Жив-Був бідняк. Нікого рідних у нього не було, крім дочки. Жили вони милостинею. Дочка вміла говорити розумні мовлення й батька вчила, як треба просити й розумно говорити. Раз прийшов бідняк до царя за милостинею. Цар запитав, звідки він і хто навчив його так розумно говорити. Бідняк відповів, що дочка навчила.
- А вона у кого навчилася? - запитав цар.
- Її умудрил господь і наша бідність. Тоді цар дав йому три десятки яєць і сказав:
- Знеси їхньої дочки й скажи, щоб вона вивела мені з них курчат. Виведе-Я її нагороджу, а немає - буду тебе катувати.
Бідняк, плачучи, повернувся додому й сказав про усе дочки. Та догадалася, що яйця варені, послала батька спати, сказавши йому, що про усе подбає сама. Батько послухався, ліг спати, а дочка побрала казан, наповнила його водою, поклала туди боби й зварила їх.
На інший ранок покликала вона батька й веліла йому побрати плуг, запрягти волови орати у дороги, по якій поїде цар.
- Як побачиш царя, - сказала вона батькові, - сіяй боби й кричи: "Агов, воли, пошевеливайтесь! Так допоможе бог уродитися вареним бобам!" Цар запитає: " Як же можуть уродитися варені боби?" - " Так само, як з варених яєць можуть вивестися курчата", - відповіси ти.
Вислухав дочку бідняк, пішов орати у дороги, а вглядівши пануючи, прийнявся кричати:
- Агов, воли, пошевеливайтесь! Так допоможе бог уродитися вареним бобам! Цар зупинився.
- Бідняк, як же можуть уродитися варені боби? - запитав цар.
- Так само, преславний цар, як з варених яєць можуть вивестися курчата, - відповів той.
Цар відразу зрозумів, що так його дочка навчила відповідати. Він велів слугам схопити бідняка й привести до себе. Дав йому цар пучок льна й сказав:
- Побери й зроби із цього канат, вітрила й усю іншу снасть, яка потрібна для корабля, а не зробиш - пропала твоя голівонька! Бідняк у страху побрав пучок льна, заплакав і пішов додому розповісти про усе дочки. Та послала його спати, сказавши, що про усе сама подбає. Ранком вона побрала шматочок дерева, розбудила батька й говорить:
- Побери цей шматочок дерева й віднеси цареві: нехай він мені з нього зробить кудель, веретено, верстат і усе інше, тоді і я зроблю, що він велить. Бідняк послухався дочки й сказав цареві, як вона навчила. Почув відповідь, цар подивувався й став думати, що ж тепер робити. Потім він побрав чашечку й дав її біднякові:
- Побери чашечку й знеси своєї дочки: нехай вона нею вичерпає море, щоб на його місці стало сухе поле.
Бідняк заплакав, відніс чашечку додому й розповів про усе дочки. Та веліла йому почекати до ранку й обіцяла про усе сама подбати. Ранком вона покликала батька й дала йому пучок клоччя:
- Знеси цареві, нехай він цим клоччям загатить усі озера, ріки й струмки, тоді я йому вичерпаю море.
Бідняк пішов і передав усі цареві. Цар, бачачи, що дівчина розумніше його, велів привести її й, коли разом з батьком вона стала перед ним, сказав:
- Угадай, дівчина, що чутно далі всього?
- Преславний цар, далі всього чутні грім і неправда, - відповіла дівчина. Тоді цар узявся за бороду, повернувся до своїх наближених і запитав:
- Угадайте, скільки коштує моя борода?
Одні відповідали так, інші отак, а дівчина сказала:
- Царьова борода коштує трьох літніх дощів.
- Дівчина ближче всіх до правди, - сказав цар і запитав у неї, чи прагне вона вийти за нього заміж, тому що він розв'язав побрати її у дружин. Дівчина поклонилася й сказала:
- Преславний цар! Як ти прагнеш, так і буде. Тільки прошу тебе, напиши своєю рукою на папері, що, якщо ти на мене розсердишся й проженеш знадвору, я має право побрати із собою те, що мені найбільше по душі прийде. Цар погодився й написав. Пройшло якийсь час, і цар розгнівався на дружину.
- Не прагну, - говорить, - щоб ти була моєю дружиною. Іди з мого палацу куди ока дивляться!
- Добре, преславний цар! Я піду, тільки дозволь мені переночувати, ранком мене тут не буде.
Цар дозволив, а цариця за вечерею підмішала у вино ракии і якихось запашних трав і, пригощаючи пануючи, присуджувала:
- Пий, цар, веселіше! Завтра ранком ми розстанемося, і, повір, я буду счастливее, чому у той день, коли ми з тобою зустрілися. Цар сп'янів і заснув, а цариця приготувала карету й відвезла його у кам'яну печеру. Цар прокинувся, побачив, де він перебуває, і закричав:
- Хто мене сюди привіз?
- Я тебе сюди привезла, - відповідала цариця.
- Навіщо ти це зробила? Я ж сказав, що ти мені більше не дружина. Тоді вона дістала папір:
- Правабоно, преславний цар, ти мені це говорив. Але подивися-но, що написане на цьому папері: що мені найбільше по душі прийде у твоєму будинку, то я й можу віднести із собою, коли буду йти від тебе. Цар поцілував дружину й повернувся з нею у палац.