Жив у лісі трудівник, тридцять років трудився він богу, і скільки не намагалася нечиста сила - ніяк не могла його збентежити. Стали чорти проміж себе думати, щоб таке йому зробити; думали-думали й ось так ухитрилися.
Обернув один нечистий мандрівником і пішов повз келію трудівника, а іншої йому назустріч, напав на нього, немов розбійник, і давай душити. Трудівник почув шум і лементи, схопив сокиру й кинувся на допомогу; тільки глядь: пустився розбійник бігти від нього убік, а інший чорт, що був мандрівником, лежить так охає, тільки-но дух перекладає. «Допоможи, - благає, - добра людина! Побери у свою келію, поки із силами соберуся. Зовсім було задушив окаяпний!»
Побрав його трудівник у свою келію, пожив нечистий день і два й говорить старцю: «Урятована твоя справа! Багато у ньому благодаті! Хочеться й мені потрудитися; залишу дружину й дітей і піду до тебе під початок».
Ось стали вони разом трудитися, дні і ночі стоять на колінах і кладуть уклони. Ще старець інший раз утомиться й здрімне, а новий трудівник зовсім не знає утоми.
Пройшло скільки-те часу, і став нечистий говорити старцю: «Не добро нам разом трудитися; мабуть, зайве слово скажеш або друг дружкові засудиш. Давай перегородимо келію надвоє й станемо жити всякий у своїй половині».
Так і зробили.
Раз якось захотілося старому подивитися, що робиться у сусіда; кріпився він, кріпився й не витримав. Взлез на перегородку й просунув голову; дивиться: стоять на стільці сулії з вином і різні скоромні естви, а за столом сидить дивовижна-дивовижна красуня. «А, так ти за мною підглядати!» — сказав нечистий, схопив його за бороду й перетягнув на свою сторону. «Вибирай тепер кожне за свою провину: прагнеш — вина випий або м'яса з'їж; прагнеш — блуд створи. А то, брат, прощайся з білим світлом; у мене коротка розправа!» — « Як бути?- думає старець.- Що мені зробити? Якщо м'яса знімання — тепер пост, буде великий гріх; якщо блуд створю — грешнее того буде; вип'ю краще я провина». Випила одна склянка й сам не знає, тому раптом повеселів; а чорт вуж іншої йому підставляє. Випив і інший, і третій і забув про свій порятунок: наївся скоромного й блуд створив. «Підемо тепер красти! - говорить нечистий.- Заодно вже грішити; сім лих — одна відповідь!»
Пішли вночі у село, залізли у комору й ну забирати, що під руку потрапило. Чорт навмисно як застукає: такого гуркоту наробив, що хазяї прокинулися, негайно схопили старого й посадили його у у'язницю. А чорт у ту ж хвилину невідомо куди пропав. Ранком зібрався народ і присудив повісити злодія: «Цих старців жалувати нема чого; вони не богу моляться, а тільки норовлять у кліть забратися!»
Привели злодія на базарну площу, встащили на шибеницю й накинули петлю на шию; раптом звідки не узявся нечистий, став до нього під ноги й почав його підтримувати. «Що, - епрашивает, - мабуть. злякався?» — « Як не злякатися!- говорить старець.- Смерть моя приходить!» — «А ну, подивися: не чи побачиш чого?» — «Бачу: обоз іде».- «А великий?» — «Так так великий, що один кінець вуж давно проїхав, а іншого ще й не мабуть!» — «Із чим обоз?» — «Зі старими, дірявими постолами».- «Це, брат, ті самі постоли, що ми оттоптали у працях і турботах, щоб як-небудь тебе збентежити. Не чи бачиш ще чого?» — «Бачу: болото вогнем горить, а у вогні казани киплять».- «Там і ми з тобою будемо жити!» — сказав диявол і зіштовхнув старця зі своїх плечей.
Так і загинув він на шибениці смертию грішника.