У деякій державі жив-був купець, у нього був син Іван. Вивчився Іван грамоті й найнявся до одному багатієві у працівники; пожив у нього три роки, одержав за весь цей час платня й зібрався додому. Іде він дорогою, а назустріч йому жебрак плететься — і хром, і сліпнув, і просить святий милостиньки Христа заради. Купецький син віддав убогому всі зароблені гроші й прийшов додому ні із чим; а отут нещастя — батько помер, треба ховати так борги платити. Абияк збився, попорався зі справами й прийнявся за торг. Незабаром почув він, що два його дядьки навантажують кораблі товарами й прагнуть за море їхати. «Дай, — думає, — і я поїду! Либонь дядька поберуть мене із собою». Пішов до них проситися. Дядька обіцяли. «Приходь, — говорять, — завтра!», а назавтра ледве світло розпустили вітрила й виїхали одні, без племінника.
Іван зазасмучувався; говорить йому мати: «Не журися, синок! Ступай на ринок, найми собі прикажчика — тільки постарій вибирай; старі люди — колишні, на всі догадливі. Як наймеш прикажчика, виготов корабель, і поїдьте вдвох за море. Бог не без милості!» Іван купецький син послухався, побіг на ринок, а назустріч йому сивий дідок: «Куди поспішаєш, добрий молодець?» — «Іду, дідусь, на ринок, прагну найняти прикажчика». - «Найми мене!» — «А що побереш?» — «Половину баришу». Купецький син погодився й прийняв старого у прикажчики. Виготовили вони корабель, навантажили товарами й відвалили від берега; вітер був попутний, корабель бігкий, і прибув Іван у чужестранное державу у те саме час, як дядини кораблі у пристань входили.
У тому державі обмерла у царя дочка; винесли її у церкву й щоночі посилали до неї по одній людині на поживу. Багато народу загинуло; отак, думає цар, мабуть, і царство моє не встоїть, і видумав: замість своїх людей посилати до дочки приїжджих з інших земель; який би купець не з'явився у пристані — повинен наперед перебути ніч у церкві, а потім, коли вціліє, — може й купувати, і продавати, і назад їхати. Ось новоприїжджі купці зійшлися на пристані й стали судити так виряджати, кому колись у церкву йти. Кинули жереб, і діставалося: на першу ніч іти старшому дядькові, на другу ніч — молодшому дядькові, а на третю ніч — Івану купецькому синові. Дядько злякався й давай просити свого племінника: «Голубчик Ванюшка! Переночуй за нас у церкві; що прагнеш — те й побери за послугу, сперечатися не будемо». - «Постійте, я спрошуся у дідуся». Пішов до старого: «Так і так, — говорить, — дядька пристають, просять за них потрудитися; як ти, дідусь, присоветуешь?» — «Ну що ж — потрудися; тільки нехай вони за те по три кораблі тобі дадуть». Іван купецький син передав ці слова своїм дядюшкам, вони согласилися: «Добре, Ваня! Шість кораблів — твої».
Коли настав вечір, дідок побрав Івана за руки, привів у церкву, поставив біля труни й накреслило коло: « Стій міцно, через рису не виходи, читай псалтир і нічого не бійся!» Сказав і пішов; Іван купецький син залишився один у церкві, розгорнув книгу й почав псалми читати. Як тільки пробило дванадцята година — піднімається кришка із труни, встає царівна й підходить прямо до риси: «Я тебе знімання!» — загрожує, рветься вперед, кричить на різні голоси, і по-собачі й по-котячі, а переступити риси не може. Іван читає, на неї не дивиться; раптом півні запекли, і царівна кинулася у труну як потрапило; її плаття через край зависло. Зранку посилає цар своїх служників: «Ступайте у церкву, приберіть кості». Служники відімкнули двері, заглянули у церкву — а купецький син коштує живий перед труною так усе псалтир читає.
На іншу ніч було те ж саме; а на третій день увечері побрав його старий за руку, привів у церкву й говорить: « Як тільки вдарить дванадцята година, ти не гаючись полезай на хори; там коштує великий образ Петра-Апостола, стань за ним — нічого не бійся!» Купецький син прийнявся за псалтир; читав-читав; рівно о дванадцятій годині бачить — кришка із труни піднімається; він скоріше на хори й став за великим образом Петра-Апостола. Царівна вискочила так за ним; прибігла на хори, шукала-шукала, усі кути обійшла — не могла знайти. Підходить уводити, увести до ладу образу, глянула на лик святого апостола й затремтіла; раптом від ікони глас пролунав: «Изиди, окаянний!» У ту ж хвилину злий дух залишив царівну, упала вона перед иконою на коліна й початку зі сльозами молитися. Іван купецький син вийшов через образ, став з нею поруч, хреститься так уклони кладе.
Зранку приходять у церкву царські служники, дивляться — Іван купецький син і царівна стоять на колінах і богу моляться; негайно побігли й доклали цареві. Цар зрадів, поїхав сам у церкву, привіз царівну у палац і говорить купецькому синові: «Ти мою дочку й усе царство позбавив; побери її за себе заміж, а у придане дарую тобі шість кораблів з дорогими товарами». На інший день їх перевінчали; увесь народ бенкетував на весіллі — і бояри, і купці, і прості селяни. Через тиждень після того зібрався Іван купецький син додому їхати; распростился із царем, побрав молоду дружину, сіл на корабель і велів виходити у море. Біжить його корабель по морю, а слідом за ним дванадцять інших пливуть; шість кораблів, що цар подарував, так шість кораблів, що у дядьків вислужив.
На половині шляху говорить дідок Івану купецькому синові: «Коли ж станемо бариші ділити?» — «Хоч зараз, дідусь! Вибирай собі шість кораблів, які полюбляться». - «Це не усе; треба й царівну поділити». - «Що ти, дідусь, як її ділити?» — «Так ось розрублю надвоє: тобі половина так мені половина». - «Бог з тобою! Отак вона нікому не дістанеться; краще кинемо жереб». - «Не прагну, — відповідає старий, — сказане — бариші навпіл, так тому й бути!» Вихопив меч і розсік царівну надвоє — поповзли з неї різні гади й змії. Старий перебив усіх гад і змій, склав царевнино тіло, взбризнул раз святою водою — тіло срослось, взбризнул у іншій — царівна ожила й зробилася краше колишнього. Говорить тоді старий Івану купецькому синові: «Бери собі й царівну й усі дванадцять кораблів, а мені нічого не треба; живи праведно, нікого не кривдь, злиденну братії наділяй так молися святому апостолові Петру». Сказав і зник. Купецький син відвертав додому й Жив зі своєю царевною довго й щасливо, нікого не кривдив і бідним зазавжди допомагав.