За старих часів у одного багатого селянина був працівник. Він дуже любив відіграти у карти й вічно був у боргах. Одного разу кредитори підстерегли його й відібрали хазяйського буйвола, якого працівник гнав у поле. Бідолаха зовсім упав духом; він ліг на краю поля так так і залишився нерухомий. " Як тепер здатися на очі хазяїнові?" - міркував він у розпачі.
Його помітили дві ворони; вони подумали, що він мертвий, і прагли виклевать у нього ока. Але працівник приловчився, схопив одну з них і гнівно викликнув:
- Очей моїх захотіла покуштувати, негідна? Ось зараз довідаєшся, живий я або мертвий!
- Відпусти мене, - заблагала перелякана ворона, - я дам тобі за це таку нагороду, що не пошкодуєш!
- Де твоя нагорода? - сказав працівник. - Давай зараз же, а то кінець тобі!
Ворона дала йому шматок яшми й сказала:
- Ця яшма дасть тобі усе, що тільки побажаєш.
- Прагну, щоб до мене повернувся хазяйський буйвіл, - побажав працівник і міцно затис яшму у долонях.
Ледь він сказав це, як буйвіл уже стояв перед ним. Тоді він відпустив ворону, пригнав буйвола додому й заявив хазяїнові, що не буде більше у нього працювати.
Потім він побажав собі багатий будинок, увесь прикрашений драконами й феніксами. Не встигнув він і домовити це, дивиться - а перед ним будинок, точнісінько такий, як він праг, та ще повний дорогого начиння.
Потім працівник захотів одержати широке й зручне для оранки поле.
Коли й це бажання було виконано, він розв'язав, що більше йому нічого не треба, і зажив багато й щасливо.
Але одного разу у нього з'явилося ще одне бажання:
- Прагну мати дружину, - сказав він, побравши яшму, - і щоб вона була прекрасна, як фея, що спустився з небес.
Ледь він це сказав, як з'явилася дівчина з багатого будинку, сама
Гарна у провінції, і попросила, щоб він побрав її у дружин. Якийсь час
Вони жили добре, але потім дружина стала допитуватися:
- Адже колись ти був бідняком, як же тобі вдалося роздобути таке багатство?
Чоловік чесно розповів їй про всій історії з вороною й про чарівну яшму. Довідавшись усе, що їй було потрібно, дружина задумала недобре. Улучив одного разу момент, коли чоловіка не було будинку, вона украла яшму й утекла з нею у будинок своїх багатих батьків.
Коли селянин зрозумів, що й дружина і яшма зникли безвісти, він вдався у відчай і побрів куди ока дивляться. Він зайшов у гори, сіл там і гірко заплакав.
Отут йому з'явився Будда й запитав, чому він плаче.
- У мене була чарівна яшма, а дружина украла її, - відповів селянин.-Ось я й сиджу тут, оплакую своє горе.
- Не засмучуйся, - сказав Будда, - я дам тобі гарна рада, і ти повернеш назад своє добро.
Та Будда вручив йому дві квітки - білий і червоний.
- Застроми білу квітку у двері будинку, куди втекла твоя дружина, - сказав він, - і там відбудуться забавні події. Потім ти даси мешканцям будинку понюхати інша квітка, і вони з радістю повернуть тобі яшму.
Дотримуючись наставляння Будди, селянин негайно ж відправився до будинку своїх кривдників і прикріпив до дверей біла квітка. Надзвичайний аромат проникнув у кімнати; уся сім'я вийшла подивитися на чудо. Батько, мати й дочка, відштовхуючи один одного, намагалися скоріше понюхати квітка.
Але що це? Нанюхавшись, глава сім'ї раптом відчув, що ніс у нього виріс на добрий аршин.
Те ж саме відбулося й з його дружиною й з дочкою. Носи у них зависли й сталі бовтатися, немов хоботи у слонів.
З розпачем оглядаючи один одного, вони заридали. Що за напасть приключилася з ними? Вони перепробували безліч ліків, відвідали багатьох лікарів, але усе було даремне: носи їх ні на вершки не стали коротше.
Через кілька днів селянин як ні у чому не бувало відвідав будинок тестя. Побачивши довгі носи, він не зміг стриматися від сміху.
- Не знаємо, чому ми провинилися й за що небо послало нам таке покарання, - поскаржилися йому тесть і теща, заливаючись сльозами.
- Усе це через те, що ви поласилися на чуже добро, - сказав їм селянин.- Якщо ви повернете мені яшму, я відразу вилечу вас. Старі наказали дочки негайно повернути яшму. Одержавши свою яшму, селянин дав їм понюхати червона квітка. Та що ж? Носи у усіх відразу прийняли звичайний вид, а у дочки ніс став таким же гарним, як і раніше. Вона покірно повернулася у будинок чоловіка й з тих пір боялася навіть доторкнутися до яшми.
Подружжя довго жило у злагоді й спокої. Діти у них були гарні, як яшма, і розумні так, що ніхто не міг з ними зрівнятися. Коли ж нарешті селянин зостарився й прийшло йому час умирати, до його будинку прилетіли дві ворони й прокаркали:
- Скоріше, скоріше!.. Скоріше поверни яшму! У будинку раптом блиснуло сліпуче світло, і яшма зникла, начебто її ніколи й не було.