Жили старий з бабою, була у них одна внучка — Аленушка. У усіх у селі скотинка була: у кого коровушки, у кого телятки, у кого ягнички, а у них нікого не було. Ось одного разу дідусь і говорить: «Бабка, а давай-но зробимо ми своєї Аленушке із соломи бичка так вимажемо йому смолою бочка».
Зробили із соломи бичка, римазали смолою бочка й поставили у двір. Ранком народ скотинушку погнав, і бабуся з Аленушкой погнали свого бичка. Пригнали на галявинку, а самі у ліс пішли сладку ягідку земляничку
Збирати. Коштує бичок на галявинці, раптом біжить зайчик й говорить: «Що за чудо? Скільки років я. бігав по цій лучці, ніколи не бачив такого чуда!»
Бігав-Бігав, уже цікаво боляче стало: побрав так лапою й спробував, так у смолу лапу заліпив. Прийшли бабуся із внучкою, погнали бичка додому, а зайчик на трьох лапках теж стрибає. Став зайчик просити: «Відпустите ви мене додому, я за це вам, Аленушке намиста так стрічок принесу».
Шкода стало зайця, побрали та й відпустили додому. Утік зайчик додому.
На другий день бабуся з Аленушкой погнали знову бичка. Пригнали на галявинку, а самі пішли грибів шукати. По галявинці біжить, побігла лиса, побачила бичка, вуж так вона зацікавилася. Колом бігала-бігала так раз лапу — і теж заліпила, і ніяк не може лиса лапу свою витягтися. Прийшли бабуся з Аленушкой, погнали бичка додому, і лисиця теж на трьох лабетах стрибає. Стала лиса просити: «Відпустите ви мене до малих детушкам-лисенятушкам, я за це вам гусаків, так качок, так курей прижену. У вас будуть і яєчка, і м'ясо, і подушка пухова, і перинка перяная!»
Відпустили й лисові. На третій день погнали бичка смоляного бочка у поле. Знову поставили, а самі пішли квіти збирати. Збирають квіти, раптом по галявині пішов ведмідь, побачив він бичка — цікаво стало Ведмедикові: колом обійшов, другий раз обійшов — і з того боку підійде, і з іншого боку підійде: «Що за чудо? У житті не вид§л такого бичка! Давай, - думає, - спробую лапою». Як спробував лапою — та й заліпив свою лапу. Скільки не бився Ведмедик, ніяк свою лапу не міг звільнити. Прийшла бабуся із внучкою, погнали бичка додому, і Ведмедик на трьох лабетах теж стрибає. Став Ведмедик просити: «Відпустите ви мене до малих детушкам-медвежатушкам! Я за це вам і биків, і корів восени прижену».
Відпустили Ведмедика. Після цього усе літо ганяли на цю лучку бичка — ніхто більше не попався. Восени народ усю скотинку у двір закрив, і бабуся з Аленушкой теж свого бичка пригнали, теж у двір закрили. Сидить Аленушка будинку, скушно знову їй стало. Раптом на вулиці шум, лемент — « га-га-га». Як подивиться Аленушка, а лисиця жене й курей, і качок, і гусаків — тільки пухнув летить по всьому, по всій вулиці. Пригнала й кричить: «Аленушка, відчиняй ворота!»
Відкрили бабуся з Аленушкой ворота, впустили курей і качок. Ну, у Аленушки з'явилося м'ясо свіже, і перинка перяная, і подушка пухова, і яєчка.
Чи Довго, чи коротко, по селу знову лемент пішов — корови мукають, бики кричать. Кричить ведмідь: «Відчиняйте ворота!» Відкрили ворота, у Аленушки й молоко свіже, і сметанка, л сливочки, і сирок став. Тільки один заєць нічого не приносить. «Нуг - думають, - обдурив нас зайчик». А заєць чекав зими. Як тільки настала зима, зайчик прийшов у село на посиденьки; дівчини пісні співають, пряжу прядуть — ну й заєць танцювати, так ну всякі коліна виробляти! Танцював-Танцював, дівчини його й нарядили: хто намисто, хто стрічки прив'язав. Зайчик сіл у куточок, сидів-сидів, і тільки дівчини сіли за прядки, стали пісні співати — він тихенько й утік. Аленушке й намисто приніс, і стрічки приніс.
Тепер у нашої Аленушки усе є.
Ось і казці кінець.