Давним-давно, коли на землі ще й людей не було, а росли тільки дерева й зеленіли трави, парили у небі птаха так стрибали-скакали різні
Зверушки, ниспослал Небесний володар на землю небачену посуху. Тяглася ця посуха місяць за місяцем, і не було їй кінця.
Сонце, червоне, як розпечене вугілля, спопеляло всі навколо. Земля днем і вночі дихала жаром. Пересохнули всі ставки, озера, ріки й струмки. Обвуглилися дерева. Птаха намертво попадали на землю. У висохлих прудах гинули жаби й жаби. Високо у горах і лісах лежали бездиханні звірі. Сиділа у своїй маленькій норці жаба із широко роззявленим ротом, у горлі у неї усе пересохнуло. Визирне жаба з норки - побачить безмежні розпечені височіні, витріщить ока, подивиться на небеса, і заводить своє ке-ке-ке! Дуже осерчала жаба на Небесного володаря, так би цілком його й проковтнула, так тільки мала вона занадто. Зітхала жаба, охала, думала, думала й розв'язала. Якщо вже проковтнути Небесного володаря мені не під силу, то чому б не піднятися у надхмар'я й не довідатися, тому це так довго немає дощу? Витріщила жаба ока - шлях до надхмар'їв виміряла. Бачить - далекий шлях, високо до неба. Висунула язичок, очі замружила, сидить, задумалася.
А потім як прийметься щелепами скреготати: рідню свою, що залишився, жаб, на раду скликати. Заплакали, заквакали жаби - усі вони посиніли від негод, позеленіли від посухи. Сіла жаба, на передні лапки обперлася, спину зсутулила, ока витріщила, рота широко розкрила й проверещала:
- Прагну запитати я у Небесного володаря, за які наші провини не посилає він нам дощу. Усі навколо зачахло, якщо дощу не буде, то через два-три дні й нам прийде погибель!
Жаби ще більше посиніли, позеленіли й закричали:
- Ква-Ква! Такого не бувало! Ніколи не бувало! Ніхто до Небесного володаря зроду не добирався! Кинь бовтати, не те Небесний володар тебе покарає!
- Ке-Ке-Ке! Та так і отак кінець нам приходить, - заперечила жаба. -
Так уже краще піднятися у надхмар'я, може, тоді й урятуємося. Хто із мною? Перед Небесним володарем я відповідь тримати буду, на мене покладетеся! Поскакали жаби слідом за жабою. А поголоска поперед них несеться, що, мол, іде жаба з ріднею до самого Небесного володаря позов затівати. Стрибає жаба, у лапці зів'ялий аркуш тримає, начебто прапор. Шкіра у неї вся пупиришками покрилася. Жаби голосно квакають, скакають так швидко - тільки лапки блискають.
Ішли вони повз бамбуковий гайок з обгорілими листочками. А там жовтий півень від пригріву ховався. Дивиться - іде повз жаба з жабами. Запитує півень:
- Ку-но-ре-ку! Агов, жаба! Куди це ведеш ти жаб по такому пеклу? Витріщила жаба ока, широко роззявила рота, махає аркушем-прапором:
- Ке-Ке-Ке! Небо послало нам велику посуху. Іду я до Небесного володаря про дощ його просити. Стрепенувся жовтий півень:
- Далекі небесні височіні, як до них доберешся?
- Якщо йти і йти, можна й до небесних височіней добратися! - відповідала жаба.
- Як же ти Небесного володаря здолаєш - адже він великий, а ти, жаба, мала? - запитав півень.
- Ниспославший посуху - низок, що вимагає дощу - великий! Правду Небесний володар почує. А якщо подобру не захоче дощ на землю послати, наше численне військо силою його змусить поступитися.
- Ку-но-ре-ку! А ті, хто тобі, жаба, не рідня, можуть із тобою йти?
- Чим більше нас буде, тем краще!
- Немає у мене твоєї сміливості, жаба.
- Зате є у тебе міцний дзьоб, півень. - Ну що ж, побери мене із собою!
Та рушили всі вони далі. Веселіше застрибали жаби. Спереду з аркушем-прапором жаба скакає. Рухається військо - пил хмарою піднімається. Увійшли вони у ліс, де всі листи обпали, усі квіти зів'янули, тільки жалібно гудуть бджоли, плачуть усім роєм: ніде їм нектар збирати.
Побачили бджоли жабу з жаб'ячим військом, перестали плакати й запитують:
- З-З-З! Агов, жаба! Куди це ти з жабами так півнем ідеш по такому пеклу?
Витріщила жаба ока, широко розкрила рота, махає аркушем-прапором:
- Ке-Ке-Ке! Небо послало нам велику посуху. Іду я зі скаргою до Небесного володаря. Нехай дарует дощ нашій землі.
Бджоли до жаби підлетіли, затараторили:
- Високі небесні далечіні, високі, високі... Як до них добратися?
- Якщо йти і йти, можна й до небес добратися, - відповідала жаба.
- Ти, жаба, мала, Небесний володар великий, як же ти здолаєш його?
- Ниспославший посуху - низок, що вимагає дощу - великий! Правду Небесний володар почує. А якщо подобру не захоче дощ послати, наше численне військо силою його змусить поступитися.
- З-З-З!!! Немає у нас твоєї сміливості, жаба.
- Зате є у вас довгі жала.
- Побери й нас із собою!
Та рушили далі всі разом. Жаби стрибають, жовтий півень крабоми махає, кукурікає. Над ними бджоли гудуть. Жаба спереду з аркушем-прапором скакає. Рухається військо - пил хмарою піднімається. Добралися до вершини високої гори, камені там від жари почорніли. Зупинилося військо - лежать посередині дороги смугастий тигр і ведмідь. Жаба свій прапор підняла й повз них скакає. Тигр і ведмідь стогнуть - того й дивися від жари й голоду дух випустять. Відкрили вони ока, побачили жабу, заричали. Запитують:
- Р-Р-Р! Агов, жаба! Куди це зібралася ти по такому пригріву? Страшний шум підняла...
Витріщила жаба ока, рота ширше розкрила, махає тигрові з ведмедем своїм прапором:
- Ке-Ке-Ке! Небо послало нам велику посуху. Іду я до Небесного володаря дощу вимагати.
При цих словах тигр і ведмідь підхопилися на лабети. Жаби, півень і бджоли перелякалися, загаласували, заквакали, закудахтали, загуділи:
- Ке-Ке-Ке! - сказала жаба. -Хто прагне, щоб, пролився дощ, нехай іде із мною. Не бійтеся один одного!
Запитують тигр і ведмідь:
- Р-Р-Р! Хіба добратися нам до небесних височіней?
- Ке-Ке-Ке! Якщо йти і йти, можна й до небесних височіней добратися, - відповідала жаба.
Задумалися тигр із ведмедем і знову запитують:
- Але ж ти, жаба, мала, а Небесний володар великий, де тобі його здолати?
- Ке-Ке-Ке! Ниспославший посуху - низок, що вимагає дощу - великий! Правду Небесний володар почує. А якщо подобру не захоче дощ послати,
Наше численне військо силою його змусить поступитися.
- А можна й нам з тобою, жаба, піти?
- Ке-Ке-Ке! Чим більше наше військо, тем краще!
- Р-Р-Р... Уже боляче ти мала, жаба, не підемо ми з тобою, мабуть.
- Я, жаба, мала, але у мене є сміливість велика. А ось ви, тигр і ведмідь, обоє величезні, а злякалися однієї тільки думки, що треба до Небесного володаря йти.
Змахнула жаба прапором, на палахкотливе небо показала. Знову до тигра й ведмедеві з розпитами підступила. Щелепами скрегоче, землі й небу веління віддає. Як побачили тигр і ведмідь, як грізна жаба, перестали дивитися на неї із презирством.
- Якщо ми з'явимося величезним військом до Небесного володаря, - говорить жаба, - прийде йому нас послухатися. Інакше всім нам погибель!
- Р-Р-Р... Так, ти права. Раніше ми нехтували тебе, жаба, але тепер поважаємо за сміливість. Ти слабка й мала, але з тобою півень і бджоли, ти дерзаєш прямо на небеса дивитися. Ми підемо з тобою! Так тільки немає у нас такої сміливості.
- Ке-Ке-Ке! Зате ведмідь карабкается по деревах мистецьки, у тигра є могутня сила, хіба цього мало?
- Ну що ж, дозволь нам іти з тобою! Зговорилися вони йти разом.
Підняла жаба нагору лапку із прапором, стрибнула на високий камінь. Жаби стовпилися навколо. Півень сів на великому поваленому дереві. Бджоли вилися, гуділи над ними. З однієї сторони встав поруч із жабою смугастий тигр, ричить для острашки, з іншого боку - ведмідь лапу підняв, того й дивися, ворога з ніг звалить. Широко-Широко роззявила жаба рота, роздулося у їй черевце, набралася вона духу, глянула на палахкотливе небо й голосно сказала:
- Ке-Ке-Ке! Тепер ми доберемося до небес! Прийде Небесному володареві зробити по-нашому. Тому що у мене, у жаби, велика сміливість. У жаб - моторність. У півня - міцний дзьоб. У бджіл - довгі жала. У тигра - могутня сила, у ведмедя- мистецтво високе лазать. чи Всі ви згодні йти до Небесного володаря зі скаргою?
- Ми згодні!-заквакали жаби.
- Згодні! - захлопав крабоми півень. Загуділи, затанцювали бджоли:
- Згодні!
Потягнувся тигр, пазурі й ікла. виставив:
- Поруч із вами піду!
А ведмідь, щоб талантом похвастатися, миттю вліз на височенне дерево.
Та рушило військо. Поперед бджоли летять. Слідом жаба із прапором скакає, із правої сторони від неї півень крокує, з лівої - тигр із ведмедем ідуть. А за стрибає-скакає жаб'яче воїнства - жаб'яча рідня. Рухається військо - пил хмарою піднімається.
Довго йшли вони у задушливій хмарі пили, усе сабоніше й жарче пекло сонце. Аркуш-Прапор у жаби у лапці зовсім пожух, пожовк. Нарешті добралося військо до надхмар'їв, до самих воріт обителі Небесного володаря. Коштують, ока замружили: усі навколо так палахкоче, того й дивися, звірі у золу перетворяться. Ворота у обитель Небесного володаря високі-високі, замкнені вони міцно-преміцно, із двох сторін могутні кріпосні стіни - нізащо не піднятися.
- Як же нам бути, жаба! - занарікало військо. - Нелегко до Небесного володаря добратися. Що ж нам робити?
Жаба широко розкрила свої випнуті очі, побачила: на кріпосній стіні у вежі великий барабан коштує. Та говорить ведмедеві:
- Полезай-но ти по стіні, заберися у вежу так удар тричі у барабан - знак подай, що, мол, викликаємо ми Небесного володаря, розмова до нього у нас є.
Як сказала жаба, ведмідь так і зробив: заліз у вежу, схопив паличку й тричі стукнув у барабан - захиталися кріпосні стіни, і грім докотився до замкнених покоїв Небесного володаря.
А Небесний володар саме у цей час відіграв у шахи з наближеним своїм. Духом грому небесного. Почув Небесний володар
Барабанний гуркіт, руку від шахів відняв і запитує:
- Хто це дерзнув порушити спокій нашого Небесного палацу? Хто посмів бити у барабан, коли я у шахи відіграю? ! |вбежала палацова варта, доклала злякано, що кріпосні стіни оточило військо жаби, вимагає, щоб пустили жабу перед очі Небесного володаря для бесіди. Розгнівався Небесний володар, скинув шахівницю на нефритову підлогу й грізно викликнув:
- Жаба? Тварина непоказна, худорідна, грязнуха болотна прагне, щоб Небесний володар удостоїв її бесідою!..
А барабан гримів не вмовкаючи, усі навколо дзенькало й гуділо. Не витримав Небесний володар, обернувся до Духа грому небесного й у гніві наказав:
- Главноначальствующий над військом нашим, велимо тобі громом і блискавкою погубити цю незначну жабу і її бридке військо!
Дух грому небесного схопив свою бойову сокиру-блискавку й вийшов за ворота. Побачили жаби Духа грому Небесного, почули його громоподібний окрик, глянули у його блискаючі блискавицями ока й відразу від страху кинулися врозсип, навіть тигр і той позадкував по натиском вітру. Та тільки жаба високо підняла свій листок-прапор, розкрила ширше рота, надула черевце так як крикне:
- Ке-Ке-Ке! Де ви, бджоли мої з довгими жалми? Летите-но сюди так жальте Духа грому небесного у але у очі, у вуха!
Налетіли бджоли й давай жалити, кусати Духа грому небесного. У того у голові від болю усе закружилося, у очах стемніло. Не встигнув він навіть громом гримнути, блискавкою вдарити - стрибнув на буйні вітри й помчався назад, у палац до Небесного володаря. Тільки відкрили ворота палацу, щоб пропустити Духа грому небесного, як за ним слідом проскочили моторні жаби, і за жабами кинулося й усе воїнства жаби: волають, квакають, гудуть, ричать - перемозі радіють.
Довідався Небесний володар, що главноначальствующий над його військом біг з ганьбою, а жаба у палац проникнула, і розгнівався страшно. Підповзає отут до його трону - драконову ложу - чарівна сколопендра, проситься у битву. Кивнув головою Небесний володар і повелів:
- Нехай же вмре жаба. Уразь її своєю отрутою! Заквапилася чарівна сколопендра, перебираючи незліченними ногами, викидаючи отруту зі свого смертоносного жала, а за нею рушили тисячі сколопендр: усі навколо чорним-чорно стало. Злякалися жаби, заквакали від страху, навіть тигр і той отпрянул, побачивши, що крапельки отрути сколопендри потрапили йому на смугасту шкіру.
Тільки жаба листок-прапор вище підняла, рота ширше роззявила, черевце до межі роздула й закричала:
- Ке-Ке-Ке! Де мій жовтий півень із міцним дзьобом? Склюй-но всіх повзучих тварин!
Голосно прокукурікав півень, жовтими крабоми змахнув, як клюне
Чарівну сколопендру - так цілком її й проковтнув. Клює півень ліворуч і праворуч, миттю з повзучим воїнствами розправився. Ведмідь на вежі ще сабоніше застукав у барабан, а військо жаби волає, квакає, гуде, ричить - перемогу тріумфує.
Почув Небесний володар, що чарівна сколопендра програла битву, розгнівався пущі колишнього, і страх йому у серце закрався. Парфуми небесні, небесні полководці, небесні воїни прийшли до трону свого владаря, упали на коліна, сталі просити дозволу поборотися з воїнствами жаби. Небесний володар оглянув своє грізне могутнє військо й заспокоївся. Небесні парфуми, небесні полководці, небесні воїни у блискаючих панцирах, хто з мечем, хто з пікою, кинулися на військо жаби, трясучи небеса й землю громовим кличем.
Жаба свій листок-прапор високо підняла, рота розкрила ширше, черевце роздула, набралася духу і як крикне:
- Ну-но, ушанований тигр! Розженете цю зграю! Напружинился тигр, виставив ікла, розправив пазурі, заричав і стрибнув прямо у юрбу небесних парфумів. Багато отут полководців і воїнів загинуло, а хто вцілів, покидавши свою блискучу збрую, у страху біг. Ведмідь на вежі у барабан б'є, жаба листок-прапор високо піднімає, військо жаби волає, квакає, гуде, ричить - перемогу тріумфує. Увійшла жаба у палац, наблизилася до государевих покоям - драконову двору.
Праворуч від неї жовтий півень коштує, ліворуч - смугастий тигр, над нею бджоли у'ються, гудуть; навколо жаби стрибають. Села жаба посередині драконова двору, підняла свій прапор, до Небесного володаря волає:
- Ке-Ке-Ке! Про Небесний володар! Ось уже кілька років ви не посилаєте до нас на землю дощу, тому пересохнули ріки й струмки, почорніли трави й дерева, птахи й звірі гинуть без рахунку.
Почув ці слова Небесний володар, підбадьорився. Раз у цьому тільки справа, прийде вийти. Поговорю з жабою Така потворна тварина, а сміливість у неї надзвичайна! З'явився Небесний володар на государевій драконовій галереї й запитує:
- Навіщо прагла ти, жаба, стати перед нашими очима?
- Бре-Ке-Ке! - відповідає жаба. - Про Небесний володар, у нас до вас тільки одне прохання: щоб усі ми не загинули від страшної посухи, ниспосланной вами, обдарите землю дощем.
Розсміявся Небесний володар, закивав головою:
- Отож воно що? Виходить, ти тільки за цим і йшла до мене? Вертайся геть, жаба, я зараз же пошлю на землю дощ.
Нахилилася жаба, глянула вниз, на земний мир: піднявся там вітер, зібралися чорні хмари, усе стемніло у чотирьох сторонах світу й заюшив небачений дощ.
Загуділи, полетіли бджоли. Голосно й грізно прокукурікав півень. Смугастий тигр напружинился, заричав від радості. А ведмідь ще голосніше став бити у барабан.
Обернулася отут жаба й говорить:
- Про Небесний володар! Тепер можна вертатися, але як сповістимо ми вас наступного разу, коли на землі знову трапиться посуха?
- Придумай що-небудь, жаба, тільки не будь більше перед наші очі, - поспішно відповів Небесний володар.
- Добре. Давайте, про Небесний володар, умовимося з вами, що як тільки подам я свій голос і закричу:
Ке-ке-Ке! - ви негайно пошлете на землю дощ.
- Добре, добре, нехай буде по-твоєму, - сказав Небесний володар. - Тільки не шуми більше у моєму палаці.
На тому вони й розсталися. Та повела жаба своє військо назад. Коли повернулися вони на землю, небо більше не палахкотало вогнем, навколо віяло приємною прохолоддю, шуміли ріки й прозорою вологою наповнилися струмки: скрізь зеленіли дерева, співали птаха. Встигнула збільшитися й рідня жаби, усі вони з'явилися зустріти її з пошаною.
А маленька непоказна жаба, утомившись із дороги, вернулася у своє тихе вкриття й лягла почивати. Дихати жабі полегшало. Вона закрила очі й тихо, про себе посміхаючись, заснула.
Відтоді коштує тільки жабі подати голос ке-ке-ке - і відразу ж Небесний володар посилає дощ. Видне, тому ушановані наші пращури говорили: Жаба - самому Небесному володареві родней доводиться - і карали дітям і онукам ніколи не торкати жаб, завжди пам'ятати про їхні заслуги й користі.