Сплячий джигіт

На узліссі дрімучого лісу, у джерела із чистою водою, жив один бідний старий, і була у нього дочка. Щовечора дівчина ходила із глечиком по воду до джерела. Примітила її жаба й говорить людським голосом: - Ти спритна й гарна! Але заміж вийдеш за сплячого джигіта. Дівчина не повірила. «Хіба бувають такі джигіти? Дарма жаба лякає мене», - заспокоїла вона себе, набрала води у глечик і пішла додому. На інший день знову прийшла із глечиком до джерела. Та знову жаба проквакала: - Ти спритна й гарна! Але призначене тобі заміж вийти за сплячого джигіта. Дівчина не повірила. «Придумує щось жаба. Учора говорила про сплячого джигіта, сьогодні про сплячий. Видне, дражнить мене від нема чого робити», - заспокоїла себе дівчина, набрала води у глечик і пішла додому. На третій день вона знову до джерела поспішає. Не встигнула води зачерпнути, а жаба вуж отут як отут. Глянула на дівчину випнутими очима й проквакала: - Ти спритна й гарна! А Усе-таки заміж вийдеш за джигіта, зачарованого злими чаклунками. Цього разу дівчина злякалася. Прибігла вона додому й розповіла батькові, що їй жаба наквакала. - Цього бути не може, - відповів батько.- Якщо і є де зачарований джигіт, то до чого тобі заміж за нього виходити? Давай виїдемо звідси - треба від лиха подалі триматися. Так і зробили. Зібрали свої пожитки й пішли шукати місце поспокойнее. Ішли-Ішли й у густому лісі наткнулися на замок, оточений високою стіною. Батько підійшов до воріт, праг їх відкрити. Але ворота були на запорі. Навалився плечем, нажав що було сил - не допомогло. А дочка його підійшла, легенько штовхнула - ворота широко розгорнули. Вона пройшла у двір, а батько не встигнув: ворота відразу захлопнулися. Дівчина злякалася, прагла відчинити ворота, щоб впустити батька, але не змогла. Подивилася навколо - ніде ні душі. Розв'язала у замок зайти. Піднялася по сходах, зайшла у одну кімнату - порожньо, зайшла у іншу - теж порожньо, зайшла у третю - знову порожньо. Оглянула весь замок. Та тільки у останній, кімнаті побачила, нарешті, людину. Це був молодий джигіт. Він лежав на постелі, і дівчині здалося, що він спить. Вона окликнула його, потім ще раз, погромче, але джигіт не ворухнувся. Села дівчина поруч на стілець, побрала опахало, яке тут лежало, і прийнялася ним помахувати, щоб джигітові легше дихалося. День проходив за вдень. Дівчина не залишала замка, за сплячим джигітом доглядала. Два роки минуло з того дня, як вона у замок увійшла. Пішов третій рік. Та ось одного разу, коли й третій рік закінчувався, у кімнату, де сиділа дівчина, зайшла незнайома жінка. Це була служниця хазяїна замка. Дівчина попросила: - Будь ласка, посидь біля сплячого джигіта, а я збігаю подивлюся, що з моїм батьком сталося. Служниця мовчачи побрала опахало й села на стілець. А дівчина вийшла із замка й відшукала у лісі батька. Він зробив собі саклю у дороги, вирізав для перехожих дрібнички всякі й чекав, коли дочка повернеться. Обрадувалися вони один одному, наговорилися, і дівчина знову у замок пішла. Батько покарав їй на прощання: - Якщо тобі смутно стане, прийшли кого-небудь, я передам тобі мовець ляльку й стрибучого чоловічка. А якщо допомога буде потрібно, одержиш від мене чудесний ніж-самокіл. Поки дівчина ходила до батька, минув третій рік її перебування у замку. Недвижний джигіт опам'ятався й відкрив ока. Злі чаклунки приспали його рівно на три роки, але як тільки пішов четвертий рік, їх чаклунство пропало. Джигіт піднявся й побачив поруч із собою служницю з опахалом у руці. А служниця тому й прийшла у той день, що останній рік закінчувався. «Постою годинка у його узголів'я, він опам'ятається й розв'яже, що це я за ним три роки дивилася», - раділа вона, коли дівчина пішла батька провідати. Усе вийшло так, як вона задумала. Хазяїна замка зворушила вірність служниці. - Тепер тут усе твоє, - сказав він служниці й оголосив, що має намір на ній одружитися. А дівчину, яка повернулася з лісу, вони зробили служницею. Нелегко жилося новій служниці: і турбот по горло, і туга так образа долають. Але ось хазяїн замка зібрався у місто за весільними покупками. Прийшов він до нової служниці й запитує: - Що тобі з міста привезти? Вона відповіла: - З міста мені нічого не треба. Але біля замка, у самої дороги, ти побачиш саклю. У ній старий живе, різні дрібнички майструє. Привези мені від нього мовець ляльку ніж, що стрибає чоловічка й, осамокіл. Джигіт не забув її прохання. Приїжджає ввечері й привозить усе, що просила служниця: мовець ляльку ніж, що стрибає чоловічка й, осамокіл. Дівчина подякувала йому й пішла у свою кімнату. Скоро звідти плач пролунав. Хазяїн тихо підійшов до дверей і слухає. А дівчина посадила ляльку й чоловічка перед собою й прийнялася розповідати, що їй жаба наквакала, як вона потім у замок потрапила, що тут трапилося з нею, як вона стала служницею. Говорить, сама сльозами заливається. А коли скінчила розповідати, викликнула, дивлячись на живу ляльку: - Лялька, лялька, чому ти не плачеш від горя, хіба тобі не шкода мене? Лялька голосно заплакала. - А тобі не шкода мене? - запитала дівчина, звертаючись до чоловічка.- Чому ти не підстрибнеш, не впадеш на кам'яну підлогу й не розіб'єшся від горя на дрібні шматочки? Стрибучий чоловічок злетів у повітря, упав на підлогу й розбився на дрібні шматочки. - А тобі за мене не кривдно? - повернулася дівчина до ножу-самоколу.- Чому ти не злетиш нагору від горя, не вдаришся об стелю, не впадеш на мене й не встромишся у моє серце? Здійнявся ніж у повітря, вдарився об стелю й полетів назад. Але джигіт рвонув двері, вбіг у кімнату й встигнув відіпхнути дівчину убік. Ніж-Самокіл упав на кам'яну підлогу. - Я стояв за дверима й усе чув. Тепер я знаю, хто за мною три роки доглядав, - оголосив джигіт.- Будь моєї дружиною. Дівчина побігла за батьком, привела його у замок. Улаштували вони весілля. За столом згадували свої халепи й раділи, що усе дурне вже за. З радощів і підступну служницю вибачили.