Раніше не було різних жниварок, литовок не було всяких на світі. Ось у одному місці вятські жали шилом: шилом у колінце вдарять по соломі, вона й падає. Усією сім'єю виходили: а то коли вони нажнуть!
Один робітник потрапив на перший завод, де серпи робили. Визначили, зробили шаблон, відточили його. Ну, тепер народ не буде мучитися, буде серпами жати.
А цей робітник здумав додому потрапити, а йому шлях через У'ятку. Він захопив із собою серп: «Принесу й покаджу», - говорить. Дивиться: у дороги посіяний хліб, снопів кілька штук коштують. Він подивився, що ж люди мучаються, це коли ж вони шилом нажнуть! « Дай-но я спробую, пожну серпом». Нажав сніп, нажав інший, третій, ну, снопи поставив у купку й побрав серп застромив зверху у сніп: «Пущай люди, - говорить, - не мучаються. Ось цим серпом пущай жнуть».
А ті приходять ранком, дивляться: «Що за горбатий черв'як у снопі стирчить?» Ну, зібралися всі, бояться доторкнутися уводити, увести до ладу нього: «Він вкусить, з'їсть: бачиш, як снопи пожирає,
Застромився у сніп!» — «Тягни, - говорять, - коли так голоблі, тягни ціпки, счас ми його збиваємо із хліба!»
Притягли ціпки, ну й давай хльостати по ньому. Ударили по черепкові, він звідти, зі снопа, вилетів догори, упав. Вони усе розступилися: «Що робити?» — «Тягни мотузки».
Коли почали ціпками бити, він ніяк кривій, він одному й заскочив на плече й ліг, завис, той злякався й закричав. Наступний підбіг, за ручку піймав, як смикне — так тому руку й отхлестнул по плечі. «Ну, чо, - говорить, - братики, він не тільки що жито наше поїсть, але й людей-те знищить, геть як ріже! Давайте його утопимо!»
Притягли мотузку. Зробили петлю, на петлю його піддягли, ціпком притримали, затягли й притягли його до річки, на саме глибоко місце, широке. Підігнали баржу, давай котити великий камінь-валун, мотузкою прив'язали, притягли цей камінь, щоб із цим каменем утопити його. Закотили на баржу, на крайці баржі поставили цей камінь, ну й зібралися всім селом на цю баржу хробака цього топити — хробак залізний з'явився! Відплили на середину ріки, давай скачувати камінь у воду, щоб упав. Камінь зірвався з баржі, шубовснувся у воду, а на цій мотузці серп-те був прив'язаний, зачепив за борт баржі. Народу було багато, перевантажене, звалилася ця баржа, вони усе пішли у воду: « бура-ноура» поринати й потонули.
Та ось, котори живі осталися, і говорять, що теперича він не буде хліб цей винищувати, є й у людей не буде відрізати руки.
Хоча й загинуло полдеревни, але утопили Усе-таки його.