Двоє сиріт Ідуть уперед. Дорога у спеку нелегка.. Жару палить, Та пил порошить. Ні річки, ні джерела...
Сестра Мануш старше була, Кріпилася вона у шляху. Вона б спрагу перенесла, Але братик не міг знести. Ідуть, ідуть і бачать вони Глибокий слід, у ньому коштує вода. Сестричка-Джан, мені так хочеться пити! Ти даси попити мені, сестричка, так?
Ні, братик-джан, те коров'ячий слід - Нап'єшся й станеш коровою вмить. Потерпимо трошки. Ще трохи: Зараз студений знайдемо джерело.
Двоє сиріт Ідуть уперед.
Дорога так далека...
Та спека палить, Та пил порошить.
Ні річки, ні джерела...
Ідуть, ідуть і бачать вони Слід від копита, а у ньому вода. Сестричка-Джан, мені так хочеться пити! Ти даси попити мені, сестричка, так?
Ні, братик-джан, це кінський слід - Нап'єшся й станеш конячкою вмить. Потерпимо трошки. Ще трохи. Зараз, зараз ми зустрінемо джерело. Двоє сиріт Ідуть уперед. Дорога так далека... Та спека палить, Та пил порошить. Ні річки, ні джерела... Ідуть, ідуть і бачать вони - Следок невеликий наповнений водою. Та братик не може довше терпіти: Тайкома зачерпнув він води рукою.
Сестра обернулася: де ж брат?. Баранчик маленький позаду йде. Баранчик жалібним поглядом дивиться Та, смутно бекаючи, біжить уперед...
Бедняжка Мануш! Що робити їй? Ламає руки вона у сльозах. А братик-баранчик біжить за нею. Переляк і горі у його очах.
Двоє сиріт Ідуть уперед. Мануш із баранчиком удвох У сльозах ідуть...
Як смутно отут, У безвісному краї чужому! Ідуть. Їхній голод і спеку млоять. Ідуть, не знаючи куди...Та раптом - дерева листям шумлять, Джерело, і дзенькає вода. П'ють удосталь сироти, до води припавши.
Потім на дерево влізла сестра, А братик покуштував запашних трав. Галявина від яскравих квітів строката.
Але раптом - і тупіт, і ржанье, і сміх У лісі вечірньому, що тихий був і порожній. Та звуки всі ближче, і у звуках тих Та пісня, і регіт, і гілок хрускіт.
Та ось, золотою вуздечкою дзенькаючи, Підводять слуги коня до води. Але що у джерелі лякає коня? Він устав дибки, немов бути лиху. Глянули слуги, а у джерелі Особа прекрасна відбите. Промчиться вітер неподалік, Та зиблется у струмках води воно. Наверх глянули вони, а там Красуня, світла, як зоря. Сидить вона, пригорнувшись до галузей, Та дивиться, ні слова не говорячи.
Яких тільки немає на землі чудес! Дивують усе у глибині душі:
Як диво таке потрапило у ліс, На дереві дикому сидить у тиші?
Хто ти? Виденье або людей? Якщо виденье, сгинь, пропади.
А людей - так з галузей зійди, Кращий знайдемо для тебе нічліг.
Хто ти? Звідки? Нам невтямки, Як опинилася ти серед нас. Що за горе тебе, дружок, У ліс привело у цю пізню годину?
Горі сирітства нас привело У цю лісову глухомань, - З дерева відповідає їм Скромна наша Мануш.
- Немає у нас даху, немає рідних У величезному світі земному. Ніч підходить. Страшно одним У мороці нічному лісовому.
Горять у палаці алмази, бурштин... Приводять сироток у царський спокій. Красуня, хто ти? - викликнув цар. Навіщо баранчик безмовний з тобою?
Та ось Мануш розповіла про те, Що було розказано мною у віршах. Так здраствує цар на троні своєму, Нехай він розбереться у наших справах.
Цар вислухав смутну повість сиріт.
Приємна Мануш для його очей.
Та у дружин собі він її бере.
Сім днів він бенкетує й сім ночей.
Забула Мануш про важкі дні, Не знає відмови вона ні у чому. А братик-баранчик у густих садах Пасеться, задоволений своїм життям. Жила у палаці, заздра, зла, Баба-Служниця. Лиходійку ту Одного разу чорна заздрість побрала, Що люблять усе дівчинку-сироту.
Та входить баба, злість таячи, У Спокої до цариці - і лестиво їй: Підемо-но, цариця, врода моя, Зведу я купатися тебе скоріше! Та ось, звабивши, веде до води, Кидає у озерну глибину, А дочка, у одяг Мануш одягши, До царя посилає, немов дружину.
Особи не мабуть під тканиною густої. Ошуканка входить у царський палац. Володар уважає її дружиною, Вона надягає царський вінець.
Але що це сталося з баранчиком раптом? Ніяк не заманиш його додому. По берегу, бекаючи, зробить коло - Та знову біжить на берег іншої. Що робити з баранчиком? Нейдет він ладь. Подумавши, розв'язала баба-мати: Нехай прикинеться больною дочка. Та уклала її у ліжко.
Несуть їй страви - і це й те, Та просять-молять небагато з'їсти. Не дивиться удавальниця ні на що Та просить м'яса баранчика принесть.
Мануш, Мануш, але ж це твій брат! Ужели ж сестри братів їдять?! Ошуканка далі веде гру: Подайте мені те, що велю, зараз!
Кричить: "Гину!" Кричить: "Умру!" Та цар видає жахливий наказ: Багаття розкласти, Ножі нагострити, Баранчика вбити Та м'яса подати Цариці у ліжко, Щоб їй не хворіти.
Видав він наказ і з таємною тугою, Та с таємницею тугою бродив над водою, Та думав він смутно: "Ну як могла Мануш його мила бути так зла?" Та плачуть скелі, що вкруг коштують.
Та бекає й плаче баранчик-брат, Та метається, бідний, над бережком Та людським кричить мовою:
Сестричка-Джан! Сестричка-Джан! Розлучають багаття, Розлучають багаття! Ножі вуж гострі! Сестричка-Джан! Сестричка-Джан! Почуй ти мене, Урятуй від вогню!
Та чує цар, подиву полн, - Доноситься голос із синіх хвабо. Знайомий голос і неясний і глухий, Волає й ніжно терзає слух: Братик-Джан! Братик-Джан! Бездомний ти мій, Сестри немає з тобою, Баранчик мій, джан! Нуджуся я на дні, У тьмі, у глибині. Не видне мені дня, Не чутно мене. Ошуканка зла! Жахливий обман! Погибель прийшла, Баранчик мій, джан! Почув цар - і скоріше додому. Покриви із цариці зриває він, Зриває й бачить - про, боже мій, Хто сіл обманом на царський трон?
Сюди, рибалки, свій невід скоріше! Дістаньте Мануш, голубкові мою!
Сюди, кати, у глиб водних брижей Кидайте бабу й дочка-змієві! Розгнівався цар. Не вгамуєш ніяк... За ним обурений гуде народ. Кидає у озеро невід рибалка - Мануш дістають із глибоких вод. Мануш дістають і на трон несуть.
Але хто це поруч коштує, пригожий?
Те братик скинув шкурку й отут Зовсім на баранчика став не схожий. Баранчик красенем-юнаків став, - Широкі плечі, розумний погляд. Не блеяньем жалюгідним розкрив вуста - Повів людину жива розмова. А тих, що обманом побрали права, - Бабу-Лиходійку й брехуху-дочка, -Надягши на шиї їх жернова, Кидають у озеро у ту ж ніч. Уже не сумують Сестра й брат. Забули про страшний сон. Та знову мир, Та життя, як бенкет. А зло - на озерному дні.