Бродили раз по лісу Вовк і Лиса й набрели на чийсь будинок. Довго вони ворожили, хто тут живе, а потім помітили на дереві Мавпу й запитали:
- Скажи, Мавпа, хто живе у такому гарному будинку?
- Заєць живе, - відповідає Мавпа. - Він зараз побіг на город за морквиною.
Забралися звірі до Зайця у будинок і Мавпу до себе впустили.
- Ми будемо на полювання ходити, а ти за будинком доглядати, - сказав Вовк Мавпі.
Повернувся Заєць додому, тільки праг відкрити двері - раптом чує звірині голоси.
- Щось я Зголоднів, - говорить Вовк.
- Нічого, - дзявкає Лиса. - Зараз прийде Заєць, ми його й з'їмо. Усякий інший Заєць умер би від страху, почувши таку розмову, але цей
Заєць був хоробрий і розумний. Він сховав під поріг свою морквину, розгорнув широко двері й увійшов у свій будинок.
Вовк побачив Зайця й від жадібності клацнув зубами, Заєць же поклонився всім і сказав:
- Добре б зараз поїсти як випливає!
- Непогано б, - говорить Вовк, а у самого ока так і горять. Ось-ось кинеться на Зайця.
- Якщо прагнете, я вас усіх сьогодні нагодую досита, - запропонував Заєць.
- Чому ж ти нас нагодуєш? - запитує, ощиривши ікла, Вовк. - Не чи морквиною?
- Що ви, що ви! - засміявся Заєць. - Я відмінно знаю, що вовки не
Терплять морквини. Слухайте ж! Сьогодні опівдні по лісовій стежці вертається у монастир ушанований лама. Цей лама читав молитви у самого імператора й одержав від нього у нагороду один мішок з речами, іншої - з їжею. Варто відібрати у нього мішок з їжею, і ми прекрасно поїмо.
- Дурний Заєць! - розсердився Вовк. - Хіба ми можемо відібрати у людини мішок?!
- Я зроблю так, що лама сам кине мішок на землю. Тільки вже тоді ви не позіхайте. Відразу ж вистачайте видобуток і тягнете сюди!
Пішли Заєць, Вовк, Лисиця й Мавпа до лісової стежки, сховалися у кущах, чекають, коли з'явиться лама. А Вовк одним оком на стежку дивиться, іншим - на Зайця Дуже йому хочеться заячини свіжої спробувати. Раптом усі звірі побачили на стежці ламу. У кожній руці він тримав по величезному мішкові.
Заєць вискочив через кущі й давай юлить біля лами. Став лама ганятися за Зайцем. А Заєць навколо так близько бігає, ось-ось попадеться. Чернець від жадібності про усе забув: дуже йому хочеться живого Зайця піймати. А Заєць прямо сам у руки лізе, так руки-те у лами зайняті: у кожній - мішок важкий.
Не витримав лама, кинув мішки на землю, скинув із себе халат і погнався налегке за Зайцем.
Стрибнув Заєць убік, - лама за ним; кинувся Заєць на галявинку, - лама за ним. Запнувся лама за якийсь пень і розтягся на траві. А Заєць побачив, що звірі вже потягли обоє мішка й халат, та й пустився додому. Підхопився лама на ноги - від Зайця й слідів не залишилося.
Прибіг Заєць додому, а Лисиця саме перший мішок розв'язує. У мішку -величезні чоботи шкіряні, нові штани, чіткі й барабан.
- Ну, цей мішок нецікавий, - говорить Вовк. - Давайте подивимося, що у іншому мішку. А Заєць говорить:
- Нікуди від нас мішок з їжею не подіється. Зараз треба ось що робити: ти, Вовк, надягни чоботи й ступай у баранячу череду. Барани побачать тебе у чоботах, подумають, що пастух прийшов. А ти прижени всю череду у ліс, і буде у тебе тоді цілий рік свято.
- А мені що робити? - запитує Мавпа.
- А ти, Мавпа, надягни штани й ступай у близький сад. Усе подумають, що ти людей, і ти зможеш нарвати собі, скільки захочеш, абрикосів, персиків і груш. Тоді й у тебе буде цілий рік свято.
- Що ж це таке? - викликнула Лисиця. - У усіх буде цілий рік свято, а я буду голодної сидіти?!
- Та ти не залишишся у образі, - сказав Заєць. - Надягни на себе халат, побери чіткі, барабан, іди у сусіднє селенье. Прийдеш у селенье, - бий у барабан! Коли на шум прибіжить народ, ти перебирай чіткі й бурмочи собі що-небудь під ніс. Усе приймуть тебе за святого ламу й почнуть дарувати тобі курочок, курчат, качок. Тоді й ти будеш цілий рік ласувати.
- Який розумний Заєць! - закричав Вовк. - Як добре, що я не встигнув його з'їсти!
- Чудовий Заєць! - підтримала Мавпа. - Як він усі добре придумав!
- Перший раз зустрічаю такого хитрого Зайця! - погодилася із приятелями Лиса.
Та всі троє зробили так, як сказав Заєць. А далі було ось що.
Натягнув Вовк чоботи, вліз у баранячу череду. Учуяли вовчий захід собаки, загавкали сердито. Кинувся Вовк бігти, - собаки за ним. Біжить Вовк, спотикається - чоботи заважають. А собаки всі ближче так ближче, - ось-ось накинуться. Догадався Вовк чоботи скинути. Тільки тем і урятувався. Хоч із рваною шкірою, а Усе-таки живий вирвався.
Мавпа ж тим часом натягнула штани, пробралася у фруктовий сад і залізла на грушеве дерево. Не поспішаючи вона зривала грушу за грушею й скидала вниз.
Раптом вона почула поблизу хлоп'ячий голос:
- Мавпа на дереві! Мавпа на дереві! - кричав один хлопчисько.
- Ловите її! - кричав іншої. - Ловите! У жаху Мавпа почала спускатися з дерева, але штани її раз у раз чіплялися за суки, і вона ніяк не могла зстрибнути на землю. Коли ж вона, нарешті, виявилася на землі, хлопчики були зовсім близько. Один з них тикнув її ціпком, іншої кинув у неї каменем, а третій зібрався накинути мотузкову петлю.
Мавпа кинулася до лісу. Але бігти швидко вона не могла: штани чіплялися за дерева й кущі, і вона раз у раз падала на землю. Хлопчиська, не відстаючи, гналися за нею по п'ятах.
Побита, ледве живаючи від страху, Мавпа ледь-ледь урятувалася від полону. А з Лисицею у цей час приключилося ось що:
Надягла вона халат, захопила чіткі, побрала барабан і пішла у сусіднє селенье. Там вона зупинилася на середині вулиці й почала бити у барабан. Почули люди шум, сталі збігатися. А Лисиця перебирає чіткі й бурмоче собі щось під ніс. Люди побачили Лисицю, сталі кричати:
- Тримай злодійку! Тримай руду!
Кинулася Лисиця навтьоки, так хіба у халаті далеко втечеш! Плутається халат під ногами, заважає бігти. А отут ще чіткі за кожний кущик чіпляються. Довелося Лисиці скинути із себе халат, кинути чіткі й рятувати свою шкіру. Та ось неподалік від заячого будинку знову зустрілися Вовк, Лисиця й Мавпа. Розповіли вони один одному про свої халепи й догадалися, що Заєць навмисно усе це придумав, щоб їх погубити.
- Треба. було мені його відразу з'їсти! - проричал Вовк. - Зараз я з ним розправлюся!
Із цими словами Вовк кинувся до будинку Зайця. А за ним Лисиця з Мавпою побігли.
Увірвалися вони у будинок, а Заєць лежить на підлозі й стогне:
- Ох, які ви щасливі, що нічого не спробували з мішка лами! Цей лама-злий чарівник. Хто до його їжі доторкнеться, з тим обов'язкове нещастя трапиться. Ось я з його мішка з'їв один персик і тепер умираю. Вибачайте!
Сказав так Заєць, закрив очі й знову застогнав жалібно.
Повірили звірі Зайцю. Увесь день лаяли вони ламу, увечері лягли спати
Голодні.
Ранком звірі встали, дивляться - немає Зайця. Та мішка з їжею теж немає. Догадалися звірі, що знову обдурив їхній Заєць. Кинулися за ним у погоню, нишпорили-нишпорили, раптом бачать: сидить на вершині гори їх Заєць і плете більший кошик.
- Ну, тепер тобі не піти від нас! - закричав Вовк. - Зараз ми з тобою розправимося!
Заєць подивився на звірів і говорить:
- Ви, мабуть, мене з якимось іншим Зайцем поплутали. Я вас усіх перший раз бачу.
- Так хіба не за тобою ганявся вчора лама?
- Що ви, що ви! Я із цієї гори Цілий тиждень не спускався. Увесь час кошик плету. Вас, напевно, обдурив той Заєць, що недавно пробіг з мішком у долину.
- Це він! Це він! - обрадувалися звірі.
- Важко вам буде його піймати, - сказав Заєць. - Уж дуже швидко бігає цей ошуканець. Але я - те, звичайно, знаю, як його піймати!
- Допоможи нам, будь ласка! - стали просити Лиса, Вовк і Мавпа.
- Добре, уже якщо ви так просите, я вам допоможу, - змилостивився Заєць. -
Ваш ворог біжить у долину по стежці, а ви сядете у кошик. Я вас у одну мить спущу на мотузці, і ви виявитеся у долині раніше його. Тільки попереджаю: у долині сьогодні випав сніг, і там дуже холодно.
- Ми не боїмося морозів! - крикнув Вовк. - Спускай нас униз! Залізли Вовк, Лисиця й Мавпа у кошик. Заєць прикрив їхньою кришкою, перев'язав приміцно кошик мотузкою й штовхнув її з вершини гори. Летить кошик з гори, стукається про камені, про дерева, про виступи. Завив від болю Вовк, закричала Мавпа, задзявкала Лиса, а кошик усе мчиться й мчиться.
Докотилася вона до сніжної долини й зупинилася. Захотіли звірі вилізти, так не отут-те було: перев'язаний кошик міцними мотузками. Билися, билися вони, нарешті, Вовк прогриз у кошику діру й усі вони вибралися на волю.
Кинулися звірі шукати ошуканця, небагато пробігли - бачать: сидить на льоді Заєць і гріється у багаття.
- Так адже це він скинув нас із гори! - закричала Лиса.
- Звичайно він! - заверещала Мавпа.
- Тепер йому кінець! - гаркнув Вовк.
Підбігли звірі до Зайця; той уп'явся на них і говорить: -
Здрастуйте, ушановані добродії. Ніколи ще не доводилося мені ухвалювати у нашій долині таких шановних гостей!
- Добре, добре! - закричав Вовк. - Більше ти нас не обдуриш. Хіба не
Ти жив разом з нами? Хіба не ти украв мішок у лами? Хіба не ти зіштовхнув нас у кошику з вершини гори?
- Ах, ось що! - викликнув Заєць. - Розумію! Вас обдурив схожий на
Мене Заєць. Можу сказати вам, що недавно з гори прискакав сюди якийсь Заєць і сховався геть за тою скелею. Імовірно, це і є ваш ошуканець!
- Біжимо до скелі! - закричала Мавпа.
- Тихіше! - зашикав на неї Заєць. - Якщо ошуканець почує ваші голоси, він відразу ж утече. Сьогодні на світанку він прийде до цього багаття грітися. Сидите сумирно у багаття й не ворушитеся. Коштує цьому Зайцю почути підозрілий шерех, і він назавжди зникне з наших місць.
Звірі сіли навколо багаття й стали мовчачи очікувати світанку. Заєць підкинув у багаття хмиз, і вогонь розгорівся так сабоно, що лід, на якому сиділи звірі, підтанув. Та хоча Вовкові, Мавпі й Лисиці дуже неприємно було сидіти у холодній воді, вони не вирішилися навіть поворухнутися, тому що боялися, що ворог їх почує шум і втече.
Незабаром багаття почало горіти тихіше, вогонь - ставав усе менше й менше, так що Мавпа почала тремтіти від холоду. Тоді Заєць сказав:
- Я піду пошукаю хмизу, а ви сидите мовчачи й не рухайтеся. Сказав так Заєць і пішов.
Минула година, інший, третій, а Заєць усе не вертався.
Нарешті, коли зовсім уже розвидніло, Лисиця догадалася, що у багаття сидів
Той самий Заєць, який увесь час обманював їх.
- Невже він піде від нас?! - злобливо завив Вовк. - Наздоженемо його й розірвемо на частині!
Але, коли звірі прагли підхопитися з льоду, виявилося, що їх хвости приміцно примерзли до льоду.
- А раптом Заєць побіг за мисливцями! - всполошилась Лисиця. - Ну так і є! Мені здається, я чую людські голоси й собачий гавкіт!
У страху звірі рвонулися з такою силою, що всі троє залишилися без
Хвостів. Вони помчалися уздовж долини й уже майже досяглися лісу, як раптом
Знову побачили свого ворога. Заєць сидів на колодязі й уважно дивився у воду.
- Ну, тепер тобі смерть! - крикнув, підбігаючи, Вовк.
- Тепер ти нас не проведеш! - задзявкала Лиса.
- Чому ви сваритеся? - обурився Заєць. - Хіба ви не знаєте, що я піймав вашого ошуканця? Я загнав його у цей колодязь і тепер стережу, щоб він не втік.
Подивився Вовк у колодязь, побачив там у воді відбиття того Зайця, який сидів на колодязі, і закричав радісно:
- Та правда, він тут! Тепер йому кінець! А Заєць сидить на колодязі й говорить:
- Одному тобі, Вовк, не піймати його. Уже дуже він хитрий. Треба вам усім кинутися на цього Зайця. Як тільки я скажу "три!" - відразу ж кидайтеся на ошуканця.
Та, піднявши лапу нагору. Заєць голосно прокричав: - Раз, два, три!
На рахунку "три" Вовк, Лисиця й Мавпа кинулися вниз головою у глибокий колодязь і, звичайно, захлинулися у ньому.
А Заєць, як ні у чому не бувало, відправився до себе додому доїдати приховану морквину.