За давніх часів жив на світі сабоний, розумний і гарний юнак. Тільки лихо: ока у нього блищали, як у видючого, але бачити він нічого не бачив. Усе жалували його у селищі, а дівчини й хлопці ніколи не забували всюди запрошувати його із собою.
Якось раз покликали його друзі у сусіднє село. Погуляли, повеселилися, а коли зібралися додому, про сліпий-те й забули. Бідолаха дороги не знав, але на друзів не став гніватися. Потихеньку, навпомацки добирався він до будинку один. Ішов він, ішов і ненавмисно забрів у якийсь будинок, де саме у цей час зібралися гості, юнак догадався, що усе дивляться на нього, і зробив вигляд, начебто вимірює довжину стіни, а сам у цей час на дотик шукав двері. Отут хазяїн його й запитує:
- Скажи, будь ласка, що це ти робиш, люб'язний?
- Так ось вимірюю ваш будинок, дорогий хазяїн, - відповідає йому сліпий, - прагну довідатися, чи так він великий, як будинок моєї матері.
Хазяїн розсміявся й знову запитує:
- Ну й що ж? Чий будинок більше?
- Мабуть, ваш будинок довше на п'ять шаев, хазяїн, - спокійно відповідав сліпий юнак.
Говорить так сліпий, а сам усе двері шукає. Добрався він уздовж стіни до того місця, де хазяїн сидів. Хазяїн піднявся, пішов за бетелем - гостюючи приветить. Що юнак сліпий - ніхто не помітив. Поки хазяїн ходив за бетелем, сліпий намацав поруч дерев'яний ціпок і залізні граблі: хазяїн, видне, насаживал їх на ручку, так не встигнув справи закінчити. Побрав сліпий і насадив граблі на ручку. Входить хазяїн з бетелем, бачить, що граблі міцно насаджені, ручка вистругана - блищить, а на підлозі стружки валяються. Зовсім забув він, що сам ручку вистругав, і подумав, що усе це так спритно й споро гість зробив.
- Це ти граблі так славно приладив? - запитує хазяїн.
- Я, а хто ж ще? - відповідає сліпий. Сподобався хазяїнові гість: у роботі вмілий, собою пригожий, і запропонував йому у дружин свою доньку-красуню. Залишився сліпий жити у новому будинку. Ранком вийшов він на вулицю, спіткнувся та й упав у колодязь. Добре, що води у колодязі було мале. Втопити сліпий не втопив, а тільки вимокнув, начебто миша під дощем. Сидить у колодязі, як вибратися звідти - не знає.
На щастя, його дружина вийшла до колодязя за водою. Побачила вона чоловіка у колодязі, здивувалася, запитує:
- Навіщо це ти, чоловік, у колодязь забрався? Сліпий відразу знайшов, що сказати:
- Дивлюся - колодязь не у порядку: бруди нагромадилося багато. Ось я й розв'язав небагато його почистити. Ти б мені, жінка, сходи принесла, а то мою хтось побрав ненадовго, так щось не несе.
Із цими словами сліпий нахилився й викинув з колодязя кілька жмень бруди. Шкода стало дружині свого чоловіка: такий працьовитий він, усе роботу шукає.
Побігла вона, принесла сходи й говорить:
- Повно, чоловік, працівники це без тебе зроблять, вилазь скоріше, а то простудишся.
Сліпому холодно, змерзнув увесь, але робить вигляд, що не прагне роботу кидати; знехотя з колодязя виліз.
Через кілька днів дружина сліпого пішла на базар, а теща варила клейкий рис на парі. Поставила вона повну чашку на підношення й віднесла зятеві. Нічого вона зятеві не сказала, мовчачи залишила їжу й пішла займатися іншими справами. Раптом прибіг собака й з'їв увесь рис із чашки. Повернулася теща, дивиться - чашка порожня.
- Уже усе з'їв? Не чи прагнеш ще рису? - запитує вона зятя. Почув сліпий про рис, догадався, тому собака чавкав, і швидко відповів:
- Спасибі, матінка. Я досита наївся.
На інший день дружина знову на базар пішла, а теща знову наварила клейкого рису на парі й принесла його сліпому, а про чашку забула. Побігла вона за чашкою у кухню, поставила її на підношення, простягає зятеві. Чує сліпий, що хтось поруч ворушиться, розв'язав, що це знову собака прийшов рисом поласувати. Захотів юнак собаку відігнати, розмахнувся так як ударить тещу прямо проміж око. Упала теща, охає, кричить, людей на допомогу кличе. У цей час дружина з базару повернулася. Теща їй усе розповіла так при цьому назвала зятя нахабою й нечемою. Розсердилася дружина на чоловіка. А сліпий їй спокійно говорить:
- По наших звичаях, тільки дружина може подавати чоловікові мал. Теща моя до того ж ще молода. Перший раз я стерпів, а вона й другий раз звичай порушує. Ось мені й довелося вдарити шановну жінку, щоб у будинку так у сусідів даремних підозр і пересудів не було.
Почули дружина й теща ці слова, розв'язали, що він правий, і перестали на нього ображатися.
Через кілька днів дружина послала чоловіка із працівниками у ліс припасти деревини - сохи стругати.
- Сьогодні у ліс ідемо, - говорить сліпий працівникам.- Давайте по дорозі пісні співати так перегукуватися, щоб не страшно було.
Працівники так і зробили. А сліпий ішов з ними, прислухався до голосів і благополучно добрався до місця. Працівники вибрали підходяще дерево, зрубали його, звалили на плечі й понесли. Посередині дороги сліпий занедужил. Велів він працівникам тягти дерево до будинку, а сам ліг і лежить. Незабаром на дорозі здалися два вершники. Побачили вони, що людина лежить, стогне, і запитують:
- Що з тобою, юнак? А той відповідає:
- Пішов я у ліс дерево зрубати, щоб соху вистругати. Зробити нічого не встигнув, як раптом занедужил.
Пошкодували вершники бідолаху, зрубали дерево, вистругали з нього відмінну соху - юнакові у подарунок. Потім сіли на коней і поскакали.
Тим часом прийшли працівники до дружини сліпого, розповіли, що її чоловік занедужил і залишився у лісі у дороги. Схопила дружина ліки й побігла чоловіка виручати. Добралася вона до місця, де чоловік залишився, підходить уводити, увести до ладу ньому, а сліпий-те її не бачить, дружину не зустрічає, не радіє. Образилася вона, стала корити чоловіка.
- Вибач мене, жінка, - говорить сліпий.- Я тільки що скінчив соху стругати. Своєю роботою замилувався й не помітив, як ти підійшла. Отут дружина на соху глянула: соха вийшла на славу. Перестала на чоловіка гніватися, побрала його за руку, і з новою сохою подружжя додому відвертало. А коли соху побачив тесть, довго хвалив він зятя, і всі навколо поздоровляли тестя з добрим працівником у будинку.
Незабаром настало свято закінчення збору врожаю. У будинок сліпого прийшло багато гостей. Кожний брав собі у чашку що побажає з різних блюд. Юнак же сидів і не знав, як йому бути. Тоді він подумав і говорить:
- Чому тягтися до кожного блюда так самому собі накладати, не чи краще змішати страви й розділити на всіх - так і зручніше й смачніше буде. Розв'язали люди, що хазяїн правий, перемішали всі страви й розділили на рівні частки. Сидить сліпий і їсть разом з гістьми. А коли з'їв останній шматок буйволя-твані, раптом трапилося чудо, він прозрів. Але отут замість радості у душу юнака закралося занепокоєння: яка з жінок його дружина? Та тоді придумав він маленьку хитрість. Прикинувся п'яним і давай приставати до всіх жінок. Дружина від ревнощів сполотніла, піднялася з місця й повела чоловіка. Так юнак і довідався свою дружину.