Стояв солдатів на годиннику, і захотілося йому на батьківщині побувати.
- Хоч би, - говорить, - чорт мене туди зніс! А він отут як отут.
- Ти, - говорить, - мене кликав?
- Кликав.
- Прошу, — говорить, — давай у обмін душу!
- А як же я службу кину, як з годин зійду?
- Так я за тебе постою.
Розв'язали так, що солдат рік на батьківщині проживе, а чорт цей час прослужить на службі.
- Ну, скидавай!
Солдат усе із себе скинув і не встигнув отямитися, як удома опинився.
А чорт на годиннику коштує. Підходить генерал і бачить, що усе у нього за формою, одне немає: не хрест-навхрест ремені на груди, і усе на одному плечі.
- Це що?
Чорт — і так і сяк, не може надягти. Той його — у зуби, а після — пороття. Та пороли риса щодня. Так гарний солдат усім, а ремені усе на одному плечі.
- Що із цим солдатом, — говорить начальство, — зробилося? Нікуди тепер не годиться, а колись усе бувало у справності.
Пороли риса весь рік.
Сплив рік, приходить солдатів поміняти чорта. Той і про душу забув: як углядів, усе із себе геть.
- Ну вас, - говорить, - з вашою й службою-те солдатської! Як це ви терпите?
Та втік.