Петро Великий був не у дусі у одну неділя. Цариця помітила й говорить: «Ти б краще з'їздив на полювання, розвеселився».
Він погодився, поїхав. Попався йому ізюбр. Погнався цар за ним — тоді гвинтівки кремінні були або зі шнуром — підпалювалися... Погнався за ним і заблудився. Став розшукувати ту дорогу, звідки він їхав, і наїхав на солдата, що звільнився зі служби.
Той ішов додому. Вони домовилися йти разом.
Солдат не знав, що це цар, - той Гришей назвався. Ось коли вони погодилися разом розшукувати дорогу, почули вони собачий гавкіт і розв'язали йти на нього.
Прийшли вони, бачать — хата коштує. А це, виявляється, розбійники жили. Заїхали, а розбійників немає. Солдат-Те відразу помітив, що це розбійники тут живуть — зброї у них багато. Але будинку нікого немає. Тільки господарка й дочка. Ось просять солдатів і цар — тепер його Гришей кличуть — поїсти. Не дають. Вийняв солдат клинок і говорить: якщо, мов, ви нас не нагодуєте, познімаю з вас голови. Тоді господарка розв'язала їх погодувати. Нагодувала й спати укласти прагла у предамбарье, щоб зручніше їх скінчити. Але служивий говорить: «Ми звикли у горах, у лісі на гілках ночувати, так що заберемося, де вище». (Він помітив отвір на горище, у горищі. Та зміркував, що якщо вони будуть там спати, то відразу на них багато людей не нападе — по одному будуть лізти.) Він і думає: «Я їм по одному тесаком голови познімаю, нехай тільки нападуть!..»
Лягли вони спати. Гриша відразу заснув, а солдат не спить. З'явилися розбійники п'яні, кричать. А господарка вмовляє: «Отут гості з'явилися. Один, очевидно, богатенький, а інший пройдисвіт. Ледве нас через вечерю не порубав!» Старшой говорить: «Повечеряємо, відпочинемо, потім покінчимо»...
Коли вони вечеряли, господарка усе розповіла... Покінчили вони з вечерею, один залишився горілку допивати, іншої на вулицю вийшов, один з мечем поліз кінчати їх...
А ніч місячна була, солдат усе бачив. Тільки голова здалася у дверцят цієї, він і зрубав її. Труп униз скотився. Другий знадвору прийшов і сам з мечем поліз. Та йому служивий також голову зніс.
Тепер цей старшой — батько, чи що, - говорить: «Де вони запропастились? З розуму сдурели, чи що?» Вийшов. Бачить — тіла лежать... «Напилися», - думає. Та сам поліз із мечем!
Більше нікого й немає.
Розбудив солдат свого Гришу. Той говорить: «Ти чого не спиш?» — «А ти губи не натягай! Ти краще подивися, що було б, якби ми обоє спали! Підемо тепер до цих відьом, розрахуємося з ними...»
Не знаю вуж, як зробили з господаркою й дочкою солдат і Гриша. Уже світати стало, і вони відправилися розшукувати дорогу... Отут йому, солдатові, Петро Великий говорить: «А ти знаєш, хто я такий?» — «Ти — Гриша».- « Ні, я цар Петро!»
Та нагородив солдата.