Жив-Був цар. Було у нього три сини й три дочки. Зостарився цар і відчув, що кінець його близький. Скликав він своїх синів і велів їм видати сестер заміж за першого, хто за них посватається.
- А якщо ви не виконаєте мою волю, - сказав він, - будьте прокляті. Через якийсь час цар умер. Пройшло кілька місяців, а сватати сестер ніхто не приходить. Але ось одного разу вночі хтось так сабоно постукав у двері, що весь палац затрясся. Почулися крики, спів, такий гул і тріск, що всі, хто був у палатах, всполошились і затремтіли від страху. Раптом пролунав грізний голос:
- Агов, царевичі, відчините двері!
- Не відчиняйте, - сказав старший брат.
- Нізащо на світі не відчиняйте, - сказав середній.
- А я відчиню, - сказав молодший. Тільки він відімкнув двері, як у палац увірвалася невідома сила. Але нічого, крім полум'я й вогненних іскор, не було видне.
Потім знову пролунав грізний голос:
- Я прийшов, щоб посватати вашу старшу сестру й повести її із собою. Чекати я не буду й другий раз не прийду. Дайте мені зараз же відповідь: віддасте ви її за мене чи ні?
Старший брат відповів:
- Не віддам я її тобі. Ми не знаємо, хто ти й звідки, і куди прагнеш її повести.
Середній сказав:
- Не віддам сестру серед ночі.
- Якщо ви не віддасте, то я віддам, - сказав молодший. - Або ви забули, що нам батько карав?
Побрав він сестру за руку й, віддаючи її невидимому нареченому, сказав:
- Будь щасливий з нею!
Тільки переступила царівна поріг, як спалахнуло сліпуче світло й пролунало такий гуркіт, що палац захитався й усі люди попадали. Потім стало тихо.
Ранком вийшли брати у двір, усе колом оглянули, але не знайшли ніяких слідів від невідомих сватів.
На іншу ніч, у те ж саме час, брати знову почули крики, спів і гул, а потім хтось грізним голосом закричав:
- Агов, царевичі, відчините дверей! Перелякалися вони, відчинили двері, і у палац увірвалося щось страшне.
- Віддайте мені у дружин вашу середню сестру. Я за нею прийшов і другий раз не прийду! - прогримів грізний голос.
Старший брат відповів:
- Не віддам! Середній сказав:
- Не віддам!
- А я віддам, - сказав молодший. - Або ви забули, що карав нам батько? Побрав він сестру за руку й віддав її невідомій силі зі словами:
- Будь щасливий з нею!
Як тільки царівна переступила поріг, пролунав такий грім і тріск, що усе попадали. Ранком вийшли брати у двір і скільки не шукали, не знайшли ніяких слідів від опівнічних сватів.
На третю ніч, у тот. же сама година, знову почули брати крики, спів і страшний гул. Палац так затрясся, що ледве було не розвалився.
- Агов, царевичі, відчините дверей! - пролунав грізний голос. Підхопилися вони, відчинили двері й впустили невідому силу.
- Я прийшов сватати вашу молодшу сестру. Відповідайте - віддасте її за мене чи ні? - сказав хтось невидимий.
Старший і середній брати у один голос відповіли:
- Не віддамо її серед ночі. Ми прагнемо знати, хто ти й куди поведеш нашу сестру, щоб відвідувати її після весілля.
А молодший брат сказав:
- Якщо ви не прагнете її віддати, то я віддам. Або ви забули, що карав нам батько? Але ж це було зовсім недавно!
Побрав він сестер за руку, віддав її невидимому нареченому й сказав:
- Нехай вам живеться щасливо й весело! Блиснула блискавка, прогриміли гуркоти грому, і молодша сестра зникла з невідомою силою без сліду, начебто нічого й не було.
Пройшло чимало часу - від сестер немає ніяких звісток. Затурбувалися брати, затужили.
- Що сталося з нашими сестрами? - чи Живі вони, чи здорові? Нічого ми про них не знаємо - ні за кого вони заміж вийшли, ні де вони тепер?
Нарешті один із братів сказав:
- Підемо на пошуки наших сестер! Зібралися брати й відправилися у далекий шлях. Ішли вони, ішли. і прийшли у гірський край. Стало смеркти, і розв'язали брати переночувати на березі гірського озера. Молодший брат розвів багаття. Повечеряли вони. води попили. Пора було й спати лягати. Отут старший брат і говорить:
- Ви спите, а я буду вартувати. Молодші брати заснули.
Серед ночі вода у озері сколихнулася. Зринув з озера страшний дракон і накинувся на царевича. Але він не злякався, вихопив меч і відітнув драконові голову. Потім відрізав йому вуха, а голову й тулуб кинув у озеро. Середній і молодший брати у цей час спокійно спали. Коли розвидніло, старший брат розбудив їх, але нічого не сказав про те, що трапилося вночі. Пішли брати далі. Ішли, ішли весь день до самого вечора. Побачили вони інше гірське озеро й розв'язали заночувати на його березі. У цю ніч став вартувати середній брат.
Серед ночі вода у озері заколихалася й спінилася. На берег вискочив двоголовий дракон і кинувся на царевича, щоб проковтнути його. Але він не здрейфив, вихопив меч і відітнув драконові обидві голови. Потім відрізав йому вуха, сховав їх у кишеню, а голови й тулуб кинув у озеро. Брати ж спали глибоким сном і так нічого й не довідалися.
Ранком середній брат розбудив їх. Пішли вони далі. Ішли цілий день по диких пустельних місцях. На заході дійшли до одного озера й розв'язали зупинитися на нічліг. Молодший брат розклав багаття. Повечеряли вони й стали лягати спати. У цю ніч вартував молодший брат.
Серед ночі вода у озері раптом сколихнулася, почулося ревіння, піднялася більша хвиля й із шумом заюшила на берег, ледве було багаття не згасила. З води з'явився дракон із трьома головами й кинувся на братів, щоб проковтнути всіх трьох відразу. Але молодший царевич вихопив меч і зустрів дракона, не моргнувши оком.
Змахнув він три рази мечем і відрубав драконові всі три голови. Потім відітнув йому вуха, сховав їх у кишеню, а голови й тулуб кинув у озеро. Тим часом багаття зовсім згасло від сабоних хвабо. Та труть промок, так що молодший брат не зміг добути вогню, щоб розвести нове багаття. Що робити, де знайти вогню у цих пустельних місцях? Заліз царевич на високе дерево й став дивитися по сторонах. Раптом помітив вогник, і здалося йому, що горить він зовсім недалеко. Спустився він з дерева й пішов у ту сторону, де миготів вогник.
Ішов, ішов, і всі йому видалося, що до вогника рукою подати. Нарешті дійшов до печери. А там навколо великого багаття сидять дев'ять велетнів і жарять на рожні двох людей. Як побачив це царевич, перелякався, праг було повернути назад, так на лихо хруснула у нього під ногою гілка. Обернулися велетні на шум і побачили царевича. Зрозумів він, що не втекти йому від велетнів, зібрав усю свою сміливість, увійшов у печеру й крикнув:
- Здорово, друзі, давно я вас шукаю!
- Коли ти нам друг, - сказали велетні, - те й ми тобі друзі.
- Так я за вас готовий життя віддати!
- Тоді сідай з нами вечеряти, а потім підемо на полювання.
Сіл царевич у багаття. Дали велетні йому шматок людського м'яса, і самі прийнялися за їжу. Царевич прикинувся, начебто їсть м'ясо. а сам непомітно кидав його убік.
З'їли велетні усе м'ясо й говорять царевичеві:
- А тепер підемо на полювання: завтра адже теж є треба. Отут неподалік престольний гради. Уже більше року ми там їжу добуваємо. Та зараз туди підемо. Відправилися дев'ять велетнів і з ними десятий - царевич - на промисел. чи Багато йшли, чи мало, підійшли до міста. По дорозі велетні вирвали із землі дві ялини й понесли із собою. Підійшли вони до міської стіни, притулили до неї одну ялину й говорять царевичеві:
- Полезай на стіну, ми подамо тобі другу ялину. Побери її за верхівку й перекинь на іншу сторону стіни, щоб ми по ній могли спуститися у місто. Вліз царевич на стіну й кричить:
- Не під силу мені перекинути ялину. Нехай хто-небудь із вас допоможе. Один з велетнів вліз на стіну, схопив ялину за верхівку, перекинув її й початків спускатися. Але отут царевич вихопив меч, відітнув йому голову, і велетень упав за кріпосну стіну у місто. Тоді царевич крикнув.
- Тепер лізьте по одному, я спущу вас у місто.
Дурні велетні, не знаючи, що трапилося з їхнім братом, по одному полізли на стіну. А царевич хвать кожного мечем по шиї, і так перебив усіх велетнів.
Розправившись із людожерами, царевич спустився у місто. Довго бродив він по вулицях, але не зустрів ні душі. Нарешті бачить - у одній високій вежі світиться віконце. Відчинив царевич двері, піднявся по сходах у вежу й увійшов у кімнату, у якій горіла свіча. Дивиться - уся кімната прибрана золотом, сріблом, шовком і оксамитом, а на ліжку спить дівчина небаченої краси. Задивився на неї царевич, просто око відвести не може - так вона була прекрасна! Раптом помітив він, що по стіні повзе більша змія, зігнула, розкрила впасти, ось-ось вкусить дівчину у чоло. Вихопив царевич меч і пригвоздил змієві до стіни.
- Нехай нічия рука, крім моєї, не зможе витягтися цей меч! -
Промовив царевич і поспішив ладь із міста. Він вчасно повернувся до братів.
Вони ще спали й не знали, що трапилося. Коли розвидніло, царевич розбудив їх. Рушили вони далі, і молодший брат, начебто ненароком, набрів на дорогу, яка вела у престольний гради, де він побував уночі. У той ранок цар устав, як звичайно, і пішов по місту. Щодня ходив він по безлюдних вулицях і проливав гіркі сльози, тому що велетні викрадали й поїдали жителів столиці. Зовсім мало залишилося у нього підданих. Підійшов цар до міської стіни й раптом бачить - лежать під нею всі дев'ять велетнів-людожерів, і у усіх у них відсічені голови. Зрадів цар, зібрав народ і став розпитувати, не чи знає хто, який богатир зробив цей подвиг. Але ніхто не знав.
У цей час прибігли придворні вельможі й доклали цареві, що більша змія ледве було не вкусила його дочка. Цар кинувся у палацову вежу й побачив змію, прицвяховану мечем до стіни над ліжком його дочки. Праг він витягтися меч, але не зміг. Покликав тоді цар найдужчих своїх слуг, але і їм це виявилося не під силу.
Тоді розіслав цар гінців по всьому царству, оголосити його волю: того, хто вбив велетнів і змієві, він нагородить великими дарунками й видасть за нього свою дочку. Крім тою, цар велів, щоб у всіх пришляхових корчмах запитували й розпитували кожного перехожого, не чи знає він, хто вбив велетнів. А якщо хто почує про тій людині, нехай поспішить сповістити царя й за це одержить нагороду.
А тим часом царевичі зайшли у одну корчму, повечеряти й відпочити. Після вечері підійшов до них корчмар, став хвастатися своїм молодецтвом, а потім і запитує:
- А ви чому можете похвалитися? Старший брат розповів, що трапилося з ним під час першої ночівлі у горах. Потім вийняв з кишені вуха дракона й показав їх. За ним середній брат повідав про те, як він переміг двоголового дракона, і теж показав його вуха.
Тоді корчмар став розпитувати молодшого брата, не зробив чи й він якого-небудь подвигу.
- Та я дещо зробив, - відповів молодший брат і розповів про свої пригоди - про триглавого дракона, про велетнів і про змія у вежі, усе один по одному.
Брати дуже здивувалися, а корчмар, як почув це. поспішив у палац до царя, і всі йому передав. Цар щедро нагородив його й послав своїх придворних, щоб привели до нього трьох братів. Прийшли вони. Цар запитує молодшого:
- Не чи ти той герой, який убив велетнів-людожерів і дочка мою від смерті врятував?
- Я, славний цар.
- Тоді подивимося, чи зумієш ти витягтися меч, яким пригвоздил змієві до стіни!
Пішли вони у вежу. Царевич без праці витягся меч і вклав нею у піхви.
Отут усе повірили, що він і справді вбив велетнів і змієві.
Віддав йому цар свою дочку у дружин і зробив першим після себе у своєму царстві.
Цар дуже праг, щоб і два інші брата залишилися у нього. Він пообіцяв женити їх і побудувати їм прекрасні палаци. Але вони відповіли, що вже одружені, і розповіли цареві всю правду про себе й про своїх сестер. Тоді цар дав їм багаті дарунки й відпустив додому.
Пройшло багато часу, але молодший брат усе тужив про своїх сестер. Та усе праг відправитися на їхні пошуки, так молода дружина починала плакати, коли
Він заговорював про цей, і не відпускала його.
Одного разу цар зібрався на полювання, покликав зятя й говорить:
- Ти залишайся будинку й поглядай, як би чого не трапилося. Ось тобі дев'ять ключів від дев'яти покоїв палацу. Можеш відімкнути вісім кімнат. Там ти побачиш усе моє багатство. Тільки дев'яту кімнату не відмикай - якщо відкриєш її, погано тобі буде.
Виїхав цар на полювання. Зять залишився у палаці й, від нема чого робити, пішов оглядати царські Спокої. Відімкнув одну за іншою вісім кімнат і побачив у них багато золота, срібла, дорогоцінних каменів, зброї й збруї. Нарешті підійшов до дев'ятої кімнати й подумав: Ніколи я нічого не боявся. Невже я побоюся у цю кімнату ввійти?
Та він відімкнув її. Бачить - сидить у кімнаті людей із залізним обручем на шиї, закований у ланцюзі по руках і ногам. Перед ним по золотому жолобу струменіє вода й відразу виливається у золоте корито. Поруч глечик коштує, прикрашений дорогоцінними каменями. Прагне людей напитися, так ланцюги не дають йому пошевельнуться.
Побачив усе це царевич і від переляку позадкував, а людей говорить:
- Прошу тебе, увійди! Увійшов царевич, а закований говорить:
- Зроби мені послугу, дай глечик з водою напитися, а у нагороду ти одержиш від мене ще одне життя Зглянувся над у'язнем царевич, подав йому глечик з водою. Коли той напився, царевич запитав:
- Скажи мені, як тебе кличуть?
- Кличуть мене Баш-Челик. Дай мені ще глечик води, і я подарую тобі друге життя.
Дав йому царевич ще напитися й повернувся було до дверей, щоб піти, але Баш-Челик знову попросив:
- Не йди, молодець. Ти вже два рази зробив добру справу, зроби й
Третій раз. Я подарую тобі третє життя, якщо ти побереш глечик, наповниш його водою й виллєш мені на голову.
Він мені дарує три життя, так у мене ще й своя є, - чого вуж краще!
- подумав царевич.
Напоїв він глечик водою й вилив закованому на голову. Як тільки вода полилася, тріснув і розпався залізний обруч на шиї Баш-Челика. У ту ж мить Баш-Челик напружився й розірвав ланцюгу, у які був закований. Не встигнув царевич оком моргнути, як він розправив крила й вилетів з кімнати. У цей час у саду гуляла царівна. Баш-челик схопив її під крило й миттю зник.
- Ах, що я, нерозумний, наробив? - сплеснув руками царевич.
Коли цар повернувся з полювання, розповів він йому один по одному про усе, що трапилося.
Почувши про це, цар застогнав і заплакав від горя, став волосся на собі рвати.
Насилу його заспокоїли. Адже сльозами горю не допоможеш!
- Не гневайся й не журися, цар, - сказав царевич. - Я розшукаю Баш-Челика, де б він не сховався, під землею або під водою, і поверну дружину! Але цар почав його відговорювати:
- Та не думай про це. Ти не знаєш, хто такий Баш-Челик. Багато війська я втратив, перш ніж удалося мені його піймати. Залишайся краще у мене. Я вже старий і, можливо, умру скоро, нікому тоді буде успадкувати мій царський трон.
Але царевич стояв на своєму, і цар погодився відпустити його. Не втрачаючи часу, царевич зібрався у дорогу, сіл на коня й поїхав по білу світу шукати викрадача своєї дружини. Довго мандрував царевич, у багатьох царствах побував і, нарешті, приїхав у незнайоме місто. Їде по вулиці й раптом чує, окликає його хтось:
- Агов, молодець! Злазь із коня й заходь у двір.
Увійшов він у двір, а назустріч йому йде дівчина. Глянув на неї царевич і довідався свою старшу сестру. Обнялися вони, розцілувалися. Привела його сестра у палац, і розповіли вони один одному про усе, що з ними приключилося.
Повідала сестра царевичеві. що вона замужем за царем зміїв.
У мого чоловіка строга вдача, - сказала вона. - Дай-но я тебе сховаю ліпше, а то він грозив, що вб'є своїх шуринов, якщо тільки їх побачить. Я спершу довідаюся, не чи зробить він тобі чого поганого, і тоді вуж скажу про тебе. - Та вона сховала брата і його коня.
Настав вечір. Прилетів змій, і усе у палаці освітилося й заблискало. Цар зміїв відразу ж сказав дружині; - Тут пахне людським духом. Хто отут, говори зараз же!
Дружина відповіла, що у палаці нікого ні, скоріше накрила на стіл і почала відволікати чоловіка різними розмовами. Поговорили вони про те, про сем. Потім вона запитала:
- Скажи мені, чоловік, що буде з моїми братами, якщо вони приїдуть сюди?
- Старшого й середнього вб'ю, а молодшого не трону.
Тоді привела вона брата у кімнату. Устав зміїний цар, обійняв свого шурина й розцілував. Потім посадив за стіл. За вечерею розповів царевич про усе, що з ним приключилося й чому він по світлі бродить. Вислухав його цар зміїв і говорить; - Погано твоя справа. Боюся, що нічого у тебе не вийде. Коли Баш-Челик пролітав тут із твоєю дружиною, я зустрів його із сьома тисячами зміїв, але нічого не зміг з ним поробити! А ти й поготів не здолаєш його. Відмовся від цієї справи.
Я дам тобі, скільки прагнеш, золота й срібла, і ступай собі додому по доброму!
Але царевич навіть слухати не праг про це. Побачив цар зміїв, що не може його відговорити, вирвав у себе одне перо, дав царевичеві й сказав:
- Ось тобі моє перо. Коли ти знайдеш Баш-Челика й потрібна тобі буде моя допомога, запали його - і у ту ж мить я прилечу до тебе з усім моїм військом. Побрав царевич перо й подякував цареві зміїв. Ранком він знову відправився у шлях. Їхав, їхав і приїхав у незнайоме місто. Їде по вулиці й чує, окликає його хтось:
- Агов, молодець! Злазь із коня й заходь у двір.
Увійшов царевич у двір, а там його зустрічає середня сестра. Обнялися вони, розцілувалися. Почали розпитувати один одного про усе. Сестра сказала, що вона замужем за соколиним царем.
- Він скоро повернеться, - сказала вона. - Дай-но я сховаю тебе, звідки
Знати, як він тебе зустріне, не любить він моїх братів Сховала вона брата і його коня. Незабаром затремтів палац. Це прилетів соколиний цар.
- Чую людський дух. Хто тут? - запитав він дружину.
- Нікого немає у палаці, - відповіла вона, посадила чоловіка вечеряти, розмовами відволікати початку. Поговорили вони про те, про сем. А потім дружина запитує:
- Якщо хто із братів моїх прийде сюди, що буде?
- Старшого й середнього вб'ю, а молодшому нічого не зроблю.
Тоді вона сказала йому про брата. Соколиний цар негайно ж велів привести його, устав йому назустріч. Обнялися вони й розцілувалися.
За вечерею розповів царевич про усе один по одному. А соколиний цар почав його відговорювати:
- Не їзди далі! У той день, коли Баш-Челик викрав твою дружину, вийшов
Я до нього назустріч із п'ятьма тисячами соколів. Билися ми з ним не на життя, а на смерть, крові пролили по коліно але нічого не змогли з ним поробити. Де ж тобі одному здолати його? Послухайся моєї ради: побери у моїй скарбниці скільки прагнеш коштовностей і вертайся додому, Доки у тебе ще голова на плечах.
- Спасибі тобі за всі, але я розв'язав не вертатися поки не знайду Баш-Челика й не відберу у нього дружину, - відповів царевич, а про себе подумав: Адже крім мого життя, у мене є ще три!
Соколиний цар побачив, що його не відговорити, вирвав у себе перо й дав шуринові зі словами:
- Коли прийде лихо, підпали його - і я прилечу до тебе на допомогу з усіма самотужки.
Побрав царевич перо й ранком поїхав далі. Приїжджає він у третє місто, їде по вулиці й чує, окликає його хтось:
- Агов, молодець! Злазь із коня й заходь у двір.
Увійшов царевич у двір, а назустріч йому молодша сестра. Обнялися вони й розцілувалися.
Потім прийнялися розпитувати один одного.
- Хто твій чоловік? - запитав царевич у сестри.
- Мій чоловік - орлиний цар. Дай-но я краще тебе сховаю від нього, а то він не любить моїх братів, - сказала вона й сховала брата і його коня. Незабаром захиталися дерева й застогнала земля. Це прилетів орлиний цар.
- Хто у нас у палаці? Людським духом пахне.
Але дружини приховала від чоловіка, що прийшов до неї брат. Коли вони сіли вечеряти, вона запитала його:
- А що б ти зробив з моїми братами, якби вони прийшли відвідати мене?
- Старшого й середнього вбив би, а молодшому постарався допомогти. Тоді сестри покликала брата. Орлиний цар і царевич обнялися й розцілувалися.
Сіли за стіл - є, пити й розмовляти.
Повідав царевич про усе, що з ним приключилося й чому він по світлі їздить, але орлиний цар став його відговорювати:
- Кинь, шурин, шукати цього лиходія. Залишися у мене, усім будеш задоволений.
Але царевич на своєму стояв. Зрозумів орлиний цар. що не відговорити його, вирвав у себе перо й сказав:
- Ось тобі моє перо! Коли потрапиш у лихо, запали перо - і я прилечу до тебе на допомогу з усіма своїми орлами.
Побрав царевич перо й подякував орлиному цареві. Ранком він знову відправився шукати Баш-Челика. Їхав він, їхав через долини й гори, з міста у місто, усе далі й далі. Та приїхав у безлюдний гірський край. Там. серед похмурих скель, знайшов він у великій печері свою дружину. Царевич дуже утомився від довгих пошуків, а отут відразу підбадьорився й відчув у собі нові сили. Дружина, як побачила його, обрадувалася, ні відразу злякано запитала: Скажи, як ти потрапив у цей дикий край. де не ступала нога людини? Повідав царевич їй усю правду й сказав:
- Біжимо скоріше, дружина!
- Куди ж нам бігти? Баш-челик нас відразу наздожене - тебе вб'є, а мене поверне.
Але царевич умовив дружин бігти. Ледь вони пустилися у шлях, як Баш-Челик довідався про їхню втечу й кинувся у погоню. Наздогнав утікачів і закричав:
- Агов, царевич! На перший раз я дарую тобі життя, як обіцяв. А тепер ступай туди, звідки прийшов, і більше не з'являйся у цих місцях, не те загинеш!
Повів Баш-Челик царівну, а царевич залишився один серед похмурих скель, не знаючи, що йому робити. Думав він, думав і, нарешті, розв'язав знову йти за дружиною. Дібрався до печери, дочекався тієї години, коли Баш-Челик полетів, і вмовив дружину ще раз бігти. Але Баш-Челик відразу довідався про це, пустився у погоню, наздогнав царевича, вийняв стрілу й крикнув:
- Ей. молодець! Від чого прагнеш умерти: від стріли або від меча? Царевич став молити про пощаду, а Баш-Челик сказав:
- Добре, дарую тобі друге життя, але більше не попадайся мені на очі. Наступного разу вб'ю тебе на місцях!
Сказав він це, і повів царівен, а царевич знову залишився один і став думати, як би врятувати свою дружину.
А що мені боятися Баш-Челика? Адже у мене ще два життя є - одна власна, а інша - що він подарував!
Переночував царевич у лісі, а ранком прийшов у печеру. Довго він умовляв дружину бігти. Вона усе не погоджувалася, боялася, що Баш-Челик уб'є чоловіка.
Але потім погодилася. Кинулися вони бігти, але лиходій Баш-Челик скоро наздогнав їх і закричав так, що скелі затремтіли:
- Стій! Більше не вибачу! Царевич став молити про пощаду, а Баш-Челик сказав:
- Пам'ятаєш, я обіцяв подарувати тобі три життя? Ось я й дарую тобі третє, останнє життя. Іди додому й бережи життя, що одержав від матері при народженні.
Робити нема чого. Проти сили не підеш. Пішов царевич, куди ока дивляться.
Іде, похнюпивши голову, зітхає й думає, що йому тепер робити? Отут згадав він про пір'я, що йому зяті подарували, і розв'язав: Повернуся у четвертий раз і поведу дружину, а якщо Баш-Челик знову нажене, запалю пір'я, і зяті прилетять мені на допомогу.
Відвертав царевич назад, дочекався тієї години, коли Баш-Челик кудись полетів, і ввійшов у печеру. Розповів він дружині про своїх зятів, про те, що всі вони готові прийти йому на допомоги, і попросив:
- Давай ще раз утечемо, а там - будь, що буде!
Пустилися вони бігти, але Баш-Челик відразу про те довідався й кинувся у погоню.
Ще бачили він так закричав, що земля затремтіла, і гори загуділи.
- Стій, царевич! Однаково тобі не втекти!
Швидко вийняв царевич пір'я й кресало, висік вогонь і запалив усі три пера. Але у те ж мить Баш-Челик налетів на царевича, змахнув мечем і розсік його навпіл. Тільки він зробив це злодіяння, як стемніло небо - прилетів цар зміїв зі своїми зміями, соколиний цар зі своїми соколами й орлиний цар зі своїми орлами. Схопилися вони з Баш-Челиком і почався страшний бій. Потекли ріки крові, гори огласились смертними криками й стогонами. Але Баш-Челику вдалося Усе-таки схопити царівну й зникнути у глибині своєї печери.
Царі ж зібралися навколо шурина, оглянули його й розв'язали пожвавити. Запитали самих бистролетних соколів, орлів і зміїв, хто з них скоріше принесе води з ріки Йордану.
- Я можу у півгодини обернутися, - сказав один із соколів.
- Я - у чверть години, - сказав один з орлів.
- А я - у дев'ять секунд, - сказав один зі зміїв. Крикнули йому царі:
-Ну, тоді квап!
Напружив змій свою вогненну силу й насправді через дев'ять секунд приніс води з Йордану. Закропили царі тою водою царевича, і він негайно схопився на ноги, як ні у чому не бувало. Тоді зяті стали йому радити:
- Іди тепер додому, благо ти від смерті урятувався.
Але царевич відповів, що він ще раз спробує щастя й спробує повести дружину.
- Не ходи, напевно загинеш!
Але царевич нічого не праг слухати. Тоді царі сказали:
- Ну, уже якщо ти розв'язав іти будь-що-будь, то спершу вели дружині довідатися у Баш-Челика, у чому його сила, а потім прийди й розкажи нам, і ми допоможемо тобі його здолати. Іншого виходу немає.
Пробрався царевич потихеньку до дружини й велів їй випитати у Баш-Челика, у чому його сила.
Повернувся Баш-Челик у печеру, а царівна стала у нього випитувати:
- Скажи мені, у чому твоя сила? Тому ти такий непереможний?
- Сила моя у цьому мечі. Стала царівна молитися на меч, кланятися йому, цілувати його. А Баш-Челик сміється й говорить:
- Дурна ти жінка! Не у мечі моя сила, а у цій стрілі. Стала царівна молитися на стрілу, кланятися їй, цілувати її. А Баш-Челик говорить:
- Дружина! Не чи підучив тебе хто-небудь довідатися, у чому моя сила? Стала вона клястися, що ніхто її не вчив, та й учити нікому.
- Ти адже сам зарубав мого чоловіка, а хто насмілиться прийти у ці дикі місця?
- Ну вже коли ти так почитаєш мою силу, я скажу тобі правду. Далеко звідси є висока-висока гора, а на тій горі - лиса, у лисиці - серце, а у серце - птахи, і ось у тому птаху моя сила. Але ту лисицю нелегко піймати: вона може ухвалювати різне обличчя.
Ранком, коли Баш-Челик відлучився з будинку, прийшов царевич, і дружина всі йому розповіла. Той пішов прямо до зятів і повідав їм усе, що довідався від дружини.
Царі відразу ж зібрали свої війська й полетіли до гори. Там зіркі орли побачили лисицю й кинулися ловити її. Але лиса побігла до озера, а по дорозі перетворилася у шестикрилую дику качку. За нею пустилися соколи й відігнали її від озера.
Тоді качка перетворилася у жайворонка й здійнялася під хмари. За нею полетіли змії й ледве було не схопили її. Тоді вона знову, перетворилася у лисицю й спробувала шаснути у нору. Але орли встигнули піймати її. Царевич розвів багаття, розрізав лисові, і вийняв серце. Потім розрізав серце, вийняв птаха й кинув її у вогонь. Як тільки птах згорів, Баш-Челик випустив дух. А царевич побрав дружину й повернувся з нею до її батька.