень.- Це замок Володаря мурах.
У ту ж мить опинилися вони у замку. Ласкаво прийняв рознощика Володар мурах. Гостеві подали розкішні страви, а дівчини-мурахи побавили його веселими танцями.
- Побери ці дарунки на подяку за порятунок мого керая, - мовив Володар мурах рознощикові й подарував йому чудове вбрання із шовку.
- Варто тільки махнути рукавом цього халата — і одержиш усе, що побажаєш. Але дивися нікому його не показуй, не те втратиться він своєї чудесної сили.
З тієї пори вже не треба було рознощикові торгувати рибою. Коштувало тільки махнути рукавом чудесного халата й побажати чого-небудь, як усе раптом з'являлося: і гроші, і плаття, і смачна їжа. Багато зажив рознощик у новому прекрасному будинку.
Якось раз, коли чоловік з будинку пішов, стала дружина рознощика прибирати у прикомірку й помітила якусь скриньку. Звідки тільки він узявся? Відкрила вона його, а у ньому ошатний візерунковий халат. Побрала дружину ревнощі.
«Уже напевно, - думає вона, - приніс чоловік це вбрання з якого-небудь дурного будинку, ось і ховає від мене. Ну перегоди ж, я провчу тебе! Довідаєшся, як ходити до продажних красунь!»
Кинула вона дорогоцінне вбрання у вогнище. Але раптом полум'я яскраве спалахнуло й розстелилося по підлозі, як циновка. Усе відразу зайнялося, запалало й згоріло дотла: новий гарний будинок, одяг і начиння.
Повернувся рознощик, а замість будинку — попелище. Коштує дружина біля паруючих вугіль і гірко плаче:
- Більше лихо накоїла я, чоловік мій. Ненавмисно, сама не знаю як, спалила весь будинок.
- Як, невже усе згоріло дотла? Але хоч ларчик встигнула ти винести з вогню? Той, що стояв у куті прикомірка?
- Ні, він згорів найпершим. Рознощик тільки зітхнув:
- Ну тоді усе пропало! Не змахнеш рукавом, якого немає.