У старі роки стояло одне сільце, занадився у те сільце змій літати, людей пожирати. Усіх поїв; залишився всього-на-всього один мужик. У ті пори приходить туди циган; справа була пізнім вечором. Куди не загляне — скрізь порожньо! Зайшов, нарешті, у останню хатинку; там сидить так плачеться інший мужик. «Здраствуй, добра людина!» — «Ти навіщо, циган? Вірно, життя тобі набридла?» — «А що?» — «Так адже сюди занадився змій літати, людей пожирати; усіх поїв, мене одного до ранку залишив, а завтра прилетить — і мене зжере, та й тобі не минути лиха. Разом двох з'їсть!» — «А може, подавиться! Дай-но я з тобою переночую так подивлюся завтра: який-такий змій до вас літає?» Переночували.
Ранком піднялася раптом сабона бура, затряслася хата — прилітає змій: «Ага! - говорить. - Прибуток є! Залишив одного мужика, а знайшов двох. Буде чому поснідати!» — «Начебто й справді з'їж?» — запитує циган. «Так таки знімання!» — «Брешеш, чортова личина! Подавишся!» — «Що ж, ти хіба сабоніше мене?» — «Ще б! Чай, сам знаєш, що у мене сила більше твоєї». - «А ну, давай спробуємо: хто кого сабоніше?» — «Давай!» Змій дістав з жерновов камінь: «Дивися, циган! Я цей камінь однієї рукою роздавлю». - «Добре, подивлюся!» Змій побрав камінь у жменю й стис так міцно, що він у дрібний пісок звернувся: іскри так і посипалися! «Екое диво! - говорить циган. - А ти так стисни камінь, щоб з нього вода потекла. Дивися, як я стисну!» А на столі лежав вузлик сиру; циган схопив його й ну давити — сироватка й потекла додолу. «Що, бачив? У кого сили більше?» — «Правда, рука у тебе сабоніше моєї; а ось спробуємо: хто з нас міцніше свисне?» — «Ну, свисни!» Змій як свиснув — із усіх дерев аркуш обсипався. «Добре, брат, свистиш, а всі не краще мого, — сказав циган. - Зав'яжи-но наперед свої бельми, а то як я свисну — вони у тебе із чола повискочат!» Змій повірив і зав'язав хусткою свої очі: «А ну, свисти!» Циган побрав дрюк так як свисне змія по голові — той у усі горло закричав: «Повно, повно, циган! Не свисти більше, і з одного разу небагато ока не вилізли». - « Як знаєш, а я, мабуть, готовий і ще один раз-іншої свиснути». - « Ні, не треба, не прагну більше сперечатися. Давай краще з тобою побратаємося: ти будь старший брат, а я менший». - «Мабуть!»
«Ну, брат, — говорить змій, — ступай — там на степу пасеться череда волів; вибери самого жирного, побери за хвіст і тягни на обід». Нема чого робити — пішов циган у степ; бачить — пасеться великий гурт волів, давай їх ловити так друг до дружку за хвости зв'язувати. Змій чекав-чекав, не витримав і побіг сам: «Що так довго?» — «А ось постій: нав'яжу штук п'ятдесят, так за один раз і поволоку всіх додому, щоб на цілий місяць вистачило!» — «Екой ти! Нешто нам тут століття вековать? Буде й одного». Отут змій схопив самого жирного вола за хвіст, зірвав з нього шкіру, м'ясо звалив на плечі й потяг додому. « Як же, брат, я стільки штук нав'язав — неужли ж так кинути?» — «Ну, кинь».
Прийшли у хату, наклали два казани яловичини, а води немає. «На тобі волячу шкіру, — говорить циганові змій, — ступай, набери повну води й неси сюди; станемо обід варити». Циган побрав шкіру, потяг до колодезю — ледве порожню тягне, не те що з водою. Прийшов і давай обкопувати колом колодязь. Змій знову чекав-чекав, не витримав і побіг сам: «Що ти, брат, робиш?» — «Прагну колодязь колом обкопати так увесь у хату притягти, щоб не потрібно було ходити по воду». - «Екой ти! Багато затіваєш! Щоб обкопати, треба багато часу». Вилучив змій у колодязь шкіру, набрав повну води, витягся й поніс додому. «А ти, брат, — говорить циганові, — ступай поки у ліс, вибери сухий дуб і волоки у хату; пора вогонь розлучати!» Циган пішов у ліс, почав лика бити так мотузки вити; звив довгу-довгу мотузку й прийнявся дуби обплутувати. Змій чекав-чекав, не витримав, побіг сам: «Що так гаєшся?» — «Так ось прагну зараз дубів двадцять зачепити веревкою, та й тягти усе з коріннями, щоб надовго дров вистачило!» — «Екой ти! Усе по-своєму робиш», — сказав змій, вирвав з коренем самий товстий дуб і поволок у хату.
Циган прикинувся, що міцно сердить, закопилив губи й сидить мовчачи. Змій наварив яловичини, кличе його обідати, а він із серцем відповідає: «Не прагну!» Ось змій зжер цілого вола, випив волячу шкіру води й став цигана допитувати: «Скажи, брат, за що гніваєшся?» — «А за те: що я не зроблю — усі не так, усі не по-твоєму!» — «Ну, не гнівайся, помиримося!» — «Коли прагнеш із мною помиритися, поїдемо до мене у гості». - «Прошу; готовий, брат!» Негайно дістав змій візок, запріг трійку що не є кращих коней, і поїхали вдвох у циганський табір. Стали під'їжджати; побачили циганчата свого батька, біжать до нього назустріч голі так у усі горло кричать: «Батько приїхав; змія привіз!» Змій злякався, запитує цигана: «Хто це?» — « А то мої діти! Чай, голодні тепер; дивися, як за тебе приймуться!» Змій з візка, так бігти; а циган продав трійку коней разом з візком і зажив собі розкошуючи.