Розповім я вам казку про один кравця. Був кравець бідний, як церковна миша. Втім, мабуть, миша церковна переможніше. У кравця-те була хоча б голка, так тупі ножиці, так дружина беззуба, та ще діти, ох і багато дітей, більше чому дірочок у ситі. Їли не щодня, навіть мамалигу
Лише по неділях варили, і та не всяка неділя. Та Усе-таки у якусь неділю трапилося, що мала крихта від мамалиги на столі залишилася; відразу мухи налетіли роєм, ще б мить - і мамалиги наче й не було. Не розгубився кравець, до того ж і розсердився на мух - навіщо його об'їдають! - ударив долонею по столу, двадцять мух відразу прихлопнул, лежать усі нагору лапками. "Еге, а сила-те у мене, виявляється, богатирська, - здивувався собі самому кравець.- Ось уже не думав, право! Ну, коли так, ура мені, ура! Піду по світлі удачі шукати".
Вирізав він дощечку тонку, написав на ній величезними буквами: Раз ударив - двадцатерих немає!
Повісив дощечку на шию й пішов з будинку ладь. Діти плакали, молили батька не залишати їх, дружина ридала, просила, але кравець слухати нікого не став, затявся: тепер його хоч мотузкою у'яжи, удома не залишиться. Міцно повірив кравець у молодецтво свою молодецьку.
- Не пропаду, - говорить, - на чужині, як-небудь викручуся. Пішов наш кравець по світлі бродити; ішов так ішов, і попався йому по шляху густий ліс. А він вуж і притомився неабияк, розв'язав відпочити, приліг біля джерела. Тільки приліг - підходить уводити, увести до ладу джерелу рис за водою з бурдюком превеличезним з буйволиной шкіри. Побачив чорт кравця, напис на груди прочитав. " Гм-Гм, екий силач, - думає чорт.- Добре б його заманити до нас у служіння". Підійшов чорт ближче, здоровається едак чемно:
- Дай боже допомога, земляк, будьте здорові.
- Дай боже, - відповідає кравець коротко.
- Невже й справді ви сабоний такий, що "Раз ударив - двадцатерих
Немає"?
- Угу.
- Може, підете до мене у служіння?
- Чого ж не піти, коли добре заплатите.
Відразу й зговорилися. Три роки кравець буде у чорта служити, вози тягати так дрова приносити, нічого іншого не робити, а через три роки одержить за це мішок золота. Простягнув молодець кравець чортові руку:
- Ось моя рука - не свинячья нога, чорт-землячок!
Ударили вони по руках і відправилися до чорта додому. А дітей у чорта було стільки ж, скільки у кравця, навіть на парочку більше. Тільки прийшли вони, чертенята припали до води й усю до крапельки випили. Випручали буйволиний бурдюк, кравцю дають - ступай, мол, до джерела по воду.
Тягне кравець бурдюк до джерела, з останніх силоньок тягне, а сам думає, голову ламає: як же бути тепер, з водою-те він цей бурдюк дарма не підніме, навіть із місця не зрушить! Коштує кравець, думу думає, а чортам набридло чекати, послали одного подивитися, що він робить, чому воду не несе. Злякався кравець, зі страху схопив більший дрюк і - аби тільки робити щось - став нею землю колупати у джерела. Побачив це чорт, запитує:
- Що ти робиш, молодець кравець?
- Подумав я, навіщо мені щодня до джерела ходити, - відповідає кравець, - я вуж разом усе джерело вирию так до будинку перенесу, колодязь улаштую.
- Ой, не роби цього, - заблагав чорт, - моя матінка адже сліпа, упаде у колодязь, не рівна година! Краще вже я за тебе стану воду тягати.
- Ну, коли так, будь по-твоєму, - погодився кравець, дозволив рису за себе воду тягати.
На інший день послали кравця по дрова, покарали три сажні принести відразу. Це йому - те, якому й три оберемки дров за один раз не підняти! Так і едак ламає голову кравець, а нічого путнього вигадати не може. Дивився він, дивився на дрова, які без ліку наготували чорти у лісі, і від нема чого робити став колоди саджена підряд одне до іншого підв'язувати. Знову не дочекалися його чорти, послали одного подивитися. Прискакав чорт у ліс, а кравець саме колода з колодою зв'язує.
- Що ти робиш? - запитує чорт.
- Я-Те? Що я вам, щодня стану у ліс тягатися? Ось зв'яжу усе, що є отут, так за один раз і отволоку!
Злякався чорт - боляче вуж сердито кравець відповідав йому - і став просити:
- Кравець, миленький, залиши всі як є, не те ми відразу дрова спалимо,
А на зиму нічого не залишиться. Краще вже я тягати за тебе стану щодня потроху.
Узявся отут чорт за верхні гілки бука величезного й став донизу пригинати, щоб верхівку до комлю підв'язати. Зовсім було підтяг, раптом кричить:
- Ой, ой, підійди, земляк, потримай цю гілку, у мене пояс на штанях лопнув!
Не міг від цього кравець відмовитися, схопився за притягнуту до землі верхівку бука. Так тільки у ту саму хвилину, як чорт її випустив, дерево випрямилося й так кравця підкинуло, що він по іншу сторону лісу впав, так на кущ.
Гримнувся кравець, у очах стемніло, а з-під куща заєць вискакує. Злякався ушастий, із усіх ніг дряпає, а кравець за ним біжить, і якось так вийшло, що прямо на чорта й вибігли. Молодець кравець не розгубився, на всі кірки зайця лає:
- Ах ти, тварина, хитрюга така! Адже я, щоб піймати тебе, через ліс перестрибнув, а ти, хитрун, однаково увернувся.
Так і кляв зайця всю дорогу.
Удома чорти зійшлися у кружок, пошепталися, розв'язали кравця ще раз випробувати: якщо й отут його верх буде, заплатять йому що випливає й пускай іде геть.
На інший день вибрали чорти найдужчого й послали кравця з ним у поле силу випробувати. Чорт побрав із собою батіг так палицю. Вийшли на поле, чорт говорить:
- Ну, молодець кравець, покажи свою силу. Подивлюся я, чи так клацнеш батогом, як я!
- Краще б ти не давав цей батіг мені у руки, - сказав кравець, - тому як я вуж клацну, так клацну, як би ока у тебе від того не вискочили.
- Ну й нехай вискочать, - не відступався чорт.
- Добре, тільки спершу ти клацни, - сказав кравець.
Побрав отут чорт батіг, розмахнувся й так клацнув їм, що кравець із
Переляку через голову перевернувся, тільки-но на ноги піднявся. Але Усе-таки говорить:
- Н- Так, братик рис, удар-те був так собі. А тепер закрій-но ока, не прагну адже я, щоб ти їх втратився.
Подумав-Подумав чорт, начебто справа не жартівна, і закрив очі. Молодцю кравцю нічого більше й не було потрібно, підхопив він палицю й так торохнув чорта по голові, що десять цебрів води на нього вилили, поки чорт у почуття прийшов.
- Ну, - говорить кравець, коли чорта поставили абияк на ноги, - хто з
Нас міцніше батогом клацнув, а, братик рис?
- Ти, ти, - відповідає чорт, зубами від болю скрипить.- Вистачить вуж, підемо-но додому.
Розповів будинку чорт про новий подвиг кравця, перелякалися чорти до смерті, негайно мішок притягли, доверху набили золотом.
- Бери, - говорять кравцю, - тільки дай нам спокій, більше очей сюди не показуй.
- Ну, немає! - розсердився кравець.- Бач які, знадвору проганяти! А коли прагнете, щоб пішов я до строку, самі мішок до мене віднесіть. Не те тут буду жити, поки три роки не мине.
Злякалися чорти, адже їм це гірше ладану. Послали найдужчого мішок із золотом відтягнути, аби тільки від кравця позбутися. Молодець кравець покрокував налегке, риса з мішком обігнав.
Прийшов додому, наказав дружині у сараї полови мішок набрати й, як чорт з'явиться, вийти з мішком у двір і на очах у нього мішок на горище закинути, а чоловікові сказати: " Гляньте-но, чоловік, і я не сиділа сложа руки, Доки вас не було, у мішку-те чисте золото".
Жінка усе виконала у точності. Побачив чорт, що й дружина у кравця сили незвичайної - геть як легко мішок із золотом на горище закинула! - заспішив зі страху, свій мішок туди ж закинув і, давай бог ноги, побіг, немов за ним гналися. Навіть оглянутися не сміливий, поки не добіг до лісу. Отут назустріч йому вовк виходить, запитує:
- Куди це так квапишся, братик рис?
- Ох-Ох, і не запитуй, братик вовк! Невже не чув ти про молодця кравця?
Та розповів він вовкові про всі кравецькі подвиги.
Довго реготав вовк, так так, що по лісу гул-дзенькіт пішов. А коли досхочу нахохотался, став чорта вмовляти разом до кравця йти й мішок із золотом відібрати: який же силач той кравець, квелий він, у чому душу тримається.
Та вірилося чортові, і не вірилося, але погодився він - чи зле мішок золота одержати назад! Тільки умову поставив: ярмо виготовити й обом у нього голови сунути - боявся, що вовк, як до справи дійде, утече, його одного залишить.
Вовк говорить:
- Так і бути, мені-те що.
Зробили вони ярмо, голови у нього сунули, клинишек вставили й відправилися на портнов двір. А у дворі діти кравця відіграли; побачили, що чорт із вовком іде, голови у ярмі, думають: видне, чорт вовка привів, щоб було кого у візок запрягти, - так як закричать:
- Гляньте, гляньте, папенька наш і вовка у чортів заробив! А один малец додає:
- Та чорта поберемо, не відпустимо, і чорта поберемо, не відпустимо! Почув чорт, і такий отут страх його обуял, що припустився онбежать із усіх ніг - і ярмо тягне, і вовка. Вовк хрипить:
- Не біжи, дурило! Не бійся, чорт недоумок!
А чорт нічого не чує, біжить як оголошений. Так і тяг за собою вовка, поки той головою проміж двох дерев не встряв. Отут з ярма клинишек випав, воно й розпалося. А чорт далі помчався. Може, і сьогодні ще біжить. Молодець кравець назавжди від чорта позбувся й від вовка теж, зажив він щасливо з усіма дітьми-домочадцями. Золота адже заробив з надлишком.