Жив-Був цар на царстві, на рівному місці, як сир на скатертині. Цей цар був мисливець казок слухати, і зробив він по царству указ, щоб сказали казку, якої ніхто не слихивал: « За те, хто скаже, віддам полцарства й царівну!»
Цієї казки сказати ніхто не перебуває! Приходить із шинку зшивальник, говорить цареві: «Ваша царська величність! Извольте мене напоїти-нагодувати: я вам буду казки казати!»
Та напоїли, і нагодували, і на стілець посадили. Та став казки казати: « Як досюль був у мене панотець — багатого живота людей! Та він скорчив собі будинок: що голуби по шелому ходили — з неба зірки клювали! У цього будинку був двір — від воріт до воріт улітку, меженним днем, голуб не міг мерелетивать!.. Чули ль отаку казку ви, добродії бояри, і ти, надїжака — великий цар?» Ті говорять, що не чули. «Ну, так це не казка, а приповідка: казка буде завтра, повечеру. Тепер мене вибачайте!..» Пішов.
Та приходить знову на інший день і говорить: «Ваша царська величність! Извольте мене напоїти-нагодувати: я вам буду казки казати!»
Та напоїли, і нагодували, і на стілець посадили.
Та став казки казати: « Як досюль був у мене панотець — найбагатшого живота людей! Та він скорчив собі будинок: що голуби по шелому ходили — з неба зірки клювали! У цього будинку був двір — від воріт до воріт улітку, меженним днем, голуб не міг перелетивать! Та на цьому дворі був вирощений бик: на тому рогу сидів пастух, на іншому — іншій; у труби сурмлять і у роги відіграють, а один одному особи не видна й голосу не чутно!.. Чули ль отаку казку ви, добродії бояри, і ти, надїжака — великий цар?» — « Ні, не чули!» Шапку побрав та й сшел.
Цар бачить, що це людей непутня, - жалко стало царівну віддати. Говорить панам: «Що, добродії бояри? Скажемте, що чули цю казку, і підпишемося».
Добродії погодилися, що чули цю казку, і підписалися.
На третій день приходить цей кравець і говорить: «Ваша царська величність! Извольте мене напоїти-нагодувати: я вам буду казки казати!»
Та напоїли, і нагодували, і на стілець посадили.
Та став він казки казати: « Як досюль був у мене панотець — пребагатого-багатого живота людей! Та скорчив він собі будинок: що голуби по шелому ходили — з неба зірки клювали! У цього будинку був двір — від воріт до воріт улітку, меженним днем, голуб не міг перелетивать! Та на цьому дворі був вирощений бик: на тому рогу сидів пастух, на іншому — іншій; у труби сурмлять і у роги відіграють, а один одному особи не видна й голосу не чутно! Та надворі була вирощена кобила: по троє лошат у добу носила, усі третьяков — тобто відразу трьох років віку! Та він у ту пору жив досить багато! Та ти, надїжака — великий цар, зайняв у нього сорок тисяч грошей! Чули ль ви, добродії бояри, отаку казку? Та ти, надїжака — великий цар?»
Добродії бачать, що нема чого робити, — говорять усе, що чули. «Ти, великий цар, зайняв у мого панотця сорок тисяч грошей — бач, добродії усе чули! А ти мені грошей дотепер не віддаєш!»
Та бачить цар, що справа негарна: треба віддати царівну й полцарства — або сорок тисяч грошей!
Віддав йому сорок тисяч грошей.
Та пішов цей кравець знову у шинок з піснями...
Ось ті й казка вся!