Жив-Був на світі бідний сирота по імені Аслан. Кликали його так тому, що мав він незвичайною силою. Аслан був подпаском, але одного разу він піймав вовка й задушив його своїми руками. Та хазяїн зробив його своїм головним чабаном.
Аслан ніколи нічого не боявся. Уночі гнав він череда далека від села, довіряв його собакам, а сам лягав спати. Свій хурджин зі сніданком клав він на великий камінь.
Якось здалося йому, що хтось уночі бере у нього їду з хурджина.
Коли він лягав спати, у хурджине було чотири яйця й два коржі, а до ранку залишилося тільки два яйця й один корж. Розв'язав він наступною ніччю підкараулити того, хто без запрошення ділить із ним його хліб.
Поклав він хурджин на камінь, ліг і прикинувся сплячим. Опівночі почувся шерех. Аслан подивився крізь вії, бачить: дістає їжу з його хурджина дівчина неземної краси. Відламала хліба, запила ковтком води й зібралася йти. Гора перед нею розкрилася як ворота, і вона вже готова була зникнути, як Аслан підхопився й встигнув схопити дівчину за одяг.
Дівчина говорить:
- Відпусти мене, я принесу тобі тільки горі.
- Нічого не боюся, - говорить Аслан. - Ти так гарна, що за тебе я навіть умерти був би радий.
- Спасибі тобі за твої слова, - говорить дівчина, - раз ти такий гарний і безстрашний, розповім я тобі свою історію.
... За сім'ю високими горами лежить царство грізного царя Зарзанда. Це мій батько. Рік тому напали на нашу країну вороги, і батько з військом відправився на поле брані. Поки його не було будинку, перелетів через сім гір триглавий дев і потяг мене у свій палац. Сорок днів благав він мене стати його дружиною, але я ніяк не прагла. На сороковий день дев занедужав і сказав своєї матері:
- Я, напевно, умру й не смогу на ній одружитися. Поведи цю дівчину й спрягти.
Нехай ніхто ніколи не стане її нареченим, Та ось опинилася я усередині гори, у темній печері. Мати дева сказала кам'яній скелі:
- Камінь, камінь, дай притулок дочку пануючи Зарзанда, Нехай сидить тут, поки не прийде за нею юнак з миртовою гілкою, якому ластівки допоможуть. Коли торкнеться він тебе тричі цією гілкою, відпусти її. А поки стережи пущі ока й відкривайся тільки на одну година у добу - рівно опівночі. Якщо ж уночі вона не захоче повернутися, уразь її смертю. Ось і усе. Тепер вибачай. Я повинна вернутися у свою кам'яну могилу.
- Я врятую тебе, красуня, - сказав Аслан, Він відразу побрав у хазяїна розрахунки й пішов шукати ластівок. Ходив він від будинку до будинку, із села у село, але ластівок ніде не зустрів.
Раптом наприкінці села побачив він маленький будиночок; дві ластівки снували під його дахом. Увійшов він у будинок. Бачить: бабуся запалює свічу.
- Здраствуй, матінка, - говорить він.
- Ласкаво просимо, - відповідає вона.
- Матінка, я отут чужий, немає у мене на ніч покрівлі. Не чи притулиш мене?
- Гостюючи посилає небо, - відповідає вона. - Заходь. Погодувала вона його дечим, послала постіль.
На світанку прокинувся Аслан, вийшов з будинку, чує: ластівки щебечуть. Став він прислухатися, прислухатися й раптом початків розуміти їхню мову.
- Жінка, - говорить одна ластівка.
- Що? - відгукується інша.
- Не чи той це Аслан, який нас хлібними крихтами кормил?
- Той, той.
- А навіщо він тут?
- Шукає, як йому бранку звільнити.
- Що ж, нехай він, ідучи, три рази руку бабусі поцілує й скаже три рази: "Спасибі, добра матінка". Вона його й навчить.
Пішов Аслан до бабусі, бачить: вона вже встала.
- Я поспішаю, матінка, - говорить він їй.
Прощаючись, тричі поцілував їй руку й тричі повторив: "Спасибі, добра матінка".
- Славний ти хлопець, - говорить йому бабуся. - Іди й нічого не бійся. - Тобі треба перемогти триглавого дева, щоб звільнити дочку пануючи Зарзанда.
Ось тобі чотирнадцять жолудів. Чотирнадцять днів ти будеш добиратися до міцності дева, будеш з'їдати у день по жолудю, від них станеш ще сабоніше. Ось тобі два горіхи. Ледве відійдеш від села, сховайся, щоб тебе ніхто не бачив, і розколи їх. Ось тобі ще глечик води й мішечок борошна.
Міцність сторожить матір дева. Бризни їй водою у особу, вона засне на три дні.
Біля неї у вазі коштує зелена миртова гілка. Побери її й поспіши до печери.
Подякував Аслан бабусю й відправився у шлях. Знайшов він затишне містечко, розбив горіхи. З одного вийшов вогненний кінь, а у іншому минулому меч, щит і розкішний одяг.
Усе зробив Аслан, як його навчила бабуся. Приспав матір дева, схопив зелену гілку й поскакав на своєму коні ладь.
Три дні скакав не зупиняючись, на четвертий чує: несуться за ним навскач дев і його матір, ось-ось наздоженуть.
Отут сказав йому кінь людським голосом:
- Розвий борошно по вітру.
Розсипав, розвіяв Аслан борошно й виріс перед девом непрохідний ліс. Далі поскакав Аслан. Через день чує: знову за ним погоня.
- Що ж робити, - говорить кінь. - Прийде з девом поборотися. Повернув Аслан коня й помчався назустріч деву. Ударом меча відітнув він
Деву одну із трьох голів. Кинувся на нього розлютований дев, але кінь викрутився й брикнув його так сабоно, що дев відскочив, а юнак зумів відітнути йому й іншу голову. Дев відламав від гори скелю, розкришив її й став кидати у Аслана каменями, але той прикрився щитом, і всі камені від нього відскочили. Став дев нову скелю відламувати, так не встигнув, підлетів до нього Аслан на вогненному коні та й зніс йому третю голову.
Повернув Аслан коня свого й помчався до печери. Бачить - на шляху його з'явилося величезне озеро.
Кінь говорить:
- Це мати дева зробила. Ти вирви з моєї гриви три волосся й кинь на воду.
Вирвав Аслан три волосся із гриви, кинув на воду, і вони стали міцним мостом.
Доскакав Аслан до печери, тричі вдарив по каменю зеленою гілкою й сказав:
- Камінь, відчинися, випусти дочку пануючи Зарзанда.
Вийшла царівна й радісно кинулася до Аслана. А він говорить:
- Дочка пануючи Зарзанда, не стільки я тобі допоміг, скільки одна бідна бабуся. Ганьба нам, якщо ми забудемо про неї й не поберемо із собою у палац твого батька.
Сіли вони вдвох на коня й поскакали до бабусі. Вона була їм рада, швидко зібрала речі й сказала:
- Ви скачте на коні, а я й так від вас не відстану. Зняла вона з голови хустка, розстелила на землі, устала на нього й полетіла за ними вслід.
У границь царства грізного Зарзанда перед сьома горами була виставлена надійна охорона. Вона не пустила дочку і її супутників через границю.
- Що ж, - сказала бабуся. - Полетимо по повітрю. Вона розстелила свою більшу шаль, усе помістилися на ній, і шаль здійнялася у повітря й перенесла їх через усі сім гір.
Аслан праг піти до царя, але дівчина зупинила його: - Не ходи, усі назир-візири прагли, щоб я вийшла заміж за їхніх синів. Якщо вони довідаються, що ти мій наречений, вони нашкодять тобі. Бабуся сказала:
- Ви почекайте, я сама сходжу до царя.
Дівчина дала їй медальйон з портретом своєї матері.
- Якщо тобі не повірять, - сказала вона, - те покажи цей медальйон і скажи:
"Мій батько самий могутній, моя мати сама ніжна". Так я любила говорити у дитинстві, і тоді вуж ніхто не буде сумніватися.
Пішла бабуся у палац і села на камінь, на який сідають свати. Приходить слуга й запитує:
- Що тобі треба, стара жінка?
- Я прийшла сватати дочка пануючи Зарзанда.
- Але у царя немає дочки.
- Як це немає? Ведіть-но мене до царя. Повідомили царя. Цар говорить:
- Хто ж ця божевільна, що вирішилася глузувати з мого горя? Подивився він на неї бачили й праг піти назад у царські Спокої. А
Бабуся крикнула:
- Мій батько самий могутній, моя мати сама ніжна! Почув цар ці слова й велів, щоб бабусю пропустили.
- Стара жінка, - говорить їй цар. - Мою дочку потяг дев, у мене немає дочки. Але звідки відомі тобі слова, що любила вона говорити у дитинстві?
- Вона сама й навчила мене, - сказала бабуся й показала медальйон. Отут усе роз'яснилося. Цар Зарзанд і цариця ледве з розуму не зійшли від радості й відразу влаштували весільний бенкет. На бенкеті підійшов до Аслана царський конюх і говорить:
- У стайню залетів ґедзь, він так дошкуляє коней, що ми боїмося, як би вони не сказилися.
Бабуся почула це й говорить; - Я сама сходжу у стайню.
Зайшла вона у стайню, запалила дві сухі гілочки й викурила настирливого ґедзя. А сама подумала, що не простий це ґедзь. Та розв'язала вона, що треба Аслана від підступу матері дева берегти.
Уночі, коли всі заснули, бабуся тихенько ввійшла у кімнату Аслана й царівни й стала у головах. Опівночі почула вона, як щось шарудить.
Бачить: повзе величезна змія. Схопила вона гострий тризубець і встромила його прямо у голову змії. Змія заверещала й издохла.
Виявляється, це мати дева перетворилася у змію й прагла погубити Аслана.
Цар із царицею вшановували бабусі більші почесті. Сім днів і сім ночей усе бенкетували й веселилися.
Вони досягли своєї мети. Досягнетеся й ви своєї.