Жив одного разу бідняк, і був у нього синок маленький. Дуже вони були бідні. Бідняк ледь-ледь заробляв сім'ї на їжу. Коли хлопчик підріс і набрався розуму, сказав батькові: Хочеться мені, панотець, по світлі роботу собі пошукати.
- Ох, синок, - відповів батько, - молодий ти ще.
- Нічого, панотець, скільки смогу, стільки й напрацюю.
- Що ж, синок, ступай, коли так, - говорить батько. - Тільки жалую я тебе, вуж боляче ти молодий Спекла мати пампушку у вогнищі, прямо на жару подовому, поклала пампушку у торбинку, синочку на дорогу.
Розпрощався син з батьком-матір'ю, поклонився за те, що ростили його, розуму-розуму наставляли. Та відправився у шлях-дорогу-дорогу. Ішов він і йшов, Доки не Зголоднів.
Зустрівся йому на шляху джерельце. Подумав хлопчик: отут славно буде присісти так поснедать. Відкрив він торбинку, вийняв пампушку, навпіл її розламав. Половину з'їв, а іншу половину не торкнув. Він-Те й цілком її з'їв би запросто, так подумав: едак назавтра нічого не залишиться. Поївши, устав він підійшов до джерела напитися. А тому що був він Усе-таки голодний, те й зітхнув у жарт начебто б:
- Ох-Хохо!
Итолько він це вимовив, вискакує із джерельця малюсінький чоловічок, а борода у нього довга-довжелезна.
- Ти мене кликав, синок, отож він я.
- Ох, батько, не кликав я тебе, навіть не знав, що тут ти.
- Як це не кликав! - відповідає йому чоловічок. - Ти. мене по імені кликнув: "Ох Хохо! " - ось я й з'явився.
- Так адже я просто так сказав " ох-хохо!" голодний я, мол, ось і усе.
- Ну добре. Куди шлях тримаєш?-запитав Ох Хохо.
- Ось надумав службу собі пошукати.
- Так хоч до мене наймайся, поберу. Тільки відразу скажу: платити тобі нічого не стану. Що сам знайдеш-тільки те й твоє.
- Що ж, згодний, - відповідає йому хлопчик.
Та пішли вони у глиб лісу. Далеко вже зайшли, глядь, а там будинок коштує.
- Отут я й живу. Входь, хлопчик.
Назустріч їм дівчина вийшла, із красунь красуня.
Старий говорить: - Ось тобі, дочка, хлоп'я. Здаю з рук на руки.
Решта знаєш сама. Пішов старий.
Дівчина побрала хлопчика за руку, не запитала навіть, чи голодний, не утомився чи з дороги, відразу у будинок його повела, у величезний казан посадила й вогонь під казаном розвела. Потім з окропу хлоп'я у діжку з холодною водою занурила. Вийшов парубійко звідти у сто раз красивіше, чим був. Дівчина його запитує: - Говори, хлопчик, чому навчився?
- А ось чому: перевернуся один раз через голову, оберну кінської подковою!
Знову схопила дівчина хлопчика, знову у казан з киплячою водою кинула. А потім, як і у перший раз, у діжку з холодною водою занурила. Вискочив хлопчик з води, ще краше став.
- Ну а тепер чому навчився?
- А тепер ось чому навчився: перевернуся один раз через голову, оберну гвоздиком, щоб підкову підбити!
Тоді дівчина втретє хлоп'я у казан кинула й потім знову у холодну воду занурила. Вискочив хлопчик з води красенем писаним.
- Ну-но, говори, хлопчик, чому тепер вивчився?
- Ось чому я вивчився: через голову один раз перекинуся-білим голубом оберну!
- Ну отож, хлопчик, завтра твоїй службі кінець. Слухай же мене уважно. Завтра повернеться додому мій батько, стане тебе запитувати, чому навчився, мол. А ти йому скажи: я чимало навчився. Ось через голову переперекинуся - і подковою обернуся. Інший раз переперекинуся - гвоздиком стану, щоб підкову ту підкувати. А ще раз переперекинуся - у біла голуба перетворюся. Він-Те запитає тебе, чому ще навчився, але ти знай помовчуй. Та ще інше тобі скажу. Завтра неділя буде, і прийде за тобою батько твій. А мій батько, за звичаєм своєму, зробить так: розсипле він гречку по двору, і злетиться у двір голубів білих сила-силенна, поболе тищи. Та ти серед них будеш. Тоді мій батько скаже твоєму: " За сином прийшов, говориш? Ну що х, відшукай серед голубів цих свого сина. До трьох раз відшукаєш-додому забирай. Але якщо й на третій раз помилишся, усі вони так і залишаться білими голубами". Але тебе я навчу як бути, і батькові твоєму усе поясню, тільки ти у самих ніг його скакати норови. Тоді він довідається тебе, і ти повернешся додому. Ці-Те голуби тому й залишилися усе голубами, що батьки не визнали їх. Подякував хлопчик добру дівчину. На інший день Ох Хохо додому подарував. Став він | хлопчика випитувати, але він у точності так відповідав, як дочка Ох
Хохо карала. Ось понесла дівчина обід у будинок, а на порозі батько хлопчика коштує, запитує, де синок його. Дівчина голосно йому відповідає:
- Тепер його немає тут, але ось-ось прийде. А сама тихенько шепнула біднякові, на якого голуба вказати, щоб сина визволити.
Ну, пообідали, вийшов Ох Хохо у двір, запитує:
- За чому подарував, ушанований?
- Я за сином моїм прийшов, Метнувся Ох Хохо у будинок, виніс миску із гречкою. Висипав гречку на землю, свиснув голосно, і у одну мить із усіх боків у
Двір голуби злетілися - кроку ніде ступити. Та усе однакові, усе білі! Так тільки батько хлопчика знав уже, на який указати, щоб сина вгадати. Показав він, як треба: ось, мол, син мій! - Ну, твоє щастя, що вгадав, - говорить Ох Хохо, - не те залишився б він у мене назавжди. Що ж, твоя побрала. Зараз перевернеться він через голову й стане знову хлопчиком, краше, чим був.
Так і трапилося. Зрадів синові батько, і відправилися вони разом додому. Але по дорозі батько задумався, затужив. Господи, господи, зле біднякові: ну чому він сина рідного нагодує? Немає у будинку й крихти завалящої. Так тільки син угадав його думки. Запитує батька:
- Що зажурилися, панотець?
- Так ось лихо яка, синок, нема чим мені тебе й попотчевать.
- Про це не засмучуйтеся, - відповідає йому син. - Я зараз через голову перекинуся й обернуся красунею собакою - лягавої золотої масті. Нашийник на мені буде із золота, застібки на нашийнику брабоянтові, замість повідця - золотий ланцюжок. А ви йдіть собі й мене ведіть. Незабаром ми зустрінемо з каретою. Та будуть у тій кареті сидіти чотири пани. Вони вас запитають: куди, мол, шлях тримаєте? А ви скажіть, що на ярмарок собаку ведете. "А скільки ж ви за неї просите?"-скажуть добродії. А ви їм: золота, мол, кошик. Одне тільки помніть міцно: собаку продайте, а нашийник не продавайте, у кишеню собі покладете.
Тільки він це вимовив, як відразу через голову перекинувся й обернувся такий гарної лягавої, що й батько замилувався, око відірвати не міг. А отут саме й карета здалася, назустріч їм котить. У кареті чотири пани сидять. Побачили вони чудо-собаку, зупинили карету. Запитують бідняка:
- Куди ти ведеш собаку? Екая адже красуня!
- Так ось на більший ярмарок іду, продати прагну.
- А скільки ж ти за неї просиш?
- Вона кошик золота коштує, як віддати.
- Але вуж з ланцюжком і нашийником укупі?
- Ні, їхнім не продаю, тільки собаку.
- Так куди ж я с собакою, добра людина, коли ти з неї нашийник із цепочкою знімеш?
- Цього добра у будь-якій крамниці досить. Відвалили йому бару золота, скільки просив.
- Ну, давай сюди собаку!
Побрали вони собаку у карету, везуть, радіють. А бідняк торбинку із золотом на спину закинув, іде собі по дорозі, не квапиться. Бару у кареті й полкилометра не проїхали, як напереріз їм заєць скакає. Собака його побачив, рватися стала. Але хазяїн міцно тримав її. Інші троє говорять йому:
- Тому ти не відпустиш собаку? Їй же до смерті хочеться зайця словить.
- Е, ні, не відпущу! Утече вона, тільки я її й бачив.
- Не втече. Це ж мисливський собака, учена. Повернеться, та ще із зайцем. Доти вмовляли, поки не відпустив хазяїн собаку. Вискочила лягава з карети, кинулася слідом за зайцем під аґрусовий кущ. Чекають-Пождуть добродії, не вертається собака. Уже вони свистіли кричали - немає її ніде.
- Ну, що я говорив?-гнівався хазяїн.-Не треба мені було її відпускати, вона цих місць не знає, як знайде дорогу назад?
Вискочили добродії з карети. Шукають-Нишпорять - немає собаки! Нарешті той, хто купив її, надумав повернути назад, раптом так собака до старого свого хазяїна
Відвертала! Сіли вони знову у карету, пустилися за бідняком навздогін. Скоро його й нагнали. Той собі йде тихо-мирно, поруч із ним хлоп'я крокує. Покричали йому добродії: не чи бачив собаку?
- Так як би я її бачив, коли давеча вам продав? А де ж вона, куди поділася?
- Так ось заєць нам дорогу перебіг, собака кинувся за ним і як у воду канула. Я було подумав, за вами вона побігла.
- Ні, я її не бачив, - сказав бідняк.
Ну, добродії у кареті своєю дорогою поїхали, за собакою навздогін, так тільки дарма поспішали; зникла лягава. А бідняк із сином додому пішли, і зажили вони з тієї пори розкошуючи. Одного разу батько говорить:
- Добре б, синок, на ярмарок сходити.
- Добре б. Ну що ж, гроші у нас є, підемо, панотець. Пішли вони на ярмарок. Син по дорозі й говорить батькові:
- Ось що, панотець, перевернуся я зараз і обернуся скакуном золотої масті. Так з ошатною вуздечкою. Поберіть ви мене за вузду й ведіть на ярмарок продавати. Вас відразу обступлять торгаші, баришники, стануть запитувати, скільки ви за коня свого просите. Скажіть їм: "Два кошики золота" - і не уступайте. Тільки вуздечку дарма не продавайте, повторюєте одне: "Коня продаю, а вуздечка не продажна". Тому як, якщо й вуздечку продасте, мені вуж до вас не повернутися.
Так і сталося. Обернувся син бідняка скакуном золотої масті, так таким красенем, що не можна було очей відвести. Прийшли вони у місто. Збігся народ, дивує, такого гарного скакуна тут і не бачили.
- Скільки ж коштує етакий скакун?-запитують.
- Як віддати, два кошики золота йому ціна.
- Що ж, - говорить покупець, - але тільки разом з вуздечкою.
- Ні, вуздечку не продаю. Не продажна. А покупець не відстає:
- Завжди коней продають із вуздечкою.
- А я не продаю. Подобається, беріть так, а на немає й суду немає.
Довго вони торгувалися, поки не дійшов їхній торг до вух Ох Хохо. Він у тому самому місті проживав. Відразу зміркував Ох Хохо, що це за кінь такої. Дуже він розсердився: "Ну перегоди, пес-розбійник, збрехав ти мені, сказав, що тільки, і навчився підковою так цвяхом обертатися. Мене провести здумав? Ну так я ж тебе провчу!"Підійшов Ох Хохо до юрби, де коня того торгували. Там усе ще виряджалися. За вуздечку особливо грошей обіцяли. Отут саме й приспів Ох Хохо.
- Одержуй два кошики золота, - говорить біднякові, - але тільки з вуздечкою разом.
- Ні, вуздечку не продаю, - і йому відповідає бідняк.
- Отямся! Де це бачене, щоб кінь без вуздечки продавали?
- Хто прагне, нехай продає з вуздечкою. А я не стану.
Так і торгувалися вони, поки не пообіцяв Ох Хохо за вуздечку ще один кошик золота.
- Ні, не продам я!
- А я нікому не поступлюся коня, - стоїть на своєму Ох Хохо.
Словом, змором побрав, продав йому бідняк і вуздечку. Ох Хохо негайно коня слузі передав, велів у стайню звести так прив'язати міцніше. А бідняк з купою грошей додому побрів. Дуже він горював, що немає у нього більше сина, так що було робити! Ох Хохо теж додому пішов.
- Ну, перегоди у мене, пес-розбійник! Обдурив ти мене, але вуж я тебе провчу!
Говорить він слузі своєму:
- Цьому коневі, коли сіна попросить, води дай. А коли попросить води, ячменя кинь, - словом, що б не захотів, ти усе навпаки роби.
- Слухаюся, хазяїн. Як наказали, так і зроблю.
А по місту тільки й розмов, що про коня Ох Хохо. Люди у один голос повторюють: на світі немає скакуна гарніше.
Місто той королівським містом був, сам король проживав у ньому. А син його саме надумав одружитися, розв'язав побрати за себе дочку іншого короля, те, чиє місто по іншу сторону моря стояв. Ось і говорить королевич батькові своєму:
- Чув я, є у Ох Хохо кінь небачений, золотавої масті. Треба б на час побрати у нього коня. Прагну на ньому наречену свою прикатить.
- Ступай, синок, - говорить король, - попроси, може, і дасть він тобі, так тільки дуже вуж тремтить Ох Хохо над скакуном своїм.
- Ну, я Усе-таки піду, спробую щастя. Пішов королевич до Ох Хохо, просить дати йому коняна час.
- Ех, королевич, багато ти захотів, ваша високість, нікому іншому я б того коня ні за які гроші не віддав. Але, як є ти королівський син, відмовити тобі не прагну, і коня ти одержиш. Тільки одна умова тобі ставлю: щоб ні краплі води не дав йому випити!
- Ну що ж, - говорить королевич, - коли наказуєш не давати, так я й не дам.
Вивели скакуна у двір, осідлали; королевич вихром до батька помчався.
- Бачиш, король панотець, дав-таки він мені коня. Покарав тільки не напувати його, як би не просив він води.
Негайно скликали всіх, кому випливало королевича на смотрини супроводжувати. Юрбою пішов весільний люд на пристань, усе на корабель сіли. А королевич розв'язав верхи на коні море переплисти. Бідний кінь зовсім від спраги змучився, так тільки не дозволив йому королевич випити водиці ні крапельки. чи Довго, скоро чи - переплив море кінь. Відправився королевич зі свитою у королівське місто, до короля. Почули там, хто до них подарував, прийняли нареченого з великими почестями. "Мабуть, батько його багатій несусвітній, коли отакого скакуна тримає", - подумав король. Зіграли весілля. Усе до стола сіли, їли-пили, гуляли.
- Ну що ж, - сказав нарешті королевич, - пора й додому, шлях-те неблизький. Сіли вони з нареченою у сідло, на коня. Інші гості знову на корабель зійшли. Як виплили у море, кінь посередині моря дуже пити захотів. Так тільки королевич усе за вузду його смикав, не давав голову вилучити, водиці випити. Дивилася на це наречена, дивилася, на третій раз не витримала.
- Жорстокий ти людей, - говорить вона королевичеві, - немає у тебе серця. Так невже не шкода тобі ця бідна тварина! Води йому пошкодував! Або мало її у море цьому?
Кінь знову до води потягнувся, пити прагне, але королевич знову за вузду смикнув, не дав. Тоді наречена й говорить йому:
- Назад повертай, чуєш, вези мене до батька у палац. Хоч ми з тобою обвінчалися, однаково я дружиною твоєї дарма не стану! Злякався королевич, що наречена його покине. Та дозволив коня напитися. Усього тільки два ковтки й сьорбнув скакун, і у ту ж мить обернулася він золотою рибкою. Королевича з нареченою у воді залишив.
Але Ох Хохо миттю прознав, що кінь його у золоту рибку перетворився. Негайно й він сам через голову перевернувся, голубом став. Полетів до моря
Стрілою, там знову через голову перекинувся й обернувся величезним китом. Погнався кит за рибкою, ось зараз піймає. Так тільки золота рибка на берег викинулася й у білого голуба перетворилася. Але отут і кит з води вистрибнув, перевернувся через голову, мишоїдом став. Погнався мишоїд за голубом. Летить бідний голубок, квапиться.
Прилетіли вони так у місто, те іншої держави місто було, і теж стояв там палац королівський. Та у цю саму годину на сьомому його поверсі сиділа у віконця королівська дочка. Побачила вона, що мишоїд голуба доганяє. Ой, ось майже й піймав вуж! Відкрила вона віконце: раптом так залетить голубок! А він і справді у вікно влетів. Королевна швиденько віконце захлопнула, тільки-тільки встигнула - мишоїд вуж був отут як отут. Голуб на плече королевне сіл, дух перевести. Чує королевна, як серденько голубине б'ється, пошкодувала його, до себе пригорнула: не відпущу, мол, тебе, нікому не віддам, велю зараз клітку принести, у клітці у себе тримати буду. А сама його цукром пригощає, годує птаху малу. Та отут голубок через голову раптом перекинувся й обернувся королевичем краси небаченої.
- Скажи, королевна, - говорить він їй, - по чи серцю я тобі?
- По серцю, ще як по серцю!
- Тоді послухай мене, - говорить він. - Я зараз знову перевернуся через голову й стану золотим колечком. Надягни ти колечко це на палець. Скоро тут з'явиться муляр, він прийде до короля й1 скаже: немає краще мене муляра у всьому світлі. Твій батько й найме його. А коли він скінчить роботу, король запитає, скільки йому за працю покладається. Муляр відповість йому: "Нічого мені не потрібно, крім того кільця, що твоя дочка на пальці носить". Але ти кільце
Не віддавай, якщо бажаєш моею стати.
Так усі й було. З'явився муляр, сказав, що він кращий муляр у цілому світлі й нехай, мол, король дасть йому роботу. Доручили мулярові королівські печі підправити. Скоро муляр скінчив справу й пішов до короля.
- Що ж тобі іде за роботу твою? - запитує король.
- Нічого мені не потрібно, крім того кільця, що твоя дочка на пальці носить.
Зніяковів король. Невже у нього, короля, не найдеться чому з муляром розплатитися? У дочки кільце відбирати?!
- Едак мені совісно зробити, - говорить король.- У мене й золота й срібла вистачає. Говори ж, чого побажаєш?
- Нічого мені не потрібно, крім того кільця, - відповідає муляр. Пішов король до дочки, просить колечко віддати.
- Ну ні, нізащо не віддам, - говорить королевна.
- Віддай, дочка, кільце, дуже тебе прошу. А я накажу, щоб зробили
Тобі кілець, яких тільки прагнеш, на кожний пальчик по колечку. Аби тільки мені від цього муляра позбутися. Королевна на своєму коштує:
- Дарма не віддам колечка злому мулярові, нікому не дозволю над собою посміятися!
Повернувся король до муляра, говорить йому:
- Навіщо дочки моєї горя бажаєш? Дам я тобі золота блюдо ціле. Або що інше побери, не відмовлю.
- Не потрібно мені твого золота, жодне блюдо, ні, два, ні десять. Мені те кільце потрібне.
Розсердився король. Говорить дочки:
- Цей же година віддай кільце! Аби тільки забрався звідси цей муляр. Сказав адже: велю зробити тобі будь-яке колечко, яке побажаєш.
Заплакала королевна.
- Та не совісно вам, панотець, ек у вас на моє колечко ока розгорілися!-у серцях сказала вона батькові. - Що ж, забирайте, коли так! - Та кинула кільце об землю.
Тільки вона кинула кільце, як воно перетворилося у миску із гречкою. Так тільки й муляр не позіхав, через голову кувирк - і червоним півнем обернувся. Прийнявся він швидко зернятка гречки клювати. Але одне зернятко підскочило й за портретом причаїлося-їх багато там під стелею висіло. Півень тим часом зернятка усе склював і говорить:
- Ну, пес-розбійник, вуж тепер-те ти у зобі у мене, більше мені з тобою не боротися. Сказав адже, що провчу!
Раптом вискакує через картину красень гусар у червоному мундирі, зі шпагою у руці. Миттю перерізував він півневі горло, отут і прийшов кінець Ох Хохо. Говорить гусар королевне:
- А тепер скажи мені, чи бажаєш моєю дружиною бути?
- Бажаю, коли панотець не проти. Неодмінно Бажаю!
- Так уже добре, - говорить король, - раз ти отакого Молодця собі вибрала, будь по-твоєму. Живете ж Друг із дружкою щасливо до самої смерті. Обвінчався син пастуха з королевною, а коли Тягар прийшов, став королем. Дотепер живуть-поживають, коли не померли.