Був у однієї багатої людини син. Батько виховував його будинку, а як виріс хлопець, послав його по світлі, так не гроші наживати, а розуму набиратися, подивитися, як важко людям живеться і як багато треба трудитися, щоб чесно прожити своє коротке століття. Дав йому батько грошей на дорогу, велів їх берегти, прочитав наставляння, благословив і відпустив. Мандруючи по світлі, юнак прийшов у якийсь місто. Дивиться – ведуть людину на шибеницю. Підбігає юнак, запитує, що дурного зробив той нещасний і за що його стратити прагнуть.
- У нього багато боргів, а тому що йому нема чим заплатити, то, за законами нашої країни, його присудили до смертної кари, - відповідають йому. Почув це, юнак звернувся до суддів:
- Добродії судді! Можна мені заплатити борги цієї людини й викупити його?
- Будь ласка. Заплати й роби з ним що прагнеш.
Юнак віддав усі свої гроші, продав із себе одяг до останньої сорочки й набрав нарешті скільки було потрібно. Судді віддали йому боржника, і пішли вони разом по світлі, просячи милостиню.
Раз увечері прилягли вони відпочити. Викуплений боржник і говорить:
- Набридла мені таке життя, та й жалко мені дивитися на тебе. Через мене адже ти страждаєш. Підемо у ліс. Там у мене є названа сестра, чарівниця-вила. Вона нам скаже, як розбагатіти.
Юнак погодився. Пішли вони у ліс. Шлях довгий. Боржник спереду йде, юнак за ним. Нарешті прийшли. Бачать, дерева високі - до самого місяця, листи на них золоті, стовбури срібні. А серед дерев горить яскраве полум'я й у'ється дим над вогнем. Юнак злякався й запитує:
- Що це? Чудо якесь! А товариш відповідає:
- Не бійся, отут усі мої названі сестри і їх матері. Удвох ми не можемо підійти до них. Я піду вперед і скажу їм, що ми прийшли до них жити. А ти почекай мене геть під тем деревом; воно усе із золота, а листи у нього перлові. Але якщо тобі дорога життя, дивися не пророни ні слова, поки я не повернуся. Під золотим деревом улітку збираються всі вила й вишивають на пяльцах. А коли побачать вони у лісі юнака, зачарують його поглядами й перетворять у якого-небудь звіра.
Сказав він це й зник, немов крізь землю провалився. Пройшло якийсь час. Юнакові набридло чекати, і він пішов по лісу. Раптом бачить хоровод крилатих дівчат. Він і сховався, щоб подивитися на них і послухати їхні пісні. На лихо, помітила його заспівувала, зачарувала, і у ту ж мить він засліпи онімів. Злякався він і заплакав. Звідки не візьмися на крилах прилетів його товариш, побрав за руку й говорить:
- Чого ж ти так злякався?
Юнак знаками розповів, що з ним трапилося. Той вийняв через пояс маленьку сопілку, вліз на дерево й почав відіграти. З усіх боків злетілося стільки вил і чаклунів, братів і сестер, побратимів і названих сестер, що й порахувати неможливо. Стали вони шукати у лісі якісь цілющі трави й лікувати ними юнака. Він відразу прозрів, та й дарунок мовлення до нього повернувся. Вила прийняли його до себе й женили. Він розбагатів. Але коли зостарився, покаявся у гріхах і повернувся додому. Батька він застав уже при смерті. Попрощався
С їм, поховав і до самої смерті жив життям праведника. Але щоліта ходив у ліс відвідувати колишніх друзів.