Графиня Біль Люс – розумна, добра й зовсім чарівна молода жінка – була у розпачі. Вона цілими днями плакала, і ніхто не міг її утішити. Справа у тому, що графиня вже кілька років була замужем, а Господь усе не посилав їй дітей. Бедняжка думала, що чоловік розлюбить і кине її, якщо вона не народить йому сина або дочку, і жахливо від цього страждала.
У ті давні часи, втім, як і у наші дні, у столиці графства Грюйер сім'ї були більшими. Біль Люс із заздрістю дивилася на задоволених городянок, які вечорами прогулювалися по вулицях у оточенні п'яти, шести, а то й цілого десятка дітлаха.
Графиня не знала, як допомогти своєму горю. Вона молилася, жертвувала на будівлю храмів, опікувалася про злиденні й убогі. Нарешті, споряджала у шлях до святих місць багатьох прочан, щоб ті разом з нею попросили Діву Марію позбавити її від лиха й послати скоріше у графську сім'ю дитинчати.
Граф, який, до речі, душі не сподівався у дружині, любив улаштовувати у замку бали й бенкету. До двору з'їжджалися імениті гості. Зібравшись у гарному залі, де палав камін і величезний дубовий стіл ломився від страв, вони пили за здоров'я графа і його прекрасної подружжя. А у саду відіграли музиканти й весело танцювала молодь.
Нещасній графині видалося, що чоловік любезничает з усіма дамами на святі, а її майже не зауважує. «Та усе це, вірно, через те, що у мене немає дітей», – думала вона, важко зітхаючи.
У той час, як бездітна графиня тужила у своєму замку, у окрузі з'явився дивний жебрак. У нього була покалічена нога, і тому у народі його прозвали Кульгавим Жаном. Кульгавий Жан був бідний, як Іов, однак щасливий, як Крез. Завжди бадьорий, завжди веселий і добродушний, Кульгавий Жан ходив з торбою по всьому грюйерському графству. Розспівуючи гімни, він бродив по лісах і долам, не боячись вибоїстих доріг і вперто долаючи круті плаї. Жебрак заходив у усі каплиці, що зустрічалися йому на шляху, і подовгу там молився, часто до самого вечора, поки церковним сторожам не приходив час закривати ворота.
Люди раділи, углядівши Кульгавого Жана, тому що вважалося, що ця людина приносить у будинок щастя. Вони годували його вечерею, укладали спати, а ранком усією сім'єю проводжали у шлях, попередньо набивши його торбинку їжею, одягом і різними корисними речами. Але Кульгавий Жан роздаровував усе, що йому подавали, іншим злиденним, і потім ішов далі, опираючись на свій старий сукуватий ціпок.
Ким Кульгавий Жан був насправді? Звідки він з'явився?
Ніхто цього не знав.
Високий, худий, з довгою сивою бородою, він прийшов одного разу у Грюйер і вже не залишав цього краю. Ходили слухи, що під жалюгідним лахміттям жебрака ховається знатна людина, що забула своє шляхетне ім'я, що й відмовився від величезного стану, щоб присвятити життя служінню Богу. Деякі затверджували, що у минулому Кульгавий Жан був солдатом, що він потрапив у полон до маврів, провів довгі роки у рабстві, але чудесним образом урятувався й після цього дала обітниця мандрувати по всій землі й славити Добродії. Ще хтось уважався, начебто Кульгавий Жан був багатим вельможею й одного разу зробив тяжкий гріх, а тепер, облекшись у руб'я, несе покаяння. Висловлювалися й інші припущення, але, як уже говорилося, ніхто по-справжньому не знав, хто такий цей жебрак.
Залишилося додати, що, незважаючи на настільки різні думки про минуле Кульгавого Жана, усі як один минулого певен, що він – свята людина.
Настало Різдво. Веселий передзвін дзвонів возвестил про початок торжеств у Грюйерском замку. Ніч була холодна. Більшими пластівцями валив сніг. Після святкової служби, що завершила довгий пост, усі мешканці замка – слуги, гарнізон, граф, його дружина, – а також численні гості прийнялися поздоровляти один одного. Різдвяні пісні доносилися з кухні, де кухаря стукали ножами й ляскали кришками каструль, знадвору, де стража, незважаючи на холод, веселилася щосили, із залів, заповнених строкатою юрбою знатних дам і кавалерів, які обмінювалися новинами чекаючи танців і частування.
Біль Люс, скориставшись радісною суєтою, що панує у замку, непомітно вискочила на вулицю й побігла до побудованої неподалік маленької каплиці Іоанна Предтечи. Схиливши коліна у вівтаря, вона гаряче молилася Тому, Хто народився у цю ніч багато років тому. Графиня щиро вірила, що Він почує її прохання й пошле їй дитину.
Виявилося, що Біль Люс у каплиці не одна. Кульгавий Жан теж розв'язав у цю пізню годину помолитися Господь Богу. Він сидів у глибині, і півморок приховував його від очей графині. Юродивий не визнав у скорботній плачучій жінці господарки Грюйерского замка. Він вслухувався у її слова, але ніяк не міг розібрати, про що вона молиться. Нарешті, Кульгавий Жан розв'язав, що це голодна старчиха, яка прийшла у каплицю поскаржитися на негоди святому Іоанну, і йому стало жалко бідолаху. Кульгавий Жан витягся зі своєї торбинки шматок хліба й, припадаючи на хвору ногу, направився до Біль Люс. Простягнувши їй хліб, він сказав:
- Поберіть, поїжте. Це вас утішить.
Графиня довідалася Кульгавого Жана. Вона розв'язала, що зустріч із ним – вірний знак того, що її молитви почуті на небесах. Адже він блаженний і приносить людям щастя! Схопивши підношення, вона вибігла з каплиці й уже через кілька хвилин була у своїх спокоях. Там, підійшовши до віконця й з посмішкою дивлячись на пластівці, що летять, снігу, графиня прийнялася тихенько гризти шматок черствого хліба.
Ніхто не помітив, що Біль Люс залишала замок. Із сяючими від щастя очима графиня вийшла до гостей і села на чолі стола поруч із чоловіком. З радощів вона випила келих вина й з'їла ціле курчати.
Веселощі були незвичайне! Усю ніч до ранку, а потім ще тринадцять днів хазяї й гості Грюйерского замка відзначали саме чудесне у році свято. Чого тільки не було на різдвяному столі у щедрого графа! Митецькі кухарі готовили чудові блюда з м'яса оленів, козуль, кабанів і навіть ведмедів. Цілком подавали засмажених гусаків, курей і индюшек. На величезних срібних блюдах лежали ковбаси й окосту, усілякі фрукти. А яким прекрасним вином пригощав своїх гостей граф де Грюйер! У яскраво освітленому залі голосно відіграла музика, і танці тривали до упаду.
Настала осінь. Селяни збирали врожай. Веселі пастухи, прикрасивши квітами не тільки власні капелюхи, але й голови найкрасивіших корів, залишали зі своїми чередами гірські пасовища, тому що скоро поля зі смарагдовою травою й рожевою конюшиною повинні були покритися сніжним килимом. За літо корови вдосталь наїлися соковитої трави й тепер повільно, із протяжливим муканням спускалися у долину, де посередині золотих полів майоріли будиночки, оточені садами. Яблуні, вишні й сливи гнулися під вагою зрілих плодів. Уздовж живоплотів носилися зграйки дітлаха. Діти підстрибували й зривали з гілок жовті горіхи.
А у замку графа де Грюйер знову свято! Знатні вельможі, а також багато шляхетних дам і добродії з усіма своїми дітьми й домочадцями з'їжджалися до двору. Деякі гості з'явилися з далеких країв – хтось із Савойских гір, а хтось із Франції. Усе поздоровляли новонародженого розовощекого здорованя – спадкоємця графа – зі Святим Водохрещенням, а його матері бажали скоріше оправитися після пологів. Хлопчик був наречений Іоанном.
Простий народ теж веселився щосили. На міських вулицях стояли рожна, на яких жарилися цілі туші биків. Графські слуги зі сміхом викочували з льохів величезні бочки з вином, щоб кожний смог випити за здоров'я Біль Люс і її сина. Сам граф, почуваючи себе счастливейшим людиною на світі (він і не думав, що бути батьком настільки приємно!), звільнив своїх городян від сплати податей і багатьох обділив подарунками.
Але повернемося у замок. На молоду матір, оточену юрбою друзів і родички, так і сипалися поздоровлення й компліменти.
Та вона розв'язала відкрити свою таємницю, повідавши всім про зустріч із Кульгавим Жаном і про той милостиню, яку одержала у Різдво від жебрака. На доказ своїх слів графиня показала засохлий шматочок хліба. Вона прагла зберегти його на усе життя. Але не отут-те було! ее жінки, Що оточували, не тільки юні й жваві блондинки, так брюнетки, але й побілені сивиною величні дами, прагли будь-що-будь отщипнуть від нього хоча б крихітку й з'їсти – у стан сімейного щастя й благополуччя.