Була вдова, у їй було двоє дітей: син і дочка. Жили вони у великій бідності. Ось мати й надумалася віддати свого сина у пастухи. У деякий час пас він худобин у лісі. Та привіз туди чаклун віз грошей, вирив яму, вивалив у неї гроші, закидав землею й став заклинати: «Дістаньтеся, мої гроші, тому, хто створить гріх з рідною матерями, з рідний сестрою й з кумою!»
Закляв і виїхав.
Пастух усе це чув; пригнав худобин на село й розповів про цей скарб своєї матері. Міцно поласилася вона на гроші; ось ранком нарядилася вона так, що й визнати її не можна, і пішла туди, де син її пас худобин; прийшла й давай з ним відіграти. Відіграла-Відіграла й навела його на гріх... На інший день нарядила вона свою дочку, послала у поле й покарала, що робити. Та ця игралатиграла з пастухом і навела його на гріх.
Відвертав син додому. Удова й говорить йому: «Ступай, діставай скарб!» — «Ах, матінка, адже я тобі сказав, який це скарб: мені він не дається!» — «Мабуть, дається! Адже ти створив гріх і із мною, і із сестрою, а вона тобі й сестра й кума разом: ти з нею у сусіда хрестив». - «Ах, матінка, матінка! До чого ти мене довела? Не прагну тепер з вами жити, краще піду куди ока дивляться!»
Та тільки вийшов син за ворота й зробив кроків десять, як раптом піднявся вітер, хата спалахнула й у одну хвилину згоріла разом з його матір'ю й сестрою. Він ще пущі зажурився й подумав про себе: «Стало бути, я великий грішник перед людьми й богом!»
Ішов він, ішов і потрапив у великий дрімучий ліс; побачив стежку, пустився по цій стежці й прийшов до келії; почав стукатися, пустельник його й запитує: «Хто там?» — «Грішник, святий отче!» — «Почекай, молитву закінчу». Закінчив молитву, вийшов з келії й запитує: «Куди бог несе й що потрібне?» Розповів йому мандрівник. «Це гріх великий! Не відаю, можна чи отмолить його; ступай-но ти по цій дорозі й дійдеш до іншої келії — там живе пустельник старій мене вдвічі; може, він тобі й скаже...»
Пішов мандрівник далі й далі, приходить до келії й знову стукається. Пустельник стояв тоді на молитві. «Хто там?» — запитує він. «Грішник, святий отче!» — «Почекай, молитву закінчу». Закінчив молигву, вийшов і запитує: що за грішник такий? Мандрівник розповів про усе. «Коли прагнеш отмаливать свої гріхи, - сказав йому пустельник, - так підемо із мною». Дав йому сокира й повела до товстої берези: « Звали-но цю березу й розруби її на три частини». Той звалив березу з кореня й розрубив на три частини. Пустельник запалив ці три колоди; ось вони горі чи-горіли, і залишилися тільки три малі головешки. «Закопай ти ці головешки у землю й день і ніч поливай їх водою!» — сказав пустельник і пішов.
Грішник зарив три головешки у землю й почав поливати їх і день і ніч; рік поливав, і інший, і третій... Довго трудився: дві головешки вже пустили відростки, а третя немає як немає!
Прийшов до нього пустельник, бачить: виросло дві берізки, і говорить: «Бог вибачив тобі два гріхи — з матір'ю й сестрою, а третього — з кумою — ти ще не замолив у добродії. Ось тобі череда чорних овець, паси його так молися богу доти, поки не стануть усе вівці білими».
Погнав грішник овець; пасе рік, і інший, і третій, багато молиться, багато праць несе — тільки вівці усе залишаються чорними.
Ось став повз нього по зорі їздити якась людина: їде собі й щораз розспівує веселі пісні. «Дай запитаю, - думає грішник, - що це за людина їздить?» Вийшов на дорогу, почекав трошки й бачить: під'їжджає той сама людина й цоет пісню. Він зараз схопив його коня за вузду, зупинив і запитує: «Хто ти такий і навіщо співай такі пісні?» — «Я розбійник, їжджу по дорогах і вбиваю людей; чим більше вб'ю за ніч, тем веселіше пісню співаю!» Не стерпів пастух, розмахнувся своєї дубинкою й убив розбійника наповал. «Ах, що ж я наробив?- говорить він.- Одного ще гріха не отмолил, а вуж інший гріх нажив!»
Відвертав до овець, а вони всі білі: пригнав овець до пустельника й розповів усе, що з ним було. Пустельник і говорить: «Це за тебе мир ублагав бога!»