Було одного разу там, де й не було, по ту сторону океану небаченого - велике море, а посередині моря великий-великий острів; посередині цього острова стояла більша гора, а на вершині гори тисячолітнє дерево. На тому дереві було дев'яносто дев'ять галузей, і на дев'яносто дев'ятої гілці висіла сума з дев'яносто дев'ятьма потайними кармашками; у дев'яносто дев'ятому кармашке зберігалася мудра книга мого дядька Лаци, було у ній дев'яносто дев'ять аркушів, на дев'яносто дев'ятому аркуші й прочитав я ось цю казку. У невідомі часи жила людей, бідний-пребідний, а сусід його був ще бідніше. У того був син, у цього - дочка. Думали бідняки, думали й розв'язали своїх дітей поженити, дві злидарські торби разом скласти. - Знаєш, що я надумала, чоловік? - говорить одного разу молода дружина.-Нічого, що ви не папистской1 віри, спробуйте один раз попоститься у п'ятницю: може, господь вас чим-небудь обдарить за це.
Послухався молодий чоловік ради, у п'ятницю чесно постився, ні шматочка у роті не було, але господь нічого йому за це не дав. "Ну, що ж, - думає бідняк, - спробуємо ще раз, пускай за богом боржок залишиться". У наступну п'ятницю він знову пост оголосив, і у наступну теж - сам не помітив, як і
Сім п'ятниць пройшло. А господь усе не квапиться борги віддавати. "Ну ні, далі так не піде, - розсердився бідняк, - уже якщо господь праг мене нагородити, зараз саме час". Подумав-Подумав бідняк і говорить дружині:
- Слишь, дружина, спечи ти мені корж у золі, тому як розв'язав я сам до господу богу піти. Треба ж довідатися, у чому я сплоховал.
Дружина спекла корж, і бідняк пішов бога шукати. Опівдні виявився бідняк у дрімучого Герецкого лісу, бачить, на галявині старець сивої на двох волах оре, а воли зовсім малюсінькі, з горошинку, не більше. Привітався бідняк. Старець привітно запитує:
- Куди шлях тримаєш, бідна людина?
- Мені, батько, до добродії бога дійти потрібне, - відповідає бідняк.- Сім п'ятниць підряд я постився, а він нічого не дав мені за це. Ось я й розв'язав довідатися чому.
- Ну, заради цього ноги трудити не варто, - говорить сивий старець. - Ось
Дам я тобі цих двох волів. Не дивися, що вони з горошину, заживеш із ними розкошуючи. Тільки нікому їх не продавай нізащо!
Погнав бідняк двох крихіток волів додому. На інший же день із ними у ліс відправився. Віз по колесу, по дошці зібрав у сусідів: один колесо йому дав, іншої - вісь, третій - дишель; усе це він пригнав абияк, приладив - яка-ніяка, а Усе-таки віз. Поклав він на неї два бревнишка, а більше не сміє: не стільки за віз боїться, скільки у волів-крохотулек не вірить. Так тільки були воли не прості, чарівні; він вуж зібрався у дорогу назад, а один віл і говорить:
1 Папістами протестанти називали католиків.
- Невже ми станемо ганьбитися, по селу їхати із цими жалюгідними двома бревнишками? Ні, хазяїн, ти вуж навантаж віз як випливає.
Бідняк тільки головою покрутив, але вирішився Усе-таки, навантажив колод цілу гору. Тільки з лісу виїхав, а назустріч граф котить із сільським старостою. Побачили добродії, що два воли з горошинку отаку гору дров тягнуть, ледве горілиць не повалилися. Граф біднякові говорить:
- Цих волів я у тебе купую, мужик. Скільки ти за них прагнеш?
- Не продам я їх, пан граф, - відповідає бідняк. Розсердився граф, наказав біднякові Герецкий ліс за один деньвспахать, засіяти, заборонувати, а не поспіє - без волів залишиться. Бідняк ледве не плаче: що отут поробиш? А віл йому раптом говорить:
- Не засмучуйся, хазяїн, роздобудь тільки плуг, решта наша турбота. Побіг бідняк по селу. Один колесо дав від тачки, іншої - леміш великий, той - леміш малий, цей - постромки; години не пройшло - злагодив бідняк плуг.
Відправилися вони у Герец. Коли прийшли, один віл-крихітка говорить:
- А тепер, хазяїн, лягай і спи спокійно; що треба, ми зробимо самі. Бідняк заперечувати не став, ліг спати, а коли пробудився, усе було вспахано-забороновано. Відвертали додому, бідняк доклав старості, що роботу виконав. Староста із графом у Герец помчалися, кожні вершки ріллі облазили, ніде не знайшли огріхів.
- Ну, ось що, бідняк, - говорить тоді граф біднякові, - сіна у мене багато заготовлене, об'їдеш мої луги, за один день збереш усі, до останньої травинки, і звезеш сіно у мій двір. Не поспієш - залишишся без волів! Вийшов від графа бідняк, ледве не плаче, але чарівний віл знову його утішив:
- Та не здумай засмучуватися, добрий хазяїн! Лягай-но отут, на межі, так спи, ні про що не опікуйся!
Та правда, скільки не було сіна у графа, воли усе за день зібрали до останньої травинки й на віз склали: вийшла така гора, що бідняк і не бачив верхівки. Під'їхали до графської садиби, бідняк пішов прямо до графа, доповідає: так і так, сіно привезене, але прийде палац відсунути небагато, інакше сіно у дворі не поміститься. Граф не дослухав, бідняка утришия виштовхнув, той зі сходів
Скотився, дивом ребра не переламав. Побачили це крихітки воли, торкнули злегка віз, зачепив віз палац, задом наперед нього повернула. Граф ледве не помер зі злості.
- Ну, так слухай, бідняк, моє слово, - сказав граф.- Бажаю я у пеклі побувати, подивитися, що там так як. Повезеш туди й мене, і старосту. Не захочеш - волів втратишся, та й самому тобі не минути лиха!
Зовсім зажурився бідняк. Хіба знає він, де дорога у пекло? Не бував ніколи у тих краях навіть близько. А віл знову говорить йому:
- Не засмучуйся, хазяїн! Дуже добре, що вони у пекло захотіли спуститися. Для обох саме підходяще місце!
Під'їхав бідняк до палацу графському, граф і староста влізли на більший віз, воли-крихітки покотили віз до пекла. Надвечір у у'їзду виявилися. Воли з ходу чолами по воротах ударили, граф і староста з воза вилетіли, нагору тормашками у пекло влетіли.
- А тепер, хазяїн, закрій за ними ворота, так міцніше, - сказав один з волів.
Бідняк ради послухався, і залишилися граф зі старостою у пеклі до кінця днів своїх.
А бідняк з волами-горошинами й нині живе-радіє, коли не помер ще.