За давніх часів одна левиця ушкодила грудну клітку й була хвора, вона не могла сама робити важку роботу. Своїх дітей у неї не було, тому він побрала до себе у будинок дітей прадавнього народу, щоб він їй допомагали.
Довідавшись про цей, одна людина прадавнього народу Ди-Церретен, у якого була кам'яна голова, підійшов до будинку левиці у її відсутність, коли та пішла за водою. Левиця черпала воду шлунком убитого нею сернобика, а Ди-Церретен прийшов тим часом до неї у будинок, щоб застати дітей одних. Він сів і сказав:
- Про діти, що сидять отут! Вогонь вашого народу там, у верхній частині яру, який спускається з пагорба!
Та двоє дітей підхопилися й утекли до своїх. Ди-церретен заговорив знову:
- Про діти, що сидять тут! Вогонь вашого народу геть там, ледве нижче верхньої частини яру, який спускається по цю сторону пагорба! Та ще троє дітей пішли до своїх. Ди-церретен знову заговорив:
- Про маля, що сидить тут! Вогонь твого народу геть той, ледве нижче вершини яру, що спускається по цю сторону пагорба!
Та дитина підхопилася й пішов до своїх. Ди-церретен заговорив знову:
- Про діти, що сидять тут! Вогонь вашого народу геть там, у чагарнику, нижче верхньої частини яру, який спускається із цієї сторони пагорба! Та двоє дітей устали й відправилися до свого народу.
Він сказав знову:
- Про діти, що сидять тут! Вогонь вашого народу той, що у верхній частині яру, який спускається з пагорба!
Двоє дітей устали й пішли. Та він знову сказав:
- Про діти, що сидять тут! Вогонь вашого народу у верхній частині яру, що спускається з пагорба! Та ще троє дітей устали й утекли до своїх. Та він знову сказав:
- Про діти, що сидять тут! Вогонь вашого народу він там, нагорі іншого яру, що спускається з пагорба.
Та двоє дітей устали й відправилися до своїх. А Ди-Церретен залишився там, очікуючи повернення львицабовица тим часом набрала води й пішла до будинку. Вона йшла й дивилася, але дітей не було видне. Тоді вона викликнула, задихаючись із люті:
- Чому діти... діти... діти... діти... не роблять ніякої роботи й навіть не відіграють тут, як завжди? Мабуть, через цієї людини, яка сидить там, у будинку, і який, судячи з голови, схожий на Ди-Церретена? Та вона дуже розсердилася. Вона викликнула:
- Дійсно, це Ди-Церретен! Вона підійшла до будинку й закричала:
- Віддай мені моїх дітей! А Ди-Церретен сказав:
- Наших дітей тепер тут немає! Та левиця закричала:
- Геть звідси! Убирайся! Віддай мені дітей! А Ди-Церретен сказав:
- Їх немає!
Левиця схопила його за голову й закричала від болю - адже голова у нього була кам'яною:
- Ох-Ох-Ох! Бідні мої зуби! Це усе через цей проклятий большеголового, що сів отут перед моїм будинком! Усе із-за нього!
А Ди-Церретен знову повторив: - Наших дітей тут немає!
Та він устав і пішов, він повернувся до себе, а левиця залишилася будинку одна у люті - адже він прийшов і повів від неї дітей, з якими вона добре зверталася.