Жив-Був купець, старий шкарбун, одружився на молоденькій бабенке, а у нього було багато прикажчиків. Старшого із прикажчиків кликали Потапом; здоровань він був видний, зачав до господарки підбиратися, так у них справа й зладилася. Стали люди примічати, стали купцеві казати. Ось купець і говорить своїй дружині: «Послухай, душенька, що люди-те говорять, начебто ти із прикажчиком Потапом живеш». - «Що ти, бог з тобою, чи погоджуся я. Не вір людям; вір своїм очам». - «Говорять, він до тебе давно підбирався. чи Не можна як-небудь випробувати його». - «Ну що ж, — говорить дружина, — послухай мене, нарядися у моє плаття й піди до нього у сад — знаєш, де він спить, так потихеньку шопотом і скажи: я-де до тебе від чоловіка прийшла. Ось і подивишся тоді, який він є». - «Добре», — сказав купець.
А купчиха улучила час і навчила прикажчика: як прийде чоловік, гарненько його поколобродь, щоб він, негідник, довго пам'ятав. Дочекався купець ночі, нарядився у дружинио плаття від голови до ніг і пішов у сад до прикажчика: «Хто це?» — запитує прикажчик. Купець відповідає шопотом: «Я, душенька!» — «Навіщо?» — « Від чоловіка пішла, так до тебе прийшла». - «Ах ти, підла! Та те про мене говорять, що я до тебе ходжу. А ти прагнеш, щоб я зовсім обрид хазяїнові». Та давай бити купця по шиї, по спині, так у поволочку: «Не ходи, мерзотниця, не осоромлюй мене! Я нізащо не погоджуся на такі капості».
Абияк купець вирвався, прибіг до дружини й говорить: « Ні, мила, тепер нікому у світлі не повірю, що ти живеш із прикажчиком. Як прийнявся він мене лаяти, страмить так бити — насилу пішов». - «Ось бачиш, а ти всякому віриш!» — сказала купчиха й відтоді стала жити із прикажчиком без усякого страху.