У деякому царстві, не у нашій державі, жив купець багатий; у нього двоє дітей, син і дочка. Та померли батько з матір'ю. Братик і говорить сестриці: «Підемо, сестриця, з естого міста геть; ось я займуся у крамничці — будемо торгувати, тобі найманню фатерку — будеш жити». Ну, ось вони пішли у іншу губерню. Прийшли у іншу губерню. Ось брат визначився, найняв крамничку із червоним товаром. Заманулося братикові одружитися; ось він одружився, побрав таку собі дружину — чарівницю. Собиратся брат у крамничку торгувати й приказиват сестриці: «Дивися, сестриця, у будинку». Дружині ненависно стало, що він приказиват сестрі. Тільки вона фтрафила — як чоловікові вернутися, побрала перебила всю небіль і очікує чоловіка. Вона зустрічає його й говорить: «Ось яка у тебе сестра, перебила у нас у коморі всю небіль!» — «Що ж, ця наживна справа», — відповідає чоловік.
Ось на інший день відправляється у крамницю, прощається з дружиною й сестрою й приказиват сестрі: «Дивися, сестриця, пожаласта, у будинку якнайкраще». Ось дружина це довідалася час, у який бути чоловікові, входить у стайню й чоловіковому улюбленому коневі голову знесла шаблею. Стоїть на ґанку й чекає його. «Ось, — говорить, — яка сестра твоя! Улюбленому коневі твоєму, — говорить, — голову знесла!» — «Ех, собаче собакам є», — відповідає чоловік.
На третій день знову йде чоловік у крамниці, прощається й говорить сестрі: «Дивися, пожаласта, за господаркою, щоб вона сама над собою що не зробила алі над дитиною, паче сподівання вона народить». Вона як народила дитину, побрала й голову зрубала. Сидить і плаче над дитиною. Ось приходить це чоловік. «Ось яка твоя сестриця! Не встигнула я народити дитину, вона побрала й шаблею йому голову знесла». Ось чоловік нічого не сказав, залився слезьми й пішов від них ладь.
Приходить ніч. У саму північ він піднімається й говорить: «Сестриця мила! Збирайся, поїдемо ми з тобою до обідні». Вона й говорить: «Братик рідний! Нині, здається, свята ніякого ні». - « Ні, сестриця, є свято, поїдемо». - «Ще рано, — говорить, — нам їхати, братик!» — « Ні, ваше (справа) дівоче, чи скоро, — говорить, — ви заберетеся!» Сестриця мила стала вбиратися; убирається — не вбирається вона, руки у їй усе відвалюються. Підходить братик і говорить: «Ну, проворнішей, сестриця, одягайся». - «Ось, — говорить, — ще рано, братик!» — « Ні, сестриця, не рано — час».
Зібралася сестриця. Сіли й поїхали до обідні. Їхали чи довго, не мало; під'їжджають до лісу. Сестра говорить: «Що це за ліс?» Він відповідає: «Це огорожа навколо церкви». Ось за кущик зачепилися дрожечки. Братик говорить: «Устань, сестриця, відчепи дрожечки». - «Ах, братик мій милий, я не можу, я плаття забрудню». - «Я, сестриця, тобі нове плаття куплю, краще цього». Ось вона встала із дрожок, стала отцепливать, братик їй по лікоть ручки відрубав, сам вдарил по коневі й виїхав від неї.
Залишилася сестриця, залилася слезьми й пішла по лісу. Ось вона скільки не йшла, чи довго, чи коротко ходила по лісу, уся ощипалась, а сліду не знайде, як вийти з лісу. Ось тропиночка вийшла й вивела її з лісу вже через кілька років. Вийшла вона з естого лісу, і приходить у купецьке місто, і підходить уводити, увести до ладу богатищему купцеві під вікна милостину просити. У цього купця син був, єдиний, як око у чолі, і закохався він у старчиху. Говорить: «Папенька з маменькой, жените міні». - «На кого ж тобі женити?» — «На цій старчисі». - «Ах, друг мій, хіба у місті у купців немає дочок гарних?» — «Так жените; коли ви міні не жените, я що-небудь, — говорить, — над собою зроблю». Ось їм це кривдно, що один син, як око у чолі; зібрали всіх купців, усе священство й запитують: що присудять, женити чи на старчисі чи ні? Ось священики сказали: «Стало, його доля така, що його бог благословляє на старчисі одружитися».
Ось він з нею пожив рік і іншої й відправляється у іншу губерню, де її брат, виходить, сидить у крамничці. Ось він прощається й просить: «Папенька з маменькой! Не залишіть ви мою дружину: не рівно вона народить, ви пишіть до мене той раз і той година». Як виїхав син, так чрез два чи, три чи місяці дружина його народила: по лікті у золоті, з боків часті зірки, у чолі світлий місяць, проти серця червоне сонце. Як батько з матір'ю обрадувалися, так негайно синові своєму улюбленому лист стали писати. Посилають дідка із запискою з естою поскоряючи. А невістка вуж, виходить, довідалася про це, зазиває дідка: «Мабуть, панотець, сюди, відпочинь». - « Ні, мені колись, на швидку руку посилають». - «Так мабуть, панотець, відпочинь, пообідаєш».
Ось посадила його обідати, а сумочку його віднесла, вийняла записочку, прочитала, порвала її на дрібні клочьи й написала іншу, що твоя, говорить, дружина народила — половина собачого, половина ведмежачьего; прижила у лісі зі звірами. Приходить дідок до купецького сина, подає записку; він прочитав так слезьми й залився. Написав лист, що до мово приїзду не торкати; сам приїду й довідаюся, яка дитина народилася. Ось потім ця чарівниця знову зазиває дідка: «Мабуть посидь, відпочинь», — говорить. Ось він зайшов, вона який - як знову заговорила його, витяглася у нього записку, прочитала, порвала й написала, що як записка на двір, так щоб її знадвору зігнати. Приніс старий цю записку; прочитали й засмутилися батько й мати. «Що ж це, — говорять, — він нас у ваду ввів? Женили ми його, стало, йому дружина не потрібна стала!» Жалко їм не так дружину, як жалко дитину. Побрали благословили її й дитину, прив'язали дитину до її грудей і відпустили знадвору.
Ось вона пішла, залилася гіркими слезьми, ішла чи довго, чи недовго — усе чисте поле, немає ні лісу, ні села ніде. Підходить вона до лощини, і так її напитися захотілося. Глянула у праву сторону — коштує колодязь. Ось їй напитися-те хочеться, а нахилитися боїться, щоб не упустити дитину. Ось поглазилось їй, що нібито вода ближче стала. Вона нахилилася, дитина й випала й упав у колодязь. Та ходить вона навколо колодезя й плаче, як дитину дістати з води? Підходить дідок і говорить: «Що ти, раба, плачеш?» — « Як мені не плакати! Я нахилилася до колодязя води напитися, дитина мій упав у воду». - «Мабуть нагнися, побери його». - « Ні, панотець, у мене рук немає — одні локоточки». - «Так мабуть нагнися, побери дитину!» Ось вона підійшла до колодезю, стала простягати руки, їй господь і подарував — опинилися цілі руки. Вона нагнулася, дістала дитини й стала богу молитися на всі чотири сторони.
Помолилася богу, пішла й прийшла до двору, де її брат і чоловік, і проситься ночувати. Ось чоловік говорить: «Брат, пусти старчиху; старчихи вміють і казки, і приповідки, і правди вміють казати». Ось невістка говорить: « У нас ніде ночувати, тісно». - « Ні, брат, пусти, пожаласта; смерть люблю, як старчихи кажуть казки й приповідки». Ось пустили її. Вона й села на грубку з дитиною своїм. Чоловік і говорить: «Ну, душенька, Скажи-но нам казочку... ну, хоч яку сторьицу скажи».
Вона й говорить: «Казки я не вмію казати й приповідки, а вмію правду казати. Слухайте, — говорить, — добродії, як я вам буду правду казати», — і почала розповідати: «У деякому царстві, не у нашій державі, жив купець багатий; у нього двоє дітей, син і дочка. Та померли батько з матір'ю. Братик і говорить сестриці: підемо, сестриця, з естого міста. Та прийшли вони у іншу губерню. Брат визначився, найняв крамничку із червоним товаром. Ось заманулося йому одружитися; він одружився — побрав собі дружину чарівницю...» Отут невістка забурчала: «Ось пішла вякать, б.... отака!» А чоловік говорить: «Кажи, кажи, матінка; смерть люблю такі стории!» — «Ось, — говорить старчиха, — збирається брат у крамничку торгувати й наказує сестриці: дивися, сестриця, у будинку! Дружина ображається, що він усе сестрі наказує; ось вона по злості всю небіль переколотила...» Та як вона усе розповіла, як він її до обідні повіз, ручки відрізав, як вона народила, як невістка заманула дідка, — невістка наизнова кричить: «Ось почала нісенітницю городити!» Чоловік говорить: «Брат, вели своїй дружині замовчати; адже стория-те славна!» Ось вона доказала, як чоловік писав, щоб залишити робенка до приїзду, а невістка гарчить: «Ось нісенітниця яку поре!» Ось вона доказала, як вона прийшла до будинку цьому; а невістка забурчала: «Ось, б...., почала репетувати!» Чоловік говорить: «Брат, вели їй замовчати; що вона усе перебиває?» Ось доказала, як її пустили у хату і як початку вона їм правди казати... Отут вона вказує на них і говорить: «Ось мій чоловік, ось мій брат, а це моя невістка!» Отут чоловік підхопився до неї на грубку й говорить: «Ну, мій друг, покажи ж мені дитину, чи правду писали батько й мати». Побрали робеночка, розвили — так усю кімнату й освітило! «Ось правда-істина, що не
Казки-те говорила; ось моя дружина, ось мій син — по лікті у золоті, з боків часті зірки, у чолі світлий місяць, а проти серця червоне сонце!»
Ось брат побрав зі стайні саму що ні кращу кобилицю, прив'язав до хвоста дружину свою й пустив її по чисту полю. Потель вона її бідувала, покель принесла одну косу її, а саме розтріпала по полю. Тоді запрягли трійку коней і поїхали додому до батька, до матері; стали жити так поживати, добра наживати; я там була й мед-вино пила, по вусах текло й у рота не потрапило.