Жив-Був одного разу король по імені Кьяга Гьялпо. Серед його численних слуг були мати й син.
«Мама, мама, учора вночі мені приснився дуже дивний сон про те, що я успадкую трон нашого короля», — сказав якось син.
Мати шикнула на нього й веліла тримати мову за зубами, а то раптом король, почувши про це, покарає їх або навіть вижене зі служби.
Але мати сама була дуже балакуча. До того ж їй було цікаве, що б міг значити цей сон. Вона раз у раз запитувала про це інших слуг і служниць, але відповіді так і не одержала. Нема чого й говорити, що новина про сон хлопчика незабаром досяглася вух короля.
Король призвав до себе хлопчика й у якості покарання за зухвалі сни велів тому надягти пару залізних черевиків і відправлятися у вигнання, не вертаючись при цьому доти, поки підошви не протруться до дір.
Взутий у важкі черевики, хлопчик блукав з одного місця у інше протягом багатьох днів, поки не набрів на озеро. Украй знесилений через голод і спраги, він сіл на березі й почав вивчати підошви своїх черевиків у надії, що там з'явилися ознаки швидкого зношування. До своєї прикрості, він побачив, що підошви були як новенькі — точно такі ж, як на самому початку. Та оскільки йому не було дозволено вертатися назад, перш ніж черевики зносяться, хлопчик подумав, що більше ніколи не побачить свою матір.
Поки він був занурений у настільки смутні думки, з озера з'явилися білий і чорний змій. Побачивши один одного, вони почали, ізвиваючись, битися на смерть. Через якийсь час білий змій був поранений, і у той момент, коли чорний збирався його прикінчити, хлопчик жбурнув черевик і вбив чорного змія. Відразу неподалік приземлився орел. Він поклав білого змія у шапку хлопчика, а потім схопив чорного змія й полетів.
У той час як хлопчик, дивуючись, що відбувається, доглядав за пораненим змієм, з озера виїхали сім чорних вершників і запитали його, не чи бачив він чорного змія. Коли хлопчик сказав їм, що його відніс орел, ті поскакали слідом за орлом. Потім з озера з'явилися сім білих вершників і запитали хлопчика, не чи зустрів йому білий змій, пообіцявши йому не залишитися у боргу, якщо він їм допоможе. Хлопчик показав їм білого змія, що лежав у нього у шапці, і запитав, не його чи вони шукають. Вершники відповіли, що так, саме його. А потім сказали, що насправді цей змій — їх принц, і подякували хлопчикові за те, що він урятував йому життя. Вони запросили хлопчика у своє підводне царство, землю нагов. Однак він відмовився, боячись захлинутися під водою. Вершники запевнили хлопчика, що туди потрапити зовсім не складно, і веліли йому закрити очі. А потім, посадивши хлопчика на коня, увійшли у озеро. Йому недовго довелося тримати ока закритим. Коли йому знову дозволили їх відкрити, хлопчик виявив, що перебуває у царстві нагов і коштує перед входом у чудовий палац, рівного якому по красі він не бачив ні наяву, ні навіть у своїй уяві.
Його вітали прекрасні юнаки й дівчини наги, винесшие йому назустріч квіти, молоко, мед і різноманітні вишукані страви. Його слух тішили звуки скрипок і безлічі інших дивних музичних інструментів, що зустрічалися у цім дивовижному царстві. Щодня свого перебування у ньому хлопчик кидав залишки їжі у маленьку дірочку, виявлену їм у кімнаті.
Одного разу звідти з'явилася стара жінка. Її рота був закритий на замок, і вона попросила хлопчика зняти його. Коли він це зробив, жінка сказала: «Ти кормил мене усе це час, і я вдячна тобі за твою доброту, інакше б мені загрожувала голодна смерть. Я перебуваю тут на службі, але через мою балакучість мені на рота повісили цей замок і заточили під твоєю кімнатою. А тепер я прагну зробити тобі відповідну послугу й дати три ради: не залишайся у царстві нагов занадто довго, а коли будеш іти, не бери жодного з дорогоцінних каменів, які тобі будуть пропонувати, а проси собачку, зебру й ковдра». Потім вона повернулася до себе.
Наступного дня, незважаючи на всі прохання погостювати подовше, хлопчик заявив про свій розв'язок покинути царство нагов. Йому пропонували найпрекрасніші дорогоцінні камені, але він відмовився від них, попросивши замість собачку, зебру й ковдра, як радила стара жінка. Незважаючи на те що це було найдорожче із усього, чим володіли наги, принц велів виконати прохання хлопчика. А потім він вивів його на берег озера, туди, де вони зустрілися у перший раз.
Залишившись один і не знаючи, що робити й куди йти, хлопчик спорудив щось начебто намету, накривши зебру ковдрою. А потім, прив'язавши неподалік собачку, відправився вивчати околиці.
Коли він повернувся ввечері назад, те побачив, що на місці «намету» коштує величезний намет, а його собака сидить перед входом. Увійшовши усередину, він виявив там величезну кількість мішків із зерном. У центрі стояла більша плита, на ній готувалася вечеря, але поблизу нікого не було. Він небагато почекав, але оскільки ніхто так і не з'явився, поїв і ліг спати.
Прокинувшись ранком, хлопчик побачив, що для нього усе приготовлене — вода принесена, на стіл зібране, — однак навколо знову не було ні душі. Небагато поївши, він відправився далі досліджувати околиці. Повернувшись, він знову, як ранком і напередодні ввечері, знайшов їжу й усе інше. Так тривало кілька днів.
Йому усе більше й більше хотілося довідатися, хто робить за нього всю роботу. Та ось одного разу ранком він, прикинувшись, що йде, насправді сховався за наметом. Трохи пізніше собачка скинула свою шкіру, і на її місці з'явилася сліпуче гарна дівчина. Вона вимила посуд, приготувала їжу й пішла за водою. Поки її не було, хлопчик схопив собачу шкіру й кинув у вогонь. Незабаром дівчина прийшла назад, несучи повне цебро води. Побачивши хлопчика, вона запитала, чому він повернувся раніше, чим звичайно. Бажаючи повернути собі свій колишній вигляд, дівчина почала шукати шкіру, але ніде її не знаходила. Вона запитала хлопчика, не чи бачив він шкіру, і той зізнався, що спалив її, щоб вони могли бути разом до кінця своїх днів.
Однак, замість того щоб обрадуватися, дівчина розладналася й сказала, що, спалив шкіру, він зробив більшу помилку, яку тепер уже не поправити. Зібравши попіл, вона розкидала його по всьому пагорбу, присуджуючи: «Нехай на вершині пагорба топчуть землю табуни коней, середина буде вистелена різним начинням, а внизу пасуться череди овець».
Її молитви відразу здійснилися. Якийсь час вони жили у щастя й згоді, однак хлопчикові чогось не вистачало. Йому хотілося похвастатися своїм багатством перед іншими людьми. Він бажав, щоб усе бачили, як він квітне.
«Тепер, коли ми багаті й щасливі, чому б нам не запросити короля Кьяга Гьялпо й не влаштувати бенкет?» — одного разу помітив він.
Дівчина попросила його не робити цього, говорячи, що поперед них чекає нещастя. Але хлопчик не бачив нічого дурного у тому, щоб просто запросити короля у гості. Він настояв на своєму, і їй довелося погодитися, але за умови, що хлопчик не буде її просити занадто часто прислужувати за столом під час бенкету. Хлопчик погодився. Отже, вони запросили не тільки короля, але і його міністрів.
У день свята дівчина вимазала особу сажею, щоб сховати свою красу. Коли король і міністри прибутки, хлопчик провів їх по своїх володіннях, щоб показати усе приналежне йому багатство. Вони були уражені й у своїй заздрості обсипали хлопчика брехливими похвалами. Умлівши від лестощів, хлопчик забув про свою обіцянку й велів дівчині нести чай, їжу, чанг і різні інші частування, які тільки приходили йому у голову.
Від утоми на особі дівчини виступили крапельки поту й, покотившись униз, змили всю сажу. Раптово околиці освітлилися сяйвом її краси. Усе дивилися на дівчину із благоговінням, тому що ніхто із присутніх і уявити не міг собі такої вроди. Негайно король виявив бажання побрати дівчину собі у дружин і зробити її своєю королевою. Хлопчик пропонував йому будь-які скарби — що завгодно, крім дівчини. Але король відповів, що вони влаштують змагання, і дівчина дістанеться переможцеві.
Наступного дня король сказав: «Завтра ранком кожний з нас проллє кисляк на вершині пагорба, і чий струмок швидше досягнеться його підніжжя, той і побере собі дівчину».
Спеціально для цього змагання король увів нові побори для своїх підданих, велівши кожному з них принести миску кисляку. Тому у нього було море кисляку, і він був настільки певен у своїй перемозі, що наказав міністрам доправити для дівчини вбрання й прикраси й готуватися до весілля.
Коли хлопчик почув речення короля, то зрозумів, що програє й ніколи більше не побачить дівчину. Він пошкодував про те, що спалив собачу шкіру, запросив короля й змусив дівчину увесь час прислужувати під час бенкету. Відправившись додому, він розповів їй про змагання, але що вона могла поробити, коли він не послухався її рад. Дівчина сказала хлопчикові, що єдине, що ним залишилося, це звернутися по допомогу до нагам, чийого принца він урятував.
Раннім ранком він відправився на берег озера й прокричав: « Найбільший шкіряний бурдюк кисляку занадто важкий для мене, а маленького не вистачить. Дайте мені середній бурдюк». Після того як він кілька раз повторив своє прохання, з озера з'явився шкіряний бурдюк з кисляком. Побравши його із собою, він відправився на вершину пагорба й там побачив, що королівський кисляк уже досягся його середини. У нього здригнулося серце, і він подумав, що йому більше не мабуть своєї дорогої подруги. Проте він розкрив свій бурдюк з кисляком, і та, заюшивши струмком по пагорбу, першій досяглася його підніжжя.
« Цього разу ти переміг, — сказав король, — але завтра буде влаштовано ще одне змагання. Ми розкидаємо по землі два заходи олійних насінь, і той, хто збере свої зерна першим, побере собі дівчину». Знову повісивши голову, хлопчик пішов додому. Дівчина утішила його й веліла попросити у нагов шухлядка середнього розміру.
Так само як і вдень раніше, хлопчик рано ранком прийшов на берег озера й звернувся до нагам: «Я не можу віднести найбільший ящик, а маленький усього не вмістить, дайте мені середній ящик». Після декількох повторних прохань із озера з'явився шухлядку.
Хлопчик побрав його й пішов на змагання. По дорозі він міркував про те, що ж перебуває усередині маленької шухлядки, що зможе допомогти йому зібрати зерна. Він відкрив його й звідти випурхнула зграя голубів, залишивши лише одного зі зламаним крилом. З ним він і прийшов на змагання. Вилучивши голублячи на землю, хлопчик сумно сіл у сторонці. Однак, незважаючи на те що король змусив допомагати йому всіх своїх підданих, хлопчик знову здобув перемогу.
Програвши й у другий раз, король засоромився й повернувся у палац, навіть не оглянувшись на хлопчика й дівчину. Хлопчик пішов додому й розповів дівчині про свою перемогу.
«Не втрачай часу даремно, — сказала вона, — іди й проси нагов востаннє про допомогу. Скажи їм, що тобі потрібний маг-гамір>>.
Випливаючи наставленьям дівчини, хлопчик одержав від нагов маг-гамір. Разом з дівчиною вони принесли його до королівського палацу й розкрили. Звідти вибігла безліч, що не по-людському виглядали, закованих у броню солдатів з лементами: «Кого разити? Куди разити?»
«Уразите Кьяга Гьялпо у голову й шию», — відповіли дівчина й хлопчик.
Перш ніж королеві вдалося зникнути, солдати накинулися на нього й убили влучними ударами у голову й шию.
Зі смертю Кьяга Гьялпо збувся дивний сон хлопчика про те, що він успадкує королівський трон. Він став королем, а дівчина його королевою. Та не було кінця благоденству, щастю й іншим радостям.