Жив-Був цар, у нього був один син. Коли царевич був малий, то мамки й няньки його прибаюкивали:
- Баю-Баю, Іван-царевич! Виростеш великий, знайдеш собі наречену: за тридев'ять земель, у тридесятій державі сидить у вежі Василиса Кирбитьевна — з кісточки у кісточку мозочок переливається.
Минуло царевичеві п'ятнадцять років, став у батька проситися поїхати пошукати свою наречену.
- Куди ти поїдеш? Ти ще занадто малий!
- Ні, панотець! Коли я малий був, мамки й няньки мене прибаюкивали й казали, де живе моя наречена; а тепер я поїду її розшукувати.
Батько благословив його й сповістив по всіх державах, що син його Іван-царевич поїхав за невестою.
Ось приїжджає царевич у одне місто, віддав забрати свій коня, а сам пішов по вулицях погуляти.
Іде й бачить — на площі людини батогом карають.
- За що, - запитує, - ви його батогом б'єте?
- А за те, - говорять, - що заборгував він одному іменитому купцеві десять тисяч так у строк не виплатив; а хто його викупить, у того Кощій Безсмертний дружину віднесе.
Ось царевич подумав-подумав і ладь пішов. Погуляв по місту, виходить знову на площу, а тієї людину усе б'ють; шкода стало Івану-Царевичеві, і вирішився він його викупити.
« У мене, — думає, — дружини немає; відняти у мене нікого».
Заплатив десять тисяч і пішов додому; раптом біжить за ним той сама людина, якої він викупив, і кричить йому:
- Спасибі, Іван-царевич! Якщо б ти мене не викупив, повік би не дістав своєї нареченої. А тепер я допоможу; купи мені скоріше кінь і сідло!
Царевич купив йому й кінь і сідло й запитує:
- А як твоє ім'я?
- Мене кличуть Булат-Молодець.
Сіли вони на коней і поїхали у шлях-дорогу; як тільки приїхали у тридесяту державу, говорить Булат-Молодець:
- Ну, Іван-царевич, накажи купити так насмажити курей, качок, гусаків — щоб усього було задоволене! А я піду твою наречену діставати. Так дивися: щораз, як я забігу до тебе, ти ріж у будь-якого птаха праве крабоце й подавай на тарілочці.
Пішов Булат-Молодець прямо до високої вежі, де сиділа Василиса Кирбитьевна; кинув полегеньку камушком і зломив у вежі золочений верх.
Прибігає до Івана-Царевичеві, говорить йому:
- Що ти спиш? Подавай курку.
Той відрізав праве крабоце й подав на тарілочці. Булат-Молодець побрав тарілочку, побіг до вежі й закричав:
- Здрастуйте, Василиса Кирбитьевна! Іван-царевич наказав кланятися й просив мене віддати вам цю курочку.
Вона злякалася, сидить — нічого не говорить; а він сам за неї відповідає:
- Здраствуй, Булат-Молодець! чи Здоровий Іван-царевич? - Слава богу, здоровий! - А що ж ти, Булат-Молодець, коштуєш? Побери ключик, відімкни шкапчик, випий чарку горілочки й ступай з богом.
Прибігає Булат-Молодець до Івана-Царевичеві.
- Що сидиш? - говорить.- Подавай качку.
Той відрізав праве крабоце, подав на тарілочці. Булат побрав тарілочку й поніс до вежі:
- Здрастуйте, Василиса Кирбитьевна! Іван-царевич наказав кланятися й надіслав вам цю уточку.
Вона сидить — нічого не говорить; а він сам за неї відповідає:
- Здраствуй, Булат-Молодець! чи Здоровий царевич? - Слава богу, здоровий! - А що ж ти, Булат-Молодець, коштуєш? Побери ключик, відімкни шкапчик, випий чарочку й ступай з богом.
Прибігає Булат-Молодець додому й знову говорить Івану-Царевичеві:
- Що сидиш? Подавай гусака.
Той відрізав праве крабоце, поклав на тарілочку й подав йому. Булат-Молодець побрав і поніс до вежі:
- Здрастуйте, Василиса Кирбитьевна! Іван-царевич наказав кланятися й надіслав вам гусака.
Василиса Кирбитьевна негайно бере ключ, відмикає шкап і подає йому чарку горілочки. Булат-Молодець не береться за чарку, а вистачає дівицю за праву руку; вивів її з вежі, посадив до Івана-Царевичеві на коня, і поскакали вони, добрі молодці, з душею червоною дівицею у всю кінську спритність. Зранку встає-прокидається цар Кирбит, бачить, що у вежі верх зламаний, а дочка його викрадена, сабоно розгнівався й наказав послати погоню по всіх шляхах і дорогам.
Чи Багато, чи мало їхали наші витязі — Булат-Молодець зняв зі своєї руки перстень, сховав його й говорить:
- Поїдь, Іван-царевич, а я назад відвертаю, пошукаю перстень.
Василиса Кирбитьевна початку його просити:
- Не залишай нас, Булат-Молодець! Прагнеш, я тобі свій перстень подарую?
Він відповідає:
- Ніяк не можна, Василиса Кирбитьевна! Моєму персню ціни немає — мені дала його рідна матінка; як давала — присуджувала: носи — не втрачай, мати не забувай!
Поскакав Булат-Молодець назад і зустрів на дорозі пожену; він негайно всіх перебив, залишив тільки єдину людину, щоб було кому пануючи повестить, а сам поспішив нагнати Івана-Царевича. чи Багато, чи мало вони їхали — Булат-Молодець заховав свою хустку й говорить:
- Ах, Іван-царевич, я хустка втратила; поїдьте ви шляхом-дорогою, я вас скоро знову нажену.
Повернув назад, від'їхав кілька верст і зустрів погоню вдвічі більше; перебив усі й повернувся до Івана-Царевичеві.
Той запитує:
- чи Знайшов хустку?
- Знайшов.
Наздогнала їхня темна ніч; розкинули вони намет, Булат-Молодець ліг спати, а Івана-Царевича на варту поставив і говорить йому:
- Який випадок — розбуди мене!
Той стояв, стояв, стомився, почав хилити його сон, він присів у намету й заснув.
Звідки не узявся Кощій Безсмертний — відніс Василису Кирбитьевну.
На зорі опам'ятався Іван-царевич; бачить, що немає його нареченої, і гірко заплакав. Прокидається й Булат-Молодець, запитує його:
- Про що плачеш?
- Як мені не плакати? Хтось відніс Василису Кирбитьевну.
- Я ж тобі говорив — стій на варті! Ця справа Кощія Безсмертного; поїдемо шукати.
Довго вони їхали, дивляться — два пастухи череду пасуть.
- Чия ця череда? Пастухи відповідають:
- Кощія Безсмертного.
Булат-Молодець і Іван-царевич розпитали пастухів: далеко ль Кощій живе, як туди проїхати, коли вони із чередою додому ворочаються й куди його замикають? Потім злізли з коней, умовилися з пастухами, нарядилися у їхнє плаття й погнали череда додому; пригнали й сталі у воріт.
У Івана-Царевича був на руці золотий перстень — Василиса Кирбитьевна йому подарувала; а у Василиси Кирбитьевни була коза — молоком від тієї кози вона й ранком і ввечері вмивалася. Прибігла дівчина із чашкою, подоїла козу й несе молоко; а Булат-Молодець побрав у царевича перстень і кинув у чашку.
- Е, голубчики, — говорить дівчина, — ви пустувати сталі!
Приходить до Василисе Кирбитьевне й скаржиться:
- Нониче пастухи над нами насміхаються, кинули у молоко перстень!
Та відповідає: — Залиши молоко, я сама проціджу. Стала цідити, побачила свій перстень і веліла послати до себе пастухів.
Пастухи прийшли.
- Здрастуйте, Василиса Кирбитьевна! - говорить Булат-Молодець.
- Здраствуй, Булат-Молодець! Здраствуй, царевич! Як вас бог сюди заніс?
- За тобою, Василиса Кирбитьевна, приїхали; ніде Кощій від нас не зникне: хоч на дні моря — і те відшукаємо!
Вона їх за стіл посадила, усякими стравами нагодувала й винами напоїла. Говорить їй Булат-Молодець:
- Як приїде Кощій з полювання, розпитай, Василиса Кирбитьевна, де його смерть. А тепер не зле нам сховатися.
Тільки гості встигнули сховатися, прилітає з полювання Кощій Безсмертний.
- Фу-Фу! - говорить.- Колись російського духу слихом було не чути, видом не мабуть, а нониче росіянин дух воочью є, у вуста кидається.
Відповідає йому Василиса Кирбитьевна:
- Сам ти по Русі налітався, російського духу нахапався, так він тобі й тут чудиться!
Кощій пообідав і ліг відпочивати; прийшла до нього Василиса Кирбитьевна, стала запитувати:
- Насилу дочекалася тебе; уже не сподівалася у живі побачити — думала, що тебе люті звірі з'їли!
Кощій засміявся:
- Ех, ти! Волосся довге, так розум короткий; хіба можуть мене люті звірі з'їсти?
- Так де ж твоя смерть?
- Смерть моя у голике, під порогом валяється.
Полетів Кощій, Василиса Кирбитьевна побігла до Івана-Царевичеві. Запитує її Булат-Молодець:
- Ну, де смерть Кощеева?
- У голике під порогом валяється.
- Немає! Треба розпитати його ліпше.
Василиса Кирбитьевна негайно придумала: побрала голик, визолотила, різними стрічками прикрасила й поклала на стіл. Ось прилетів Кощій Безсмертний, побачив на столі визолочений голик і запитує, навіщо це.
- Як же можна, — відповідала Василиса Кирбитьевна, - щоб твоя смерть під порогом валялася; нехай краще на столі лежить!
- Га-Га-Га! Волосся довге, так розум короткий; хіба тут моя смерть?
- А де ж?
- Моя смерть у козлу захована.
Василиса Кирбитьевна, як тільки Кощій на полювання виїхав, побрала забрала козла стрічками так бубонцями, а рога йому визолотила.
Кощій побачив, знову розсміявся:
- Волосся довге, так розум короткий; моя смерть далече: на море на океані є острів, на тому острові дуб коштує, під дубом скриня зарита, у скрині — заєць, у зайці — утоку, у утоці — яйце, а у яйці — моя смерть!
Сказав і полетів. Василиса Кирбитьевна переказала усе це Булату-Молодцю да Івану-Царевичеві; вони побрали із собою запасу й пішли відшукувати Кощееву смерть.
Чи Довго, чи коротко йшли, запас увесь приели й почали голодувати. Попадається їм собака із щенятами.
- Я її вб'ю, — говорить Булат-Молодець, — нам є більше нема чого.
- Не бий мене, - просить собака, - не роби моїх дитинок сиротами; я тобі сама придамся!
- Ну, бог з тобою!
Ідуть далі — сидить на дубі орел з орлятами. Говорить Булат-Молодець:
- Я вб'ю орла.
Відповідає орел:
- Не бий мене, не роби моїх дитинок сиротами; я тобі сам придамся!
- Так і бути, живи на здоров'я!
Підходять уводити, увести до ладу океан-морю широкому; на березі рак повзе. Говорить Булат-Молодець:. - Я його пришибу! А рак:
- Не бий мене, добрий молодець! У мені користі не багато, хоч з'їж — ситий не будеш. Прийде час — я сам тобі придамся!
- Ну, повзи з богом! - сказав Булат-Молодець.
Він подивився на море, побачив рибалки у човні й крикнув:
- Причалюй до берега!
Рибалка подав човен. Іван-царевич да Булат-Молодець сіли й поїхали до острова; добралися до острова й пішли до дуба.
Булат-Молодець схопив дуб могутніми руками й з коренем вирвав; дістав з-під дуба скриня, відкрив його — зі скрині заєць вискочив і побіг що є духу.
- Ах, - вимовив Іван-царевич, - якщо б на цю пору так собака був, вона б зайця піймала!
Глядь — а собака вуж тягне зайця. Булат-Молодець побрав його та й розірвав — із зайця вилетіла качка й високо піднялася у піднебесся.
- Ах, — вимовив Іван-царевич, — якщо б на цю пору так орел був, він би качку піймав!
А орел вуж несе качку. Булат-Молодець розірвав качку — з качки викотилося яйце й упало у море.
- Ах, — сказав царевич, — якщо б рак його витягся!
А рак вуж повзе, яйце тягне. Побрали вони яйце, приїхали до Кощія Безсмертному, ударили його тем яйцем у чоло — він негайно розтягся й умер.
Брав Іван-царевич Василису Кирбитьевну, і поїхали у дорогу.
Їхали, їхали, наздогнала їхня темна ніч; розкинули намет, Василиса Кирбитьевна спати лягла. Говорить Булат-Молодець:
- Лягай і ти, царевич, а я буду на варті стояти.
У глуху північ прилетіли дванадцять голубиц, ударилися крило у крило, і зробилося дванадцять дівиць:
- Ну, Булат-Молодець да Іван-царевич, убили ви нашого брата Кощія Безсмертного, відвезли нашу невісточку Василису Кирбитьевну, не буде й вам добра: як приїде Іван-царевич додому, велить вивести свою собачку улюблену; вона вирветься у псаря й розірве царевича на дрібні частини. А хто це чує так йому скаже, той по коліна буде кам'яний!
Зранку Булат-Молодець розбудив царевича й Василису Кирбитьевну, зібралися й поїхали у дорогу-дорогу.
Наздогнала їхня друга ніч; розкинули намет у чистому полі. Знову говорить Булат-Молодець:
- Лягай спати, Іван-царевич, а я буду вартувати.
У глуху північ прилетіли дванадцять голубиц, ударилися крило у крило, і стало дванадцять дівиць:
- Ну, Булат-Молодець да Іван-царевич, убили ви нашого брата Кощія Безсмертного, відвезли нашу невісточку Василису Кирбитьевну, не буде й вам добра: як приїде Іван-царевич додому, велить вивести свого улюбленого коня, на якому змалку звик кататися; кінь вирветься у конюха й уб'є царевича до смерті. А хто це чує так йому скаже, той буде по пояс кам'яний!
Настав ранок, знову поїхали.
Наздогнала їхня третя ніч; розбили намет і зупинилися ночувати у чистому полі. Говорить Булат-Молодець:
- Лягай спати, Іван-царевич, а я вартувати буду.
Знову у глуху північ прилетіли дванадцять голубиц, ударилися крило у крило, і стало дванадцять дівиць:
- Ну, Булат-Молодець да Іван-царевич, убили ви нашого брата Кощія Безсмертного, відвезли нашу невісточку Василису Кирбитьевну, та й вам добра не нажити: як приїде Іван-царевич додому, велить вивести свою улюблену корову, від якої змалку молочком харчувався; вона вирветься у скотаря й підніме царевича на роги. А хто нас бачить і чує так йому скаже, той увесь буде кам'яний!
Сказали, обернулися голубицами й полетіли.
Зранку прокинувся Іван-царевич із Василисой Кирбитьевной і відправилися у дорогу.
Приїхав царевич додому, одружився на Василисе Кирбитьевне й через день або два говорить їй:
- Прагнеш, я покаджу тобі мою улюблену собачку? Коли я був маленький, усе з нею забавлявся.
Булат-Молодець побрав свою шаблю, нагострив гостро-гостро й став у ґанку.
Ось ведуть собачку; вона вирвалася у псаря, прямо на ґанок біжить, а Булат-Молодець махнув саблею й розрубив її навпіл.
Іван-царевич на нього розгнівався, так за стару службу промовчав — нічого не сказав.
На інший день наказав він вивесть свого улюбленого коня; кінь перервав аркан, вирвався у конюха й скакає прямо нацаревича. Булат-Молодець відрубав коневі голову.
Іван-царевич ще пущі розгнівався, але Василиса Кирбитьевна сказала:
- Якщо б не він, — говорить, — ти б мене ніколи не дістав!
На третій день велів Іван-царевич вивесть свою улюблену корову; вона вирвалася у скотаря й біжить прямо на царевича. Булат-Молодець відрубав і їй голову.
Отут Іван-царевич так озлобився, що нікого й слухати не став; наказав покликати ката й негайно стратити Булату-Молодця.
- Ах, Іван-царевич! Коли ти прагнеш мене катом стратити, так краще я сам умру. Дозволь тільки три мовлення сказати...
Розповів Булат-Молодець про першу ніч, як у чистому полі прилітали дванадцять голубиц і що йому говорили — і негайно скам'янів по коліна; розповів про іншу ніч — і скам'янів по пояс. Отут Іван-царевич почав його просити, щоб до кінця не договорював. Відповідає Булат-Молодець:
- Тепер однаково — наполовину скам'янів, так не варто жити!
Розповів про третю ніч і обернув увесь у камінь.
Іван-царевич поставив його у особливій палаті й щодня став ходити туди з Василисой Кирбитьевной так гірко плакатися.
Багато пройшло років; раз якось плаче Іван-царевич над кам'яним Булатом-Легінем і чує — з каменю голос лунає:
- Що ти плачеш? Мені й так важко!
- Як мені не плакати? Адже я тебе загубив.
Та отут упала горюча сльоза Івана-Царевича на кам'яного Булату-Молодця. Ожив він. Іван-царевич із Василисой Кирбитьевной обрадувалися й з радощів задали бенкет на увесь світ. На тому бенкеті і я був, мед і вино пив, по вусах текло, у рота не потрапило, на душі п'яно й ситно стало.