Жили дідок зі старушкою; у них була дочка так синок маленький. «Дочка, дочка! - говорила мати. - Ми підемо на роботу, принесемо тобі булочку, зшиємо платтячко, купимо хусточку; будь розумна, бережи братика, не ходи знадвору». Старші пішли, а дочка забула, що їй наказували; посадила братика на травичці під віконцем, а сама побігла на вулицю, загралася, загулялася. Налетіли гусаки-лебеді, підхопили хлопчика, віднесли на крабоцях. Прийшла дівчинка, глядь — братика немає! Ойкнула, кинулася туди-сюди — немає. Кликала, заливалася сльозами, причитувала, що зле буде від батька й матері, — братик не відгукнувся! Вибігла у чисте поле; метнулися вдалечині гусаки-лебеді й пропали за темним лісом. Гусаки-Лебеді давно собі дурну славу нажили, багато шкоділи й маленьких дітей крадивали; дівчинка вгадала, що вони віднесли її братика, кинулася їх доганяти. Бігла-Бігла, коштує грубка. «Грубка, грубка, скажи, куди гусаки полетіли?» — «З'їж мого житнього пиріжка, скажу». - « ПРО, у мого панотця пшеничні не їдяться!» Пекти не сказала. Побігла далі, коштує яблунь. «Яблунь, яблунь, скажи, куди гусаки полетіли?» — «З'їж мого лісового яблука, скажу». - « ПРО, у мого панотця й садові не їдяться!» Побігла далі, коштує молочна річка, киселеві береги. «Молочна річка, киселеві береги, куди гусаки полетіли?» — «З'їж мого простого киселика з молоком, скажу». - « ПРО, у мого панотця й сливочки не їдяться!»
Та довго б їй бігати по полях так бродити по лісу, так, на щастя, попався їжак; прагла вона його штовхнути, побоялася наколотися й запитує: «Їжачок, їжачок, не чи бачив, куди гусаки полетіли?» — «Геть туди-те!» — указав. Побігла — коштує хатинка на курьих ніжках, стоїться-повертається. У хатинці сидить баба-яга, морда жилиная, нога глиняна; сидить і братик на крамничці, відіграє золотими яблучками. Побачила його сестра, підкралася, схопила й віднесла; а гусаки за нею у погоню летять; наженуть лиходії, куди подітися? Біжить молочна річка, киселеві береги. « Річка-Матінка, спрягти мене!» — «З'їж мого киселика!» Нема чого робити, з'їла. Річка її посадила під бережок, гусаки пролетіли. Вийшла вона, сказала: «Спасибі!» і знову біжить із братиком; а гусаки відвертали, летять назустріч. Що робити? Лихо! Коштує яблунь. «Яблунь, яблунь-матінка, спрягти мене!» — «З'їж моє лісове яблучко!» Скоріше з'їла. Яблунь її заслонила гілочками, прикрила листиками; гусаки пролетіли. Вийшла й знову біжить із братиком, а гусаки побачили — так за нею; зовсім налітають, уже крабоми б'ють, того й дивися — з рук вирвуть! На щастя, на дорозі грубка. «Пані грубка, спрягти мене!» — «З'їж мого житнього пиріжка!» Дівчина скоріше пиріжок у рота, а сама у піч, села у устьецо. Гусаки політали-політали, покричали-покричали й ні із чим полетіли. А вона прибігла додому, так добре ще, що встигнула прибігти, а отут і батько й мати прийшли.