Жив-Був старий з бабою; у них було три дочки. Трапився набір великий, усіх мужиків суцільно, без обходу: і старого й молодого, і довелося старому у солдати йти. Прийшов старий вечірком додому, сидить та й горює: «А ось, дівки, якби ви були робята, ви за мене б хоч у солдати пішли». Більша дочка й говорить: «Благослови мене, панотець!» Він благословив; «Поїдь, як можеш!» Вона села верхи та й поїхала. Батько обернув вовком, забіг їй уперед, та й біжить. Вона побачила, що вовк біжить, гайда била назад. Не те що воювати — вовка й те злякалася! Приїхала додому, батько й запитує її: «Що на службу не поїхала?» — « Та-Та, тятенька, мене було вовк з'їв!»
Інша дочка говорить: «Давай, панотець, я поїду!» «Поїдь, — говорить, - коли можеш!» Вона села й поїхала. Він обернувся вовком, забіг їй уперед, та й біжить Вона побачила, що вовк біжить, гайда била назад. Приїхала додому, батько й запитує її: «Що на службу не поеха ла?» — « Та-Та, тятенька, мене було вовк з'їв!»
Мала дочка й говорить: «Я поїду, панотець, а то де їм!» — «Добре, поїдь!» Села й поїхала. Батько їй встречь знову вовком забіг. Вона вовка побачила, прицілилася з рушниці, хлоп — у праве око прямо! Поїхала на служ бу; визначилася у полк і так служила, як треба. Любила вона боляче заморських голубів; у їй товариш, теж солдатів, був, Іван Агич, Ягою Баби син, а її кликали Василиса Ва сабоевна. У полицю вона себе Васабоем Васабоовичем кликала. Жила вона на квартирі у Ягою Баби; не міг її ніхто довідатися, що вона дівка, тільки Ягая Баба довідалася.
Чи Мало, чи багато служила, прийшла їй відставка, відправилася додому. Довелося плисти їй через Волгу; распростилась вона з товаришем, Іваном Агичем. Перевіз він її через Волгу й так міцно жалко йому; а через Волгу місце було вузьке. Він дивиться на неї й низько їй кланяється, і відповідає вона йому: «Ех, Іван Агич, не вмів красну дівицю ловити!..»
Ягая Баба синові й говорить: «Я говорила тобі, що дівка». А вона додому пішла, до панотця своєму. Усі їй були раді: і батько, і усе. Сбирается вона з батьком на базар; батько й запитує: «Чого тобі, донечка, купити?» — «А підемо, чи немає заморських голубчиков?» А Іван-те Агич надяг іншу одежинку так трієчку й піймав, носить так продає. Вона побачила й говорить: «Тятенька, купи мені голубчиков!» Купили й додому привезли. Стали гуляти; день гуляли й два. Вона двох голубчиков нагодувала, а третьому-те не дісталося. А він сидить, голодний - те, так воркоче: «Вурку, вурку, Василиса Василівна, віднесу до Івана Ягичу!» А двоє ситих співають: «Урку, урку, Василиса Василівна, не віднесемо до Івана Ягичу!» На інший день одного тільки нагодувала, двох голодних залишила. Двоє воркочуть: «Вурку, вурку, Василиса Василівна, віднесемо до Івана Ягичу!» А третій-те воркоче: «Вурку, вурку, Василиса Василівна, не віднесу до Івана Ягичу!» На третій день і іншого не нагодувала. Вони встали вночі, здійнялися та й потягли її туди.
Хвать, прокинулася — лежить у Івана Ягича на перині, і міцно заплакала, що у неросійську землю потрапила. Не пиво варити, не вино курити — за весілля. Стали жити так бути й друг дружкові міцно любити.
А Ягая Баба її не любить і прагне її вапна: посилає її корів доїти, а у них корови-те ведмеді. «Мабуть же подой корів!» Вона прийшла до чоловіка, гірко плаче. «Що ти, Василиса Василівна, боляче плачеш?» Вона й говорить йому: «Адже у вас корови-те ведмеді, з'їдять вони мене! Матінка доїти мене посилає».- «Побери ти, дружина, цебра й постав, а сама на лесину влізь та й кричи: «Корівки, чернаушки, прийдіть, подойтеся!» Вони прийдуть і самі подояться». Вона пішла у ліс, поставила цебра й влізла на лесину, кричить: «Корівки, чернаушки, подойтеся!» Ті прибігли й повні цебра надоїли, і знову у ліс пішли. Вона злізла із древа, побрала цебра, додому пішла. Приносить додому: «На, маминька, забери!» Ягая Баба й говорить: «Ах, пес! Це він навчив». Ранком гусакам місити змушує, а гусаки-те були змії. Вона гірко плаче. Навчає її чоловік: «Заміси у кориті й кричи: «Тйженъки, тйженьки!» А сама влізь на поветь. Вони самі прийдуть, нажрутся». Вона так і зробила. Змушує Ягая Баба курям замісити, а кури — вужі. Іде вона до чоловіка, плаче. Той її навчив: «Кричи, - говорить, - « ти-ти, ти-ти!». А сама па поветь залізь. Вони прийдуть, нажрутся». Вона так і зробила, прийшла до Ягою Бабі, ніхто її не з'їв.
Від Ягою Баби версти на три її сестра жила, теж Ягая Баба. Та пише вона до сестри лист, щоб та з'їла молодку, як вона за бердом прийде. Призиває вона невістку: «Ступай до моєї сестри за бердом!» Вона міцно заплакала й говорить чоловікові: «Вибачай, я живаючи оттоль не прийду!» Він говорить: «Не бійся нічого: я навчу. По-перше, у двору там колодязь буде тебе водою хлюпати — ти побери гак так з молитвою наклади. До воріт підійдеш, не відчиниш — побери скоромного масла, підмасти ворота, вони пропустять. Зійдеш ти у хату, буде тебе віник хльостати — ти його під поріг з молитвою поклади; є у неї заморські коти, будуть тебе дряпати — ти ветчинки побери, дай їм по шматочкові; є у неї три дочки; будуть тебе колоти дерев'яними голками, а ти побери — дай їм по залізній».
Ось вона пішла; підходить уводити, увести до ладу двору. Колодязь хлюпає, не дає проходу. Вона побрала гак і з молитвою наклала. Підійшла до воріт — вони не пускають; вона їх маслечком підмазала. Зійшла у хату, став її віник хльостати — вона його під поріг з молитвою поклала; стали її заморські коти дряпати — вона їм по шматочкові ветчинки дала; дочки стали дерев'яними голками її колоти — вона їм залізних дала: вони й пустили.
Як тільки Ягая Баба вгляділа її, так у подпол полізла зуби точити, а їй веліла ткати. Дочки замісце її й посадили за стан заморського кота; бердочко їй віддали й додому проводили. Ягая Баба точить так говорить: « чи Тчеш, чи тчеш, племяннинка?» А заморський кіт їй відповідає: «Тчу, тчу, тіточка!» А вона думає, що племінниця тче, а ін-те заморський кіт! Вилізла й запитує: «Де племінниця?» — «Пішла додому!» Початку Ягая Баба дочок бити, навіщо пустили. Ті говорять: «Ми століття у тебе живемо, дерев'яними голками шиємо, а вона нам по залізній дала». Накинулася Ягая Баба на котів. Ті й говорять: «Ми століття у тебе живемо, і шматка м'яса не бачили, а вона нам ветчинки дала!» Накинулася на віник, а він їй і говорить: «Століття у тебе даремно валяюся, а вона мене з молитвою під поріг поклала». Підбігла до воріт, а ті й говорять: «Століття ми тобі служимо, скрипимо, ти на нас і водою не хлюпнула, а вона прийшла, маслечком підмазала». Накинулася Ягая Баба на колодязь, а він їй говорить: « Як тобі служу, нічого від тебе не бачу, а вона прийшла, гак з молитвою наклала».
Ягая Баба й відступилася. Невістка принесла свекрухи бердо, нічим непошкоджена. Міцно на сина Ягая Баба серчала, що він дружину навчає. «Не будемо, матінка, — говорить син, — жити з тобою!» Кинули її вночі й утекли. Утекли, не знаю куди, і тепер не знаю де.