Жив-Був мужик так баба, у них було два сини. Прийшла солдатчина, заголили старшому синові чоло й погнали далеко; а інший брат полюванням найнявся й пішов у солдати. «Хто нас годувати стане?» — говорить баба, озлобилася на меншого сина й прокляла його навіки. Та трапилося так, що обоє брата потрапили у один полк; жили вони згідно, добре. Ось менший прослужив рік, іншої, занедужав і помер. Схоронили його, як випливає. Уночі приходить мертвий брат до живого й говорить: «Братик, прокинься!» Той злякався. «Не бійся! Я недарма. Пам'ятаєш, як найнявся я у мисливці, у ті пори мене мати прокляла, і тепер мене земля не примает. Отож що, братик! Отпросись у відпустку так ублагай матінку, щоб вибачила мене; коли вблагаєш її, добром тобі заплачу: станеш одружитися — згадаєш мене!» Старший брат отпросился у відпустку й пішов додому. Приходить у своє село; батько й мати радехоньки, стали запитувати: «Не чи зустрічав де меншого брата, не чи чув чого про нього?» — «Ах, адже він помер! Матінка, вибач його». Баба заплакала й вибачила.
На інший день іде солдат ринком; раптом кличе його купець: «Що, служба, не чи прагнеш одружитися?» — «Нареченої немає!» — «Підемо до мене: у мене дочка є».- «Підемо». У того купця дочка два рази заміж виходила, так усе лихо траплялося: покладуть із вечора молодих спати, а ранком чоловік помре; бач, до неї змій літав. А солдат про те нічого не відає; посватався, обвінчали їх і поклали спати. Уночі прийшов померлий брат і став у головах з мечем у руках. Ударило дванадцята година, прилітає страшний змій. Мрець кинувся на нього й зрубав йому всі дев'ять голів; ранком прийшли купець із купчихою, а зять живий; поставили за нього у полк рекрута, і став він жити зі своєю дружиною, брата поминати так добра наживати.