Чарівний козел

16-10-2016, 17:09 | У'єтнамські казки

Незабаром після того випадку у одному селищі чиновний старшина видавав дочку заміж. Запросив він на весільний бенкет приятелів своїх, старшин з далеких і близьких селищ. Довідався про цю радісну подію й веселун Куой. Нарядився він у парчеве плаття, вивів знадвору козла й відправився до того чиновного старшини на свято.

Незабаром наздогнав його окружний старшина верхи на коні. Побачив він Куоя у розшитому одіянні й розв'язав, що це свій брат чиновник, - Привіт вам, ушанований, - говорить старшина.- Куди ви козла ведете?

- Направляюся на весілля, - відповідає Куой.

- На весілля? - зрадів чиновник.- Виходить, нам по шляху, удвох веселіше у дорозі буде. Але скажіть, ушанований, як ви доберетеся пішки, якщо ще й козла вести доводиться? Адже туди верхи й те полудня їхати треба!..

Розсміявся Куой і відповідає:

- Ну, про цей можна не турбуватися. Ось як би не потрапити на весілля занадто рано! Не прагну від вас, ушанований, приховувати: козел у мене чарівний - мчиться, обганяючи вітер. А вам, ушанований, треба квапити, інакше ви на своєму коні можете й не поспіти. Мені-Те що! Якщо я й по полудню виїду, однаково не спізнюся.

Дивиться старшина на жартівника й дивує: у чи своєму розумі ця людина у багатому платті, - вуж боляче дивні мовлення веде?.. Де це бачене, щоб на козлах верхи їздили!.. Зібрався було старшина обігнати подорожанина, так цікавість у ньому пересилило, і запитав він Куоя:

- Щось не зрозумію я, ушанований, як це верхи на козлах їздять? Коли у вас козел чарівний, може, наперегони поскакаємо? Згодні?..

- Так ви не вірите мені, ушанований? Ну що ж, вам доведеться повірити: до вечора ми зустрінемося на веселому бенкеті!

- Суперечка так спор, ушанована! Якщо я програю, то мій кінь стане вашою, а якщо вже ви програєте, то прийде вам козла віддати мені. Ну як?

- Тільки наперед знайте, ушанований, що суперечка ви програли! - сміється Куой.- Кінь-Те у вас слабенький, куди йому змагатися з моїм козлом. А сперечатися я згодний, тому ж не посостязаться?

- Ну, тримаєтеся! - викликнув окружний старшина, бажаючи провчити хвастунишку.- Мій кінь готовий скакати наперегони з вашим чарівним козлом. Та вирішили подорожани, що переможцем стане той, хто першим прибуде на весілля. Склали вони договір, підписали папір і на тому розсталися. Старшина підхопився на коня й поскакав щодуху, помахуючи батогом. Та тільки він зник, Куой схопив козла під мишку й побіг знайомими стежками навпростець через джунглі. чи Довго, чи коротко, але встигнув хитрун до будинку батька нареченої добратися, коли старшина й півдороги не здолав. Прив'язав він свого козла до палі будинку, піднявся наверх і сів преспокійно - бетель

Жує, чай попиває, свого супротивника очікує. Поки той стрімголов мчався, Куой зібрав зжований бетель, що валявся на підлозі, і близько себе склав. Лише до вечора з'явився нарешті старшина. Кінь під ним валився від утоми, та й сам він від поту змок і ледве ноги пересував, коли спішився. Отряхнув він дорожній пил і став по сходах підніматися, певен, що приїхав раніше й суперечка, звичайно, виграв. Яке ж було здивування окружного старшини, коли, ступивши на поміст, почув він привітний голос Куоя:

- А-А, ось і ви, ушанований! Щось у шляху ви порядком затрималися, я вуж турбуватися початків. Геть скільки бетелю від нудьги зжував! Ну, як наша угода? Погодитеся, що кінь ваша стала моєю!.. Чи не так?

Дивиться старшина, очам не вірить. Від досади головою трясе, - так йому коня шкода. Але нічого не попишеш. Та, щоб не залишитися внакладе, попросив він Куоя продати йому чарівного козла.

- Козлові моєму ціни немає! - відповідає хитрун.- Та навіщо мені його продавати? Так якщо й продати, так у вас, ушанований, грошей не вистачить. Але старшина гарячиться, на своєму коштує. Зайняв десять злитків срібла й давай знову Куоя вмовляти. Довго упорствовал Куой, а потім начебто б піддався на угоди старшини й продав йому козла. Сам сіл на коня й поскакав. Задоволений покупкою старшина залишився бенкетувати, і, як говориться, чим більше провина, тим більше слів, став він привселюдно похвалятися своїм безцінним козлом. Не терпілося окружному старшині перед усіма верхи на отакому чуді покрасуватися. Вийшов старшина нетвердою ходою на середину двору, тільки зібрався осідлати свого козла, а той побери так шарахнися убік, і шльопнувся невдачливий хазяїн об землю. Навколо народ коштує, регоче. Піднявся обдурений старшина, закрив особу руками й поплівся ладь.

Зараз ви читаєте казку Чарівний козел