Жили-Минулого брат із сестрою. Брат був уже вели-ковзан, едак років десяти, а сестра — маленька, у колисці. Вона така була криклива, ніхто не міг її захитати, тільки один брат накачував. Сяде він, стане колиску качати, качає так приспівує:
Ти баю, баю, сестриця,
Баю, мила моя,
Виростеш велика,
Віддам заміж тебе
За лицаря-царя. Вона слухає, слухає та й засне; так вона й виросла й стала такою красунею, що ні у казці сказати, пі пером написати. Один раз і говорить вона братові: «Братик, а пам'ятаєш, як ти мене обіцяв віддати за лицаря-пануючи?» Ось йому (братові) що робити? Він написав її портрет (а у той час паную наречену шукали), написав її портрет і повіз до лицаря-царя.
Цар як побачив, так і закохався у цей портрет, говорить: «На цій прагну одружитися, ось моя наречена!» Цар велів до весілля усе готовити, а сам спорядив поїзд і послав за нареченою. Вона стала збиратися, ну й брат з нею. Ось побрала вона із собою свою стару няньку так її дочку, дівчисько Шелудивчонку. Сіли вони усе у золотій кареті. Їхали вони два дні й приїжджають на третій день до моря, треба їхати через міст. Нянька й говорить їй: «Виглянь із віконечка, подивися, як на море хвилі б'ють». Вона висунулася побільше, вона її у море й пхнула. Вона утопнула там, зробилася золотою рибкою й поплила.
А нянька, як стали під'їжджати до царя, нарядила свою дочку й накрила невестиним покривалом; привезли у церкву, повінчали, цар, як відкрив після вінця покривало, і бачить, що вона (наречена) зовсім не та, що на портреті. Ось цар і велів її брата у конюхи визначити, а брат плаче, говорить, що «не моя сестра!». А цар став жити із дружиною: адже не развенчаться стати.
Тільки спить він один раз зі своєю дружиною на ліжку, а слуга сидить у грубки, сушить носки царські. Раптом розчиняється віконце й входить распрекрасная красуня (що утопили-те), підійшла до постелі й говорить: «Не чи соромно лицареві-паную спати з дівчиськом Шелудивчонкой?» Слуга-Те задивився на неї, носки-те царські згоріли. Ось слуга й почав плакати, вона оглянулася й запитує: « Про що ти, слуга, плачеш?» — « Як же мені, пані, не плакати?- говорить.- Задивився я на вашу прекрасну красу й спалив царські носки».- «Не плач, - говорить, - ось тобі носки!» Та вийняла з кишені носки чудесні, так що вдесятеро краще царських, а сама й пішла.
Приходить вона знову на іншу ніч, знову так само слуга на неї задивився й спалив носки. Вона йому знову дала інші носки чудесні, так що вдесятеро краще царських. Сама пішла. Ось цар і запитує слугу: «Тому ти мені колись подавав гірше носки, а тепер ось у другий раз які гарні подаєш?» Слуга туди-сюди, ну цар пристав, він і зізнався у всьому. Ось цар побрав сам і сіл замість слуги, а та (дружина) одна спить. Вона (красуня) знову прийшла так само, підійшла до ліжка царської та й говорить: «Не чи соромно лицареві-паную спати з дівчиськом Шелудивчонкой?» Цар зараз довідався по портрету, що це його теперішня наречена. Як вона обернулася до ліжка, він її й схопив, і, як вона не перекидалася й рибою, і щукою, він її не випускав, вона й залишилася.
Ну, отут вони стали жити так поживати, а няньку з дочкою цар велів до кінського хвоста прив'язати, а шурина свого міністром зробив.