Одного разу розум і серце заспорили. Серце повторювало, що люди живуть для нього, а розум наполягав на зворотному. Вони не стали вдаватися до допомоги судді, а розв'язали діяти самостійно й не втручатися у справи один одного. Свій
Угода вони розв'язали испробовать на одному селянині.
Селянин, як звичайно, побрав соху й пішов у поле. Коли він приступився до оранки, соха його застрягла у борозні. Нагнувшись, він побачив у землі мідний глечик із золотом.
Як мені тепер бути? - подумав він. - Більші справи я можу зробити на ці гроші, можу стати багатою людиною.
У той же час прийшло йому у голову: А що, якщо довідаються про це злодії й прийдуть за ним? Коли стану суперечити, - мене вб'ють.
Зайнятий цими думками, він раптом помітив суддю тієї країни, що проходив по дорозі.
Краще дам я золото судді, і сам спокійно продовжу свою роботу, - розв'язав селянин і, бігцем пустившись за суддею, привів його на своє поле.
Але отут повернувся до нього розум. Отямившись, селянин негайно сховав глечик за спину й сказав судді:
- Ага, ти суддя й людей учений. Скажи-но мені: із цих двох моїх биків який краще?
Суддя, почувши ці слова, у серцях вилаяв його й пішов. З його відходом пішов від селянина й розум.
Знову задумався селянин: Навіщо я не дав йому золото, що я буду із золотом робити, де буду тримати?
Залишивши роботу, він так міркував до вечора, поки не помітив суддю, що вертався із села.
Кинувся він до нього, став благати-просити ще один раз прийти до нього на поле.
Суддя, розв'язавши, що отут щось криється, пішов з ним.
Але розум знову повернувся селянинові, і він сказав судді:
- Благаю тебе, не гнівайся, подивися на це моє поле, ти людей учений! Що більше - учорашня моя запашку або сьогоднішня?
Суддя, розв'язавши, що орач збожеволів, засміявся й пішов. З ним разом відійшов від селянина й розум - і сів на краю поля.
- Про господи! - сказав у нестямі від люті селянин. - Навіщо я не дав судді золото, де і як я буду його тримати?
Та недовго думаючи заховав глечик із золотом у мішок, у якому доставляли йому у поле обід, закинув мішок за спину й, вернувшись додому, сказав дружині:
- Дружина, жваво прив'яжи биків, дай їм сіна й забери соху! Я йду до судді. Побачила дружина за плечем чоловіка мішок і розв'язала довідатися, що у ньому заховане.
- Не моя жіноча справа прив'язувати биків - я воджуся тільки з вівцями так коровами. Краще прив'яжи сам і йди куди прагнеш.
Залишивши мішок у кімнаті, чоловік пішов загнати биків у хлів. Дружина вийняла з мішка глечик із золотом і кинула у мішок камінь. Вийшовши із хліва, чоловік квапливо підхопив мішок і пустився прямо до судді.
- Ось тобі подарунок, бери! - сказав він судді. Коли суддя розв'язав вузол, селянин сторопів.
Суддя розсердився, але, розв'язавши, що отут щось негаразд, велів посадити селянина у у'язницю й приставив до нього двох людей, наказавши їм повідомляти усе, що той буде робити й говорити.
Сидячи у у'язниці, селянин став щось бурмотати й показувати руками: глечик-де був таких-те розмірів, носик такий-то, обсяг такий-то, дно таке - те, і стільке-то у ньому золота.
Приставлені до нього люди доклали судді: так і так, він махав руками, а говорити - нічого не говорив.
Суддя велів викликати його до себе.
- Розкажи, чому ти махав руками й що ти вимірював? Розум зараз же повернувся до селянинові, і він відповів судді:
- Вимірював я тебе: голова твоя така, шия така, живіт такий, борода така, і говорив про себе: хто більше - ти або наш бородатий козел?
Суддя вийшов із себе й велів його повісити. Повели, щоб повісити, але, коли, надягши йому на шию петлю, прагли її затягти, він заблагав:
- Не стратите мене, я піду до судді й скажу йому всю правду! Привели його до судді.
- Скажи правду, що це ти вимірював у у'язниці?
- Нема чого тобі мені говорити: якби не зняли петлю з моєї шиї, я б загинув, ось і вся правда, - відповів селянин.
Засміявся суддя при цих словах і звільнив селянина.
Покаялися розум і серце у тому, що зробили, і зареклися відтепер діяти разом, розв'язавши, що людину роблять людиною розум і серце, серце й розум.