Жив на півострові Кинтайр у Арделве рибалка по імені Ейн Макрей. У один зимовий День, коли надій на вдалий улов не було ніяких, тому як на море гуляв шторм, Ейн надумав запасти для свого човна новий кіль і відправився у ліс, що лежить між Тотегом і Гленелгом, сподіваючись там знайти дерево саме потрібної йому довжини.
Але тільки він доглянув підходяще дерево, як з гір спустився густий туман і у лісі стало темно, хоч око виколи. Місце це, куди забрів Ейн, було далеко від його будинку, і як тільки туман спустився, першим бажанням невдачливого рибалки було скоріше повернутися назад. Йому зовсім не хотілося заблудитися у незнайомому лісі й провести холодну зимову ніч під відкритим небом.
Та він пішов по стежці, яку ледь міг розрізняти, думаючи, що це та сама, по який він прийшов у ліс, і що вона вуж напевно доведе його до Арделва. Але дуже скоро він зрозумів, що помилився, тому що стежка вивела його з лісу на якесь незнайоме місце у підніжжя пагорба, і на той час, коли згустилися сутінки, він остаточно збився зі шляху.
Бідолаха праг вуж закутатися поплотнее у плед і провести залишок ночі, сховавшись у верескових заростях, як раптом помітив удалині мерехтливий вогник. Він поспішив на вогник і, підійшовши ближче, побачив, що це горить світло у віконці напіврозваленої кам'яної хатини, якими користуються пастухи, коли виганяють худобин на літнє пасовище.
« Здається, мені повезло, — подумав Ейн. - Тут можна буде й переночувати, і у палаючого вогнища погрітися».
Та він голосно постукав у похилі двері.
До його подиву, ніхто не відповів.
«Хто-небудь же там повинен бути, — міркував Ейн. - Адже сама по собі свіча не горить».
Та він ще раз постукав у двері. Та знову йому ніхто не відповів, хоча цього разу він виразно розчув у хатині чиїсь приглушені голоси.
Отут Ейн розсердився й крикнув:
- Що ви за люди, коли не прагнете впустити втомленого подорожанина погрітися у вогнища у таку холодну ніч?
У будинку почулися кроки, що шаркають, двері відкрили — рівно настільки, щоб пропустити кота, — і висунулася голова старезної старушонки, яка уважно оглянула рибалку.
- Так і бути, можеш залишитися тут на ніч, — пробурчала вона невдоволено. - Поблизу немає іншого житла. Заходь і влаштовуйся у вогню.
Вона ширше відкрила двері, впустила Ейна, а потім захлопнула за ним міцніше. Посередині тісної хатини у вогнищі пекуче горів торф, а по обидві сторони від вогню сиділи ще дві баби. Баби ні слова не сказали Ейну. Та, яка відкрила йому двері, показала рукою на вогнище, і він, закутавшись у плед, ліг у вогню.
Однак заснути Ейн не міг. Щось дивне здалося йому у самому повітрі цього вбогого будинку, і він розв'язав, що, мабуть, тут треба тримати вухо востро.
Незабаром баби подивилися на нього й, видне, розв'язавши, що їхній незваний гість заснув, залишилися дуже задоволені. Одна баба піднялася тоді й направилася до великої дерев'яної скрині, що стояла у куті хатини. Ейн лежав не шелохнувшись і дивився, як баба підняла важку кришку скрині, дістала з нього синю шапочку й дуже врочисто надягла її собі на голову. А потім проквакала скрипливим голосом:
- У Карлайл!
Та прямо на очах у здивованого рибалки зникла, немов її й не було.
Слідом за нею й інші дві баби підійшли до скрині, дістали кожна по синій шапочці, надягли їх собі на голову, прокричали:
- У Карлайл! - і були такі.
Не встигнула третя баба зникнути, як Ейн підхопився зі свого твердого ложа й теж підійшов до скрині. Піднявши кришку, він побачив на дні ще одну синю шапочку. Легко уявити собі, як розбирало бідного рибалки цікавість. Йому до смерті захотілося довідатися, куди ж поділися три старі відьми. Тому немає нічого дивного, що він теж напнув собі на верхівку синю шапочку й змело крикнув, точно як три баби:
- У Карлайл!
Та відразу кам'яні стіни вбогої хатини немов розсунулися, і його закрутило, завертіло й понесло як на крилах з невимовною швидкістю. А потім він плюхнувся — ну, куди б ви думали? - на підлогу! Та, оглянувшись, побачив, що опинився у величезному винному льосі поруч із трьома старими відьмами, які теж сиділи на підлозі й потягували із пляшок винце.
Однак як тільки баби помітили його, вони покидали свої пляшки, підхопилися й, прокаркав: «Додому, додому, у Кентрой!» — відразу зникли.
Цього разу Ейну чомусь не захотілося піти за ними. Він ретельно обстежив усе бочки й барила у льосі, усі пляшки й сулії, пробуючи отут і там по глоточку, а потім приліг у куточкові й заснув найміцнішим сном.
А льох цей, куди доля таким дивним способом закинула Ейна, належав самому єпископові Карлайлському й перебував під його замком у Англії. Ранком слуги єпископа спустилися у льох за вином і прийшли у жах від того безладдя, який там знайшли: усюди валялися порожні пляшки, а з деяких бочок вино лилося прямо на підлогу.
- Я давно зауважую, що пропадають пляшки з вином, — заявив головний економ замка, — але такого нахабного злодійства я ще не зустрічав.
Отут один зі слуг побачив сплячого у куті Ейна у буйней шапочці на верхівці.
- Ось злодій! Ось злодій! - закричали усе.
Ейн прокинувся й відчув, що руки й ноги у нього міцно зв'язані.
Бідолаху повели до єпископа, зірвавши попередньо з його голови синю шапочку, тому що, як самі розумієте, було б нешанобливо стати перед його преосвященством з покритою головою.
Нещасного Ейна судили й присудили до спалення на багатті за злодійство. Та ось посередині базарної площі у Карлайле вбили високий дерев'яний стовп, накидали довкола нього побільше сухого хмизу й прив'язали присудженого до стовпа. Народу на площі зібралося більше, чим і базарний день під свято.
Ейн зовсім вуж упокорився з гіркою долею й готувався героїчно зустріти своя остання година, як раптом у голову йому прийшла щаслива думка.
- Останнє бажання! Останнє бажання! - закричав він. - Я бажаю відправитися на той світло у синьої шапочці!
Останнє бажання у'язня, як покладається, було виконано. Але тільки Ейну надягли на голову його синю шапочку, як він змело крикнув:
- Додому, додому, у Кентрой!
Та на превеликий подив чесних жителів Карлайла, у ту ж мить і у'язень, і стовп, до якого він був прив'язаний, зникли. Більше їх у Англії ніколи й не бачили.
Коли Ейн опам'ятався, він виявив, що лежить на схилі пагорба у опушки лісу, що тягнеться між Тотегом і Гленелгом. Однак ніякої хатини трьох старі відьом не було й у спомині. Мрячна ніч давно змінилася ясним сонячним днем. Ейн побачив неподалік старого пастуха й окликнув його:
- Будь ласка, допоможи мені відв'язатися від цього проклятого стовпа!
Пастух підійшов і допоміг Ейну звільнитися.
- Хто ж це прив'язав тебе? - запитав пастух. Ейн кинув сумний погляд на стовп і отут тільки помітив, що це прекрасний стовбур дерева, зовсім прямій і міцний, і тоді він згадав, навіщо він забрів у ліс, так далеко від свого будинку.
- чи Бачиш, я давно шукаю підходящий гладкий стовбур, щоб зробити новий кіль для мого човна. Та нарешті знайшов. Мені його сам єпископ Карлайлський подарував! А вчора був туман, і, щоб не втратити його, я прив'язав його до себе. Розумієш?
Пастух пояснив Ейну, як знайти дорогу на Арделв, і Ейн, насвистуючи веселу пісеньку, відправився додому.