Один подорожанин задумав відпочити у тіні великого дерева. Він ліг і заснув, а коли зібрався йти далі, виявив, що гаманця у нього наче й не було. Поблизу перебувало село.
Не знаючи, чим допомогти своєму горю, подорожанин у розпачі став із криками кататися по землі. На шум збіглися люди й прийнялися судачити:
- Злодійство адже відбулося на нашій землі, як би всьому селу не довелося відповідати за нього.
Тим часом хтось уже поквапився докласти про всього суддю. Той викликав до себе потерпілого й прийнявся його допитувати:
- Чому ти порушуєш тишу й порядок своїми лементами?
- Про великий начальник, - відповідав той, - поки я спав під цим деревом, у мене украли гаманець. Раз я не знаю, де шукати злодія, що ж мені залишається робити, як не кричати й не скаржитися?
Довідавшись, як була справа, суддя наказав відрубати у дерева одну гілку й принести її до суду для допиту.
А поки люди ходили за гілкою, суддя велів викопати у дворі яму, посадив туди одного зі стражників і покарав йому:
- Коли почуєш мої питання, відповідай: "Великий начальник, дайте я гляну на людей і пізнаю злодія".
Яму добре прикрили. А коли принесли гілку, суддя поклав її на це місце й зробив вигляд, що допитує рє. Стражник відповідав, як йому було наказано. Миттю по всьому селу пронісся слух:
- Дерево вміє говорити, воно обіцяло вказати злодія! Почувши про це, шахрай, що викрав гаманець, дуже затурбувався. "Усе пропало, - розв'язав він, - краще вуж самому зізнатися".
Та, побравши гроші, він відправився до судді з винної.