Ця казка про мишку Гострооске й мишці Довгохвостке. Були вони обидві надзвичайно хвалькуваті. Коштувало їм зустрітися, як вони, забувши про усе на світі, починали хвастатися.
- Послухай, подружка, - починала Довгохвостка.- Ти бачила у кого-небудь такий довгий хвіст, як у мене? Можеш не відповідати! Я сама знаю: довше мого хвоста немає ні у кого! Скажу тобі так: на світі немає нічого довше мого хвоста! Він довше мотузки, на якій прив'язаний як, довше ріки Брамапутри, довше сонячного променя! Якби ти знала, Гострооска, як зручно мати такий длиннийхвост! Я можу їм обмотати й задушити будь-якого кота.
- Може бути, може бути, - погоджувалася Гострооска. - Але, по-моєму, важливіше мати гострий ніс. Ось мій ніс: гостріше його на світі немає нічого! Я можу просунути його у саму вузеньку щілину й дістати звідти саме маленьке маїсове зернятко, можу просунуть свій ніс у горлечко глечика, де люди зберігають масло, можу проткнути своїм гострим носом будь-якого кота! Одного кота я вже проткнула. Він був не менше барана!
- Подумаєш! - викликнула Довгохвостка.- А я вчора задушила своїм хвостомкота, який був більше тигра!
- Цзи, цзи! - обурилася Гострооска.- Таких котів не буває!
- Цзи, цзи! - розсердилася Довгохвостка.- А такі, як барани, бувають? Скільки ж вони мишей за день з'їдають, такі коти?
- Як ти смієш сперечатися із мною?! - закричала Гострооска.
- А як ти смієш так брехати?!
Та вони разругались і заприсяглися ніколи більше не зустрічатися.
Але незабаром їм знудило жити друг без друга, тому що ніхто з мишей
Не хотів слухати їх хвалькуваті мовлення, а не хвастатися вони не могли.
Та ось Гострооска й Довгохвостка зустрілися знову й знову почали хвастатися.
Якби записати всі їх хвалькуваті слова на папір, то папером тієї можна було б обернути місто Лхасу.
Отже, хвастаючись навперебій, Гострооска й Довгохвостка самі не помітили, як виявилися на порозі якоїсь хатини. Та Гострооска сказала:
- Зайдемо, подружка, у хатину людини, погріємося у його вогнища.
- Я Та сама прагла запропонувати тобі це, - відповіла Довгохвостка.
Та вони проникнули у житло людини. Подружкам повезло: у хатині нікого не було, а на самому видному місці лежав шматок чуру (сухий сир). Довгохвостка й Гострооска з'їли свою знахідку й сіли у теплого вогнища.
- А Усе-таки нам, мишам-, живеться краще всіх, - початку Довгохвостка.-Тигру, щоб насититися, треба нишпорити по лісах, баранові -.скакати по горах а нам, мишам, у будь-якій хатині приготовлений обід.
- А головне, нам ніхто не страшний! - підтримала приятельку Гострооска.- Баран боїться тигра, тигр боїться мисливця, а ми з тобою нікого не боїмося, навіть кота! На випадок чого я проткну його своїм самим гострим на світі носом, а ти задушиш його самим довгим на світі хвостом!
Не встигнула Гострооска домовити, як на порозі з'явився великий смугастий кіт.
Забувши про усе на світі, Гострооска кинулася у кут і прошмигнула у щілину. Вслід заїй кинулася у щілину й Довгохвостка. Але котові вдалося вцепиться у її довгий хвіст. Тоді Довгохвостка, чуючи погибель свою, так рвонулася, що залишила у пащі кота половину свого хвоста. Як тільки Довгохвостка побачила Гострооску, вона сказала:
- Можеш не боятися. Я задушила кота своїм самим довгим на світі хвостом.
Гострооска глянула на свою подругу й викликнула:
- Ти сама хоробра миша на світі! Тільки я не розумію, чому твій хвіст став удвічі коротше.
На це Довгохвостка відповіла:
- Зате тепер я можу говорити всім, що мій самий довгий на світі хвіст був колись ще довше!