Жив-Був старий, у нього було три дочки: більша й середня — чепурухи, а менша тільки про господарство радела. Сбирается батько у місто й запитує у своїх дочок: якої що купити? Більша просить: «Купи мені на плаття!» Та середняя те ж говорить. «А тобі що, дочка моя улюблена?» — запитує у меншої. «Купи мені, панотець, перинка Фініста ясна сокола». Батько попрощався з ними й виїхав у місто; більшим дочкам купив на плаття, а перинки Фініста ясна сокола ніде не знайшов.
Відвертав додому, старшу й середнюю дочок обновами обрадував. «А тобі, — говорить менший, — не знайшов перинки Фініста ясна сокола». - «Так і бути, — сказала вона, — може, іншим разом пощастить знайти». Більші сестри кроять так обнови собі шиють, так над нею посміюються; а вона знай відмовчується. Знову збирається батько у місто й запитує: «Ну, дочки, що вам купити?» Більша й середняя просять по хустці купити, а менша говорить: «Купи мені, панотець, перинка Фініста ясна сокола». Батько поїхав у місто, купив дві хустки, а перинки й у очі не бачив. Відвертав назад і говорить: «Ах, дочка, адже я знову не знайшов перинки Фініста ясна сокола!» — «Нічого, панотець; може, у інший час пощастить».
Ось і втретє збирається батько у місто й запитує: «Кажіть, дочки, що вам купити?» Більші говорять: «Купи нам серги», а менша знову своє: «Купи мені перинка Фініста ясна сокола». Батько надолужив золоті серги, кинувся шукати перинки — ніхто такого не відає; засмутився й поїхав з місту. Тільки за заставу, а назустріч йому дідок несе коробочку. «Що несеш, старовина?» — «Перинка Фініста ясна сокола». - «Що за нього просиш?» — «Давай тисячу». Батько заплатив гроші й поскакав додому з коробочкою. Зустрічають його дочки. «Ну, дочка моя улюблена, — говорить він менший, — нарешті й тобі купив подарунок; на, побери!» Менша дочка ледве не стрибнула від радості, побрала коробочку, стала її цілувати-милувати, міцно до серця притискати.
Після вечері розійшлися усе спати по своїх світлицях; прийшла й вона у свою світлицю, відкрила коробочку — перинка Фініста ясна сокола негайно вилетіло, ударилося про підлогу, і з'явився перед дівицею прекрасний царевич. Повели вони меж собою мовлення солодке, гарні. Почули сестри й запитують: «З ким це, сестриця, ти розмовляєш?» — «Сама із собою», — відповідає червона дівиця. «А ну, відімкнися!» Царевич ударився про підлогу — і зробився перинкою; вона побрала, поклала перинку у коробочку й відчинили двері. Сестри й туди дивляться й сюди заглядають — немає нікого! Тільки вони пішли, червона дівиця відкрила вікно, дістала перинку й говорить: «Політай, моя перинка, у чисто поле; погуляй до пори до часу!» Перинка звернулася ясним соколом і полетіло у чисте поле.
На іншу ніч прилітає Фініст ясний сокіл до своєї дівиці; пішли у них розмови веселі. Сестри почули й зараз до батька побігли: «Панотець! У нашої сестри хтось ночами буває; і тепер сидить так з нею розмовляє». Батько встав і пішов до меншої дочки, входить у її світлицю, а царевич вуж давно звернувся перинкою й лежить у коробочці. «Ах ви, негідні! - накинувся батько на своїх більших дочок. - Що ви на неї даремно зводите? Краще б за собою доглядали!»
На інший день сестри піднялися на хитрості: увечері, коли надворі зовсім стемніло, підставили сходи, набрали гострих ножів так голок і натикали на вікні червоної дівиці.
Уночі прилетів Фініст ясний сокіл, бився-бився — не міг потрапити у світлицю, тільки крабоця собі обрізав. «Вибачай, червона дівиця! - сказав він. - Якщо здумаєш шукати мене, то шукай за тридев'ять земель, у тридесятому царстві. Колись три пари черевиків залізних стопчеш, три ціпки чавунних зламаєш, три проскури кам'яних изгложешь, чим знайдеш мене, добра молодця!» А дівиця спить собі: хоч і чує крізь сон ці мовлення непривітні, а встати-пробудитися не може.
Ранком прокидається, дивиться — на вікні ножі так голки натикані, а з них кров так і капає. Сплеснула руками: «Ах, боже мій! Знати, сестриці загубили мого друга милого!» У той же година зібралася й пішла з будинку. Побігла у кузню, скувала собі три пари черевиків залізних так три ціпки чавунних, запаслася трьома кам'яними проскурами й пустилася у дорогу шукати Фініста ясна сокола.
Ішла-Ішла, пари черевиків стоптала, чавунний ціпок зламала й кам'яну проскуру изглодала: приходить до хатинки й стукається: «Хазяїн з хазяєчкою! Укрийте від темния ночі». Відповідає бабусі: « Ласкаво просимо, червона дівиця! Куди йдеш, голубонька?» — «Ах, бабуся! Шукаю Фініста ясна сокола». - «Ну, червона дівиця, далеко ж тобі шукати буде!» Ранком говорить баба: «Ступай тепер до моєї середней сестрі, вона тебе добру навчить; а ось тобі мій подарунок: срібне дінцеві, золоте веретенце; станеш кудель прясти — золота нитка потягнеться». Потім побрала клубочок, покотила по дорозі й покарала слідом за ним іти, куди клубочок покотиться, туди й шлях тримай! Дівиця подякувала бабам і пішла за клубочком.
Чи Довго, чи коротко, інша пара черевиків зношена, інший ціпок зламаний, ще кам'яна проскура згризена; нарешті прикатився клубочок до хатинки. Вона постукалася: «Добрі хазяї! Укрийте від темної ночі красну дівицю». - « Ласкаво просимо! - відповідає бабусі. - Куди йдеш, червона дівиця?» — «Шукаю, бабуся, Фініста ясна сокола». - «Далеко ж тобі шукати буде!» Зранку дає їй бабуся срібне блюдо й золоте яєчко й посилає до своєї старшої сестри: вона-де знає, де знайти Фініста ясна сокола!
Попрощалася червона дівиця зі старухою й пішла у шлях-дорогу; ішла-ішла, третя пара черевиків потоптана, третій ціпок зламаний, і остання проскура згризена — прикатився клубочок до хатинки. Стукається й говорить мандрівниця: «Добрі хазяї! Укрийте від темної ночі красну дівицю». Знову вийшла бабуся: «Мабуть, голубонька! Ласкаво просимо!
Откудова йдеш і куди шлях тримаєш?» — «Шукаю, бабуся, Фініста ясна сокола». - «Ох, важко, важко відшукати його! Він живе тепер у отакому-те місті, на просвирниной дочки там одружився». Ранком говорить баба червоній дівиці: «Ось тобі подарунок: золоте пялечко так иголочка; ти тільки пялечко тримай, а иголочка сама вишивати буде. Ну, тепер ступай з богом і наймися до проскурниці у робітниці».
Сказане — зроблене. Прийшла червона дівиця на просвирнин двір і найнялася у робітниці; справа у їй так і кипить під руками: і грубку топить, і воду носить, і обід готовить. Проскурниця дивиться так радіє. «Слава богу! - говорить своїй дочці. - Нажили собі робітницю й послужливу й добру: без поряд усе робить!» А червона дівиця, покінчивши з хазяйськими роботами, побрала срібне дінцеві, золоте веретенце й села прясти: пряде — з кудели нитка тягнеться, нитка не проста, а чистого золота. Побачила це просвирнина дочка: «Ах, червона дівиця! Не чи продаси мені свою забаву?» — «Мабуть, продам!» — «А яка ціна?» — «Дозволь із твоїм чоловіком ніч перебути». Просвирнина дочка погодилася. «Не лихо! - думає. - Адже чоловіка можна сонним зіллям обпоїти, а чрез це веретенце ми з матінкою озолотимося!»
А Фініста ясна сокола будинку не було; цілий день гуляв по піднебессю, тільки до вечора відвертав. Сіли вечеряти; червона дівиця подає на стіл страви так усе на нього дивиться, а він, добрий молодець, і не довідається її. Просвирнина дочка підмішала Финисту ясну соколові сонного зілля у питво, уклала його спати й говорить робітниці: «Ступай до нього у світлицю так мух відганяй!» Ось червона дівиця відганяє мух, а сама слізно плаче: « Прокинься-Пробудися, Фініст ясний сокіл! Я, червона дівиця, до тебе прийшла; три чавунні ціпки зламала, три пари черевиків залізних стоптала, три проскури кам'яних изглодала так усі тебе, милого, шукала!» А Фініст спить, нічого не чує; так і ніч пройшла.
На інший день робітниця побрала срібне блюдечко й катає по ньому золотим яєчком: багато золотих яєць накатала! Побачила просвирнина дочка. «Продай, — говорить, — мені свою забаву!» — «Мабуть, купи». - «А як ціна?» — «Дозволь із твоїм чоловіком ще єдину ніч перебути». - «Добре, я згодна!» А Фініст ясний сокіл знову цілий день гуляв по піднебессю, додому прилетів тільки до вечора. Сіли вечеряти, червона дівиця подає страви так усе на нього дивиться, а він немов ніколи й не знавав її. Знову просвирнина дочка обпоїла його сонним зіллям, уклала спати й послала робітницю мух відганяти. Та цього разу, як не плакала, як не будила його червона дівиця, він проспав до ранку й нічого не чув.
На третій день сидить червона дівиця, тримає у руках золоте пялечко, а иголочка сама вишиває — так такі візерунки дивовижні! Задивилася просвирнина дочка. «Продай, червона дівиця, продай, — говорить, — мені свою забаву!» — «Мабуть, купи!» — «А як ціна?» — «Дозволь із твоїм чоловіком третю ніч перебути». - «Добре, я згодна!» Увечері прилетів Фініст ясний сокіл; дружина обпоїла його сонним зіллям, уклала спати й посилає робітницю мух відганяти. Ось червона дівиця мух відганяє, а сама слізно причитує: « Прокинься-Пробудися, Фініст ясний сокіл! Я, червона дівиця, до тебе прийшла; три чавунні ціпки зламала, три пари залізних черевиків стоптала, три кам'яні проскури изглодала — усі тебе, милого, шукала!» А Фініст ясний сокіл міцно спить, нічого не чує.
Довго вона плакала, довго будила його; раптом упала йому на щоку сльоза червоної дівиці, і він у ту ж хвилину прокинувся: «Ах, — говорить, — щось мене обпалило!» — «Фініст ясний сокіл! - відповідає йому дівиця. - Я до тебе прийшла; три чавунні ціпки зламала, три пари залізних черевиків стоптала, три кам'яні проскури изглодала — усі тебе шукала! Ось уже третю ніч над тобою коштую, а ти спиш — не пробуджуєшся, на мої слова не озиваєшся!» Отут тільки довідався Фініст ясний сокіл і так зрадів, що сказати не можна. Зговорилися й пішли від проскурниці. Зранку кинулася просвирнина дочка свого чоловіка: ні його ні, ні робітниці! Стала скаржитися матері; проскурниця наказала коней закласти й погналася у погоню. Їздила-Їздила, і до трьом бабам заїжджала, а Фініста ясна сокола не наздогнала: його й слідів давно не мабуть!
Опинився Фініст ясний сокіл зі своєю суженой біля її будинку батьківського; вдарився об сиру землю й зробився перинкою: червона дівиця побрала його, сховала за пазушку й прийшла до батька. «Ах, дочка моя улюблена! Я думав, що тебе й на світі немає; де була так довго?» — «Богу ходила молитися». А трапилося це саме близько святого тижня. Ось батько зі старшими дочками збираються до заутрені. «Що ж, дочка мила, — запитує він меншу, — збирайся так поїдемо; нині день такий радісний». - «Панотець, мені надягти на себе нема чого». - «Надягни наші убори», — говорять старші сестри. «Ах, сестриці, мені ваші плаття не по кості! Я краще будинку залишуся».
Батько із двома дочками виїхав до заутрені; у ті пори червона дівиця вийняла свою перинку. Воно вдарилося про підлогу й зробилося прекрасним царевичем. Царевич свиснув у віконце — зараз з'явилися й плаття, і убори, і карета золота. Нарядилися, сіли у карету й поїхали. Входять вони у церкву, стають поперед усіх; народ дивує: який-такий царевич із царевною подарував? Наприкінці заутрені вийшли вони раніше всіх і виїхали додому; карета пропала, платтів і уборів наче й не було, а царевич звернувся перинкою. Воротилися й батько з дочками. «Ах, сестриця! Ось ти з нами не їздила, а у церкві був прекрасний царевич із ненаглядною царевною». - «Нічого, сестриці! Ви мені розповіли — однаково що сама була». На інший день знову те ж; а на третій, як став царевич із червоною дівицею у карету сідати, батько вийшов із церкви й своїми очима бачив, що карета до його будинку під'їхала й пропала. Відвертав батько й став меншу дочку допитувати; вона й говорить: « Нема чого робити, треба зізнатися!» Вийняла перинку; перинка вдарилася про підлогу й обернувся царевичем. Отут їх і обвінчали, і весілля було багате! На тому весіллі і я був, вино пив, по вусах текло, у роті не було. Надягли на мене ковпак та й ну штовхати; надягли на мене кузов: «Ти, детинушка, не гузай, убирайся-но скоріше знадвору».