Джон Рид був купцем і судновласником. Навантаживши свій великий шлюп товаром, він ішов по морю у будь-яку погоду від берегів північної Шотландії у Голландію й назад.
Справи його квітнули, він швидко розбагатів і почував би себе зовсім щасливим, якби…
Якби не нещасна любов.
Він закохався у красуню Еллен Стюарт, але боявся їй у цьому зізнатися. Йому видалося, що вона його однаково ніколи не полюбить.
Та ось одного разу, повернувшись наприкінці квітня із плавання, він жагуче захотів хоча б бачили глянути на Еллен Стюарт. А він знав, що на перше травня вона піде зі своїми подружками збирати травневу росу — такий був у їхніх місцях звичай.
У цей день він устав раніше й, не знаючи куди себе діти, пішов побродити уздовж берега моря.
Одна за іншою згасли нічні зірки, зійшло сонце, відкинувши вогненну доріжку на воду. Але Джон Рид нічого не зауважував навколо й не бачив, як гарний схід. Він думав про красуню Еллен, і тільки вона стояла у нього перед очима.
Піднімаючись на високу скелю, він раптом почув чийсь спів. Джон Рид кинув погляд на море, думаючи, може, це самотній рибалка веселить себе ранньою піснею.
Ні, море було пустельне, тільки мокра голова тюленя висунулася з води й завмерла, немов тюлень теж заслухався пісень.
Тільки коли Джон Рид обігнув нарешті скелю, він побачив, хто це співав. Юна дівчина. Вона сиділа на камені, вилучивши ноги у воду. Її білі плечі й спину приховували густі довгі волосся. Але ось вона піднялася з каменю, і отут Джону Риду довелося прикрити ока рукою — так заблищав на сонце її лускатий хвіст.
«Так це русалка!» — догадався Джон Рид.
Та він праг було, не тривожачи її, піти непоміченим, як раптом згадав, що русалки володіють чарівним дарунком виконувати бажання смертних. Може, вона погодиться подарувати йому любов Еллен Стюарт?
Тихо й непомітно Джон Рид підкрався до русалки, але отут вона обернулася й, побачивши людину, голосно скрикнула. Ах, ще мить, і вона зісковзнула б у воду, а тоді вибачай усі його мрії й надії.
Але Джон Рид встигнув її міцно обійняти, і, хоча русалка виривалася з його рук із силою, не меншої чому у тюленя, він не випускав її з обіймів. Від напруги у нього занедужали руки, і зрештою русалка вирвалася б від нього, так тільки думка про прекрасну Еллен додала йому сили, і він не здався.
Русалка утомилася боротися й запитала:
- Що ти від мене прагнеш, людей?
Та у її слабкому голосі пролунали одночасно й ніжність птаха-співухи, і холод морських безодень.
- Виконання трьох бажань! - відповів швидко Джон Рид, згадавши, що саме так слід відповідати на це питання.
- Назви їх, — сказала русалка.
- Мій батько, — почав Джон, — був таким же моряком, як і я. Але він втопив у море. Отож, перше моє бажання: щоб ніхто з моїх друзів, ні я сам не довідалися такого кінця. Друге моє бажання: щоб справи мої квітнули й далі. А третє: щоб Еллен Стюарт, яку я ніжно люблю, відповіла мені любов'ю.
- Відпусти мене, і усе буде виконано, — сказала русалка.
Джон Рид розтиснув руки, і русалка, лише зметнувши блискучим хвостом, зникла у море. Він витер морські бризи з особи й, окрилений надією, піднявся на вершину зеленого пагорба, де сподівався зустріти прекрасну Еллен.
Та — про чудо! - вона вже була там і сиділа на траві зі своєю подружкою саме у того місця, котopoe, до речі або недоречно, звалося Стрибком Закоханого.
Ну що ж, здається, доля почала посміхатися відважному морякові.
- Так це Джон Рид! Ось удала зустріч! - викликнула подружка Еллен. - А Еллен тільки що розповіла мені, який сон їй приснився нині вночі. Представте, їй приснилося, що вона збирає травневу росу, але трава й кущі зовсім висохнули, і вона зібрала всього трохи крапля, як раптом почула, хтось співає на березі, геть там, за скелями. Вона спустилася вниз і побачила на березі у самого моря вас, що спить, а поруч прекрасну діву. Еллен злякалася, що вас віднесе прибій, але отут ви прокинулися, піднялися й сталі разом з нею збирати росу. Вона прагла ліпше розглянути прекрасну діву, але та була вже далеко у море, гойдаючись на хвилях, немов біла чайка. Та отут Еллен раптом почула: кап-ноп-ноп — це роса падала з куща, який ви трясли, прямо у її цебро.
- Усі так і було, — підтвердила Еллен. - Але саме дивне не це, а коли ми сьогодні ранком проходили повз ці скелі, ми чули точно таку ж пісню, як я у сні. Та тепер вам тільки залишається наповнити моє цебро росою!
Та вона розсміялася, а Джон Рид разом з нею.
- Повірте, то була чарівна пісня, — сказав він. - Та я знаю, хто її співав. Русалка! Я говорив з нею.
- Говорили з русалкою? - у жаху викликнула подружка Еллен. - Про нещасний! Так чи знаєте ви, що востаннє у нашого берега її бачив ваш батько перед тією страшною бурою, у яку він втопив.
Джон помітив, як сполотніла Еллен при цих словах подруги, і відразу сказав:
- За мене не бійтеся! Русалка мені не страшна. Я скорив її, і вона дала обіцянку виконати моїх три бажання.
Та він усе розповів ім. Правда, не зовсім усе: яке було третє бажання, він приховав. Але по вогникові у очах Еллен він побачив, що вона догадується. Вона слухала його й захоплювалася, представляючи собі, якої небезпеки він зазнав заради неї, і у серце її закралася любов.
Додому вони верталися разом, рука про руку.
А на наступне свято травня Еллен і Джон зіграли своє весілля.