Жив-Був старий зі старухою. Не вміла баба мови тримати на прив'язі; бувало, що не почує від чоловіка — зараз усе село довідається. Поки не повздорят проміж себе — ще туди-сюди, а трапиться старому з бабою побитися так поколобродити її — вона озлиться й побіжить по людях так на панський двір, усю таємницю розповість; інший раз удвічі більше набреше, чому правди скаже. По тем обмовам і тягнуть старого; тільки встигай спиною розплачуватися.
Ось однова пішов старий у ліс за дровами; ступив у одному місці ногою — нога провалилася. «Що за притча! Дай-но я стану рити, може — на моє щастя, що й найдеться». Узявся за лопату; копнув раз, інший, третій — і вирив казан полнехонек золота. «Слава богу! Тільки як додому побрати? Від дружини не укриєшся, вона всьому світлу разблаговестит; ще лиха наживеш!» Подумав-Подумав, зарив казан у землю й пішов у місто, купив щуку так живого зайця, щуку повісив на дерево — на саму верхівку, а зайця посадив у морду.
Приходить у хату: «Ну, дружина, яке мені щастя бог послав, тільки тобі сказати-те не можна; мабуть, усім розбовтаєш!» — «Скажи, дідок, — пристає баба, — право слово — нікому не заїкнуся; прагнеш — побожуся, образ зніму так поцілунку». - «Ось що, баба: знайшов я у лісі повний казан золота». - «Екой ти! Підемо скоріше, додому віднесемо...» — «Дивися ж, стара! Нікому не кажи, не те лихо наживемо». - «Мабуть, ти тільки не кажи, а я не скажу! Ти коли п'яний, завжди хвастаєш!»
Повів мужик бабу, дійшов до того місця, де щука на дереві висить, зупинився, підняв нагору голову й дивиться: «Ну, що видивляєшся? Підемо скоріше!» — «Так хіба не бачиш? Глянь, щука на дереві виросла!» — «Ой чи! Полезай за нею; ужотка на вечерю зажаримо». Старий злазив на дерево й дістав щуку. Пішли далі. Ішли-Ішли: «Дай, стара, до ріки збігаю, у морди подивлюся». Заглянув у морду й давай дружину кликати: « Глянь-но, заєць у морду потрапив!» — «А коли потрапив, бери його скоріше — до свята на обід придасться». Побрав старий зайця й привів бабу у ліс; відрили вдвох казан із золотом і потягли додому. Було надвечір; зовсім стемніло. «Старий, а старий! - говорить баба. - Ніяк вівці ревуть?» — «Які вівці! Те нашого пана чорти б'ють». Ішли-Ішли, баба знову говорить: «Старий, а старий! Ніяк корови ревуть?» — «Які корови! Те нашого пана чорти б'ють». Ішли-Ішли; стали до села підходити, баба старому говорить: «Ніяк вовки ревуть?» — «Які вовки! Те нашого пана чорти б'ють».
Розбагатів старий зі старухою. Вздурилась баба пущі колишнього, пішла кажний день гостей зазивати так такі бенкети піднімати, що чоловік хоч із будинку біжи. Зовсім від рук відбилася й слухатися перестала. Старий терпів-терпів, так не витерпів, схопив її за косу й давай тягати по підлозі; досита потішився! Як тільки вирвалася баба, зараз прийнялася лаятися: «Постій, негідник! Довідаєшся мене. Ти прагнеш усе золото собі забрати; ні, брешеш! Я тебе запроторю, у Сибіру місця не знайдеш! Зараз піду до пана!»
Побігла до пана, завила-заплакала: «Так і так, — говорить, — знайшов чоловік повний казан золота й з тієї самої пори зачав міцно вином зашибати. Я було його вмовляти, а він мене бити; тягав-тягав за косу, ледве з рук вирвалася! Прибігла до вашої милості моє горе оголосити, на негідного чоловіка чолом бити: відберіть у нього, негідника, усе золото, щоб працював, а не пиячив!» Пан покликав кілька двірських людей і пішов до старого. Приходить у хату й закричав на нього: «Ах ти, шахрай етакий! Знайшов на моїй землі цілий казан золота — скільки часу пройшло, а мені дотепер не доклав! Почав пиячити, розбійничати так дружину тиранити! Подавай зараз золото...» — «Змилуйся, пан, — відповідає старий, — я знати не знаю, відати не відаю: ніякого золота не знаходив». - «Брешеш ти, безсоромні твої очі! - напустилася на нього баба. - Підемо, пан, за мною; я покаджу, де гроші заховані».
Приводить до скрині, підняла кришку — немає нічого, пустехонек. «Ах він, шахрай! Поки я ходила, у інше місце перепріг». Отут пан пристав до старого впритул: «Покажь золото!» — «Так де ж мені його побрати? Извольте про усе напевно допитати мою бабу». - «Ну, голубонька, розкажи мені доладно, гарненько: де й у який час знайдений казан із золотом?» — «Так ось, пан, — початку баба, — ішли ми лісом — ще у ті пори щуку на дереві піймали...» — «Отямся, дурна, — говорить старий, — адже ти заговорюєшся!» — « Ні, негідник, я не заговорююся, а правду кажу, ще відразу ми зайця з морди вийняли...» — «Ну, пішла! Чай, тепер сам, пан, чуєш! Ну як можна, щоб звірі у ріці водилися, а риба у лісі на дереві плодилася?» — «Так по-твоєму того не було? А пам'ятаєш, як ми назад ішли, — я сказала: «Ніяк вівці ревуть?» А ти відповідав: «Те не вівці ревуть, то нашого пана чорти б'ють!» — «Брешеш, стара! З розуму спятила». - «Я знову сказала: «Ніяк корови ревуть?» А ти: «Які корови! Те нашого пана чорти б'ють». А як стали під'їжджати до села, мене здалося, що вовки ревуть; а ти сказав: «Які вовки! Те нашого пана чорти б'ють...» Пан слухав-слухав, Розсердився і ну штовхати у шию бабу. Після того баба недовго жила, а старий побрав за себе молоду дружину, накупив товарів і став жити-поживати так у місті торгувати.