Жили-Минулого король із королевою, і була у них одна-єдина дочка, і дочку так осаджували наречені, що батько й мати не знали, куди від них подітися. Дивно це вам здасться, але їм і зовсім не хотілося віддавати її заміж, а хотілося тримати при собі. Та ось видав король указ, що той,.хто три дні буде пасти триста королівських зайців і всіх убереже, одержить у нагороду принцесу. Зате хто їх не вбереже, у того ремені зі спини й грудей виріжуть. А жив у тій країні один мужик, і було у нього три сини. Старші сини носи задирали, нікого за людей не вважали, а особливо меншого брата. Почули вони королівський указ, і старший син відразу зібрався пасти зайців, щоб одержати принцесу. Батько відпустив його з полюванням, він думав, що такому діловому молодцю нічого не варто стати королівським зятем. Спорядили його, як могли, і він відправився у палац.
Ішов він по лісу й у тому лісі зустрів злиденну бабусю. Бабуся ласкаво привіталася й запитала, куди він шлях тримає.
- Це не твоя справа, - відповів він.
- Почім знати, - сказала бабуся. - Я дала б тобі добра рада й показала дорогу, будь ти ледве повежливей.
Але він розв'язав, що дорогу він і сам знає, а у радах не має потреби, і пішов далі.
Добрався він до двору, побачив принцесу й доклався, навіщо з'явився. Та, не довго думаючи, зібрався спробувати щастя. Якщо, виходить, він усіх зайців приведе ввечері до палацу, і так три дні підряд, він одержить принцесу, ну а немає - сам знає, що його очікує.
Велів король випустити всіх зайців, і не встигнули вони вибігти на траву, як пустилися у різні сторони. Цілий день бродив по лісу старший син, так тільки жодного зайця не знайшов. Та велів король вирізати у нього ремені зі спини й грудей і гнати знадвору.
Повернувся він до батька, і батько розв'язав, що бог з нею, із принцесою, видне, вона не про них.
Так тільки він помилився, тому що другий син думав, що, будь братик поумней, ходити б йому із цілою шкірою на спині й на груди та ще й королівським би зятем бути. Та розв'язав він теж спробувати щастя, і, як батько не молив, як не просив його, він стояв на своєму. Ну, робити нема чого, спорядив його батько у дорогу, і він відправився у палац. Але й у нього нічого не вийшло, зі злиденною бабусею він обійшовся неласкаво, зайці розбіглися, і повернувся він до батька такий же увечний, як старший брат, і теж ні із чим. Та отут менший брат зліз із печі, де він лежав у золі, і сказав, що тепер вуж його черга спробувати щастя. Розсердився батько, не праг він його відпускати, поки у старших рани не заживуть. Усе яка-ніяка так допомога у будинку. Але молодший стояв на своєму. Батько споряджати його не став, і він побрав трошки їжі на дорогу й пішов.
Ішов він по лісу й зустрів ту ж саму стару старчиху, що й брати.
- Здраствуй, матінка! - сказав він їй.
- Ось спасибі тобі, синок, що приветил бідну бабусю, що привітався, - відповіла вона.
-А я з усіма здороваюся, кого зустріну, - сказав він, - але раз ти до привіту не звикла, ти, видне, і голодна. Давай-но відшукаємо містечко, де мурах немає, сядемо й закусимо.
Бабуся погодилася, вони сіли, і отут він побачив, що їжі-те у нього мало, бабусю не нагодувати, і пообіцяв він їй приділити їжі, коли зробить на королівську службу. Вона запитала, на яку він службу зібрався, і він відповідав, що прагне пасти королівських зайців.
- Тобі, виходить, знадобиться гарна сопілочка, - сказала бабуся. Дала вона йому сопілочку й пояснила, що, коштує подудеть у сопілочку, збіжаться всі триста зайців, та ще щодня буде прибігати один зайвий. Подякував їй молодший син за сопілочку, обіцяв не забути про їжу для неї, і на цьому вони розсталися.
Прийшов він у палац. Та веліли йому пасти зайців. Але спершу він подивився на принцесу, а вона на нього, подумала принцеса, що цей, вірно, убереже зайців ліпше, чому брати.
Нагодували його, він поїв, а залишок приховав для бабусі. А потім король випустив зайців, і вони усе розбіглися у різні сторони.
- Бігайте на здоров'я, - думав молодший син, - однаково ще попляшете під мою сопілочку.
Пішов він потихеньку-полегеньку у ліс і знайшов бабусю, дав їй поїсти, і вона його навчила, як йому бути, якщо він кого зустріне. Настав полудень, і прискакав молодець на ослу. Притримав осла й запитав у пастуха, не чи продасть той йому зайця. А за ціною, мол, він не постоїть.
- Ціна у мене одна. Прагнеш зайця - обійми мене два рази, - відповідав пастух. Тому що він розглянув, що малий той-переодягнена принцеса. Вона відповідала, що двом молодцям друг дружкові обіймати користі немає, краще, мол, вона грішми заплатить. Але пастух стояв на своєму, і вона поступилася - і побрала собі зайця. Але не встигнула вона далеко відійти, пастух задудів у сопілочку, ну, заєць і вискочив у неї з кошика. Прийшла вона у палац, прагла показати зайця батькові, а зайця-те й немає. Тільки вона чомусь не дуже засмутилася.
Настав вечір, задудів пастух у сопілочку, усі зайці збіглися, і він відвів їх у палац. Порахував їхній король і бачить - один заєць зайвий, а пастух і говорить:
- Що ж, приріст череди!
На інший день принцеса знову переодяглася у чоловічий одяг і пішла у ліс. Та пастух знову її довідався, і знову вони на тому ж сторгувалися. Та знову заєць, якого вона купила, від неї втік, а ввечері у пастуха виявилося вже два зайві зайці. Принцеса посміхалася, а король розлютився й розв'язав сам піти у ліс і отторговать хоч двох зайців.
Ось на третій день переодягся король у стару виродливу бабусю, сіл на білу шкапу, відправився у ліс і попросив пастуха продати двох зайців. Ну, а пастух його довідався й відповів, що продасть зайців тільки за таку ціну: нехай бабуся три рази поцілує кобилу під хвостом.
Шкода, чи що, - подумав король. - Він же мене не довідався, а більше ніхто мене не побачить. Поцілував він кобилу, де випливало, купив, виходить, зайців і відправився додому. Повернувся у палац - а зайців-те й ні, а ввечері у пастуха виявилося вже три зайві зайці.
Та став пастух вимагати своє, а король усе не віддає йому дочка й ще одне випробування призначив - щоб наповнив він бочку правдою-істиною.
- Це завдання неважке, - відповідав пастух.
Поставили бочку у найбільший залі. Король, королева, принцеса й усі придворні сіли навколо бочки й стали дивитися, як він буде наповнювати її правдою-істиною.
- У перший день, - розповів пастух, - коли я пас королівських зайців,
До мене приїхав малий на ослу. Він купив у мене зайця, а я за це його два рази обійняв. Так тільки була-те це принцеса. Ну, що - не правда-істина?
- Правда! - відповіла принцеса.
- Кидаємо у бочку! - сказав пастух. - На інший день знову приїхав цей малий і купив зайця за ту ж ціну. Що - не правда-істина?
- Правда! - відповіла принцеса.
- Так, кидаємо у бочку, вона вуж майже повна! - сказав пастух. - Ну, а на третій день приїхала бридка баба на білій шкапі...
- Ні, ні, не треба більше! - крикнув отут король. - Бочка й так уже повна!
Ясна справа, йому не хотілося, щоб усі придворні знали, у яке місце він цілував свою стару кобилу. Ось так принцеса й вийшла заміж за селянського сина.
Та вони з тих пір живуть-поживають і добра наживають.