Жили мужик так баба, Тимка да Шимка. Тимка відправляє дружину на поле жати хліб. Ну, вона на полі прийшла, нажала три снопи: один послала, іншої у голів, сама лягла, снопом закуталася й заспала. Проспала цілий день, увечері прийшла додому. Ну, хазяїн говорить: « чи Багато нажала?» — «Містечко нажала».
На інший день знову пішла, так само день проспала. Знову прийшла додому, він запитує: « чи Багато нажала?» — «Містечко нажала».
Так третій день пішла, міцно заспала. Він думає: «Що тако вона говорить, як місце нажала? Піду подивлюся».
Прийшов - вона міцно спить, а жито не торкнуте. Він побрав смолу, приніс на поле, приніс перо. Смолою її вимазав і перо налепил. Сам пішов, її так залишив. Ну, вона спала-спала, пробудилася: «Ось лихо! Хто я, хто я? Лешачиха? Піду запитаю у Тимки, удома чи Шимка».
Побігла до Тимке, прибігла: «Тимка, а будинку чи у тебе Шимка?» А він у віконце: «Будинку, будинку».- «Ой, я лешачиха!»
Побігла на гору. По горі ходила, побачила у попа ре-їжі. Стала ходити у попа ріпу ести. (Відмовили від будинку, так що робити?) А попові сказали, що на репище біс живе, ріпу їсть. Піп той був безногої, кульгавий, його усе на руках носили. « Хлопці, - говорить, - знесіть мене на гору».
Попа поніс хлопці на гору, побачили на репище Шимку й попа кинули й утекли. Піп реве: «Ой, біс, усю ріпу їж, мене залиши, не їж!»
Та Шимка й сама з поля втекла.
А Тимка жив-жив, зазасмучувався: «Де у мене Шимка?»
Пішов Шимку шукати. На горі Шимка спить. Він побрав ніж, усю смолу зскріб, усе перо обрал і пішов. Вона спить, сон міцно забрал. Шимка прохватилась: «Ой, лихо, я, бач, Шимка, піду до Тимке, як Шимки ні, так я Шимка».
Прибігла до Тимке, заревіла у віконце: «Тимка, чи вдома дружина, Шимка?» — «Немає, немає!» — «Я, треба бути, Шимка!»
Та й забігла у хату.
Назавтра посилає її Тимка жати. Вона пішла на поле, скільки було — усе вичавила. Прийшла додому. « чи Багато нажала?» — «Усе вичавила!»
Тимка пішов, подивився: усе жито вичавлене.
Та став жити-поживати, і казці кінець.
Така й казка.