Ось у деякому царстві, у деякій державі, саме у тому, у якому живемо ми, жив один мужик. У нього було три сини — два розумні, а третій дурень. Жили, дуже бідно. Батько посилає синів: «Ідіть хоч один у працівники: будинку робити нема чого!» Сини зібралися; ні тому, ні іншому небажання йти у працівники. Перетлумачили; здумали жеребий кинути — кому йти у працівники. Кинули жеребий, дісталося битий шляху братові йти у працівники. Битий шлях брат упорався й відправився у дорогу-доріжку. Зробив у працівники до попа. Той його нічим майже не кормил, проморив зиму. Пішов битий шлях. На інший рік відправився до попа середній брат і теж ледве з голоду не помер. Настала черга меншому братові йти — Івану-Дурневі.
Ось він спорядився й відправився у дорогу. Вийшов — назустріч... піп... йому. « чи Далеко, добра людина, ідеш?» — запитує піп. «Іду собі місця шукати!» — говорить. «Ну, наймися до мене у працівники!» — «Найми! - говорить.- Скільки даси?» — «Сто рублів дам, - говорить, - за зиму!» — «Ну, а сто рублів даси, я й жити стану!» — говорить. «Ну, станеш, так сідай у сани й поїдемо до мене!»
Сіли у сани й поїхали до попа.
Приїхали до попа. Піп сподіваємося попоил, вечерею нагодував: «Лягай спати! - говорить.- Ранком їхати за сіном». Назавтра піп будить після півночі працівника: «Вставай, треба їхати!» Сам чаю напився, відснідав, а працівника не годує на дорогу. Працівник запріг пару коней. «Ну, сідай, батько! Поїдемо», - говорить. Сіли й поїхали. Виїхали за поле. «Батька, - говорить, - я мотузки забув! Нема чим сіно зав'язати».- «Екой ти дивак! Ще добре скоро згадали! Біжи, я почекаю!»
Іван-дурень прибіг до попаді: «Матінка, давай скоріше белорибник і пляшку вина! Піп велів дати!» Попадя зараз подала. Працівник побіг: «На мотузки, батько! Тепер є чому сіно у'язати».
Верст сорок проїхали. Наклали вони вози, зав'язали. Поїхали додому — сумерилось, а ще верст сорок їхати додому. Іван-дурень на возі випиває із пляшки й белорибником закушує. Піп і говорить Івану-Дурневі: «Ваня, дивися! Є дорога праворуч, як би туди кінь не сбрела. А я дрімаю».- «Добре, батька, поїдь! Я догляну цю дорогу».
Ваня їде й дивиться цю дорогу. Побачив цю дорогу, скочил з воза й відвів коня убік по тій дорозі, по який не треба було їхати. Проїхали вони по цій дорозі верст п'ятнадцять. Потім піп прокинувся. Оглянув місце й бачить, що убік їдуть, не добре. «Ваня, адже ми негаразд їдемо!» — «А я, - говорить, - почім знаю — добре або негаразд! Адже ти спереду їдеш, а я за тобою».- «Екой, Ваня! Як я карав, що подивися, дорога праворуч буде, а ти й заїхав!» — «Бач, сам спереду, а я й заїхав!» — «Ну, стало бути, Ваня, робити нема чого! Треба їхати по цій дорозі. Повинна отут бути село недалеко, потрібно нам у ній ночувати».
Так поїхали далі продовжувати.
Приїжджають вони у одне село. Піп посилає працівника: «Піди просися ночувати ось у такого-те мужика!» Працівник побіг до дверей. Бачить, двері замкнені. Зараз большуха вийшла, двері відчинили. Працівник увійшов і просить хазяїна: «Пусти нас, будь ласка, з попом ночувати!» — « Ласкаво просимо, - говорить, - ночуйте!» — « Так, будь ласка, я вас прошу, попа вечерею не годуєте: нагодуєте, він ще горажже сшалеет! Примолвите так, а садити не садите боле, а якщо посадите, так не стягуйте, якщо шалевать буде!» — «Ну, добре!»
Працівник коней випріг, поставив до возів. Увійшли у хату, роздягнулися піп і працівник. «Повечеряти чи не чи прагнете, панотець?» Піп на відповідь нічого не подає, а працівник згорнувся та й за стіл. Працівник відвечеряв, як йому треба, а попові сісти ніяково, тільки примолвили, а більше не садять; а їсти дуже хочеться. Так працівник відвечеряв, поліз на полати, і піп за ним.
Працівник захріп, а попові не спиться. Працівника тикає під боки: «Працівник, адже я ись прагну!» — «Ох, мати твою, кошлатий лісовик! Садили тебе є — не сідав! Адже не вдома, де попадя за руки садить! Мабуть, я бачив у большухи горщик каші коштує, піди їж!»
Піп зійшов з полатей, розшукав горщик у печі. «Працівник! - говорить, - чому я буду кашу є! Ложки мені не знайти», - говорить. «А ти, чорт кошлатий, нав'язав! Їсти йому дав і те спокою не дає! Засучи руки і їж так!» Піп загнав туди руки й ожег; а там не каша була, а вар! Ось він і забігав з горщиком знову: «Працівник, адже мені рук не вийняти!» Працівник і говорить: «Бач, лісовика кошлатого нав'язало на мене! Усю ніч спокоя не даєш зі своєю кашею!»
Була місячна ніч. «Геть, — говорить, - у порога точило лежить, брякни горщиком об нього й виймеш руки-те!» Цей піп розбігся — так як хряснет про це точило! А це лежало не точило, а хазяїн лисої спав! Піп про його лисину й ударив. Хазяїн заволав, а піп скочил так з хати геть: злякався. Тоді всі хазяї підхопилися, за вогнем. Хазяїн кричить чогось, працівник кричить: «Куди піп подівся?» Не знаю, що й робилося тут. Хазяї за працівника: «Навіщо старого вбили?» А працівник за хазяїнів: «Куди попа діли? Давайте попа! А ні, зараз сходжу до десяцького: «Село збери!» Де прагнете, попа давайте!»
Потім хазяї одумалися: «Куди піп подівся?» — «Давайте, - говорить працівник, - триста рублів, уся справу замну, а немає — до десяцького піду!» Хазяї м'ялися, м'ялися, дали триста рублів. «Тільки не кажи, що трапилося!»
Так працівник запріг коней і поїхав із сіном додому. Попа ні, значить. Проїжджає село, коштує піп у пелевнюшки, коштує з кута визирає, бачить, що працівник їде із сіном. Піп і запитує: «Аль ти, Ваня, той-те-їдеш-те?» — «Я, - говорить, - кошлатої шахрай! Ужо у гострозі будеш сидіти! Убив хазяїна!» — «Невже його до смерті я, Ваня, убив?» — «Так бути до смерті! Зараз ладять за урядником їхати, протокол становити».- «Триста рублів давай, так замну, а немає — так у гострозі сидіти будеш!»
Так піп погодився триста рублів працівникові заплатити, тільки б зам'яв цю справу.
Працівник повернувся у село, постояв за рогом, постояв трошки і йде назад: «Поїдь, батька! Тепер нічого не буде! Поїдемо назад!»
Приїхали додому. Піп зробився такий добрий! Став працівника жалувати. Як сам сідає чай пити, так і працівника садить. Ваня прожив зиму, сімсот рублів грошей одержав замісце сотні.
Приходить додому, батькові й говорить: «Ось, тятька, на гроші! Дивися, скільки заробив! Не як твої два розумні сина». Після цього сталі жити-поживати й добра наживати.
Та тепер живуть добре.