Ішла по дорозі баба й знайшла постіл. Прийшла у село й проситься:
- Пустите мене ночувати!
- Ну, ночуй — нічлігу із собою не носять.
- А куди б мені постіл покласти?
- Клади під крамницю.
- Ні, мій постіл звик у курятнику спати. Та поклала постіл з курми.
Ранком устала й говорить:
- Десь моя курочка?
- Що ти, баба, — говорить їй мужик, — адже у тебе постіл був!
- Ні, у мене курочка була! А не прагнете віддати, піду по судах, засуджу!
Ну, мужик і віддав їй курочку.
Баба пішла далі дорогою-дорогою. Ішла, ішла — знову вечір.
Приходить у село й проситься:
- Пустите мене ночувати!
- Ночуй, ночуй — нічлігу із собою не носять.
- А куди б мені курочку покласти?
- Нехай з нашими курочками ночує.
- Ні, моя курочка звикла з гусаками. Та посадила курочку з гусаками.
А на інший день устала:
- Де моя гусочка?
- Яка твоя гусочка? Адже у тебе була курочка!
- Ні, у мене була гусочка! Віддайте гусочку, а то піду по судах, по боярам, засуджу!
Віддали їй гусочку. Побрала баба гусочку й пішла дорогою-дорогою. День до вечора хилиться. Баба знову ночувати випросилася й запитує:
- А куди гусочку на нічліг пустите?
- Так клади з нашими гусаками.
- Ні, моя гусочка звикла до ягничок. - Ну, клади її з ягничками.
Баба поклала гусочку до ягничок. Ніч проспала, ранком запитує: — Давайте мою ягничку!
- Що ти, що ти, адже у тебе гусочка була!
- Ні, у мене була ягничка! Не віддасте ягничку, піду до воєводи судитися, засуджу!
Робити нема чого — віддали їй ягничку. Побрала вона ягничку й пішла дорогою-дорогою. Знову день до вечора хилиться. Випросилася ночувати й говорить:
- Моя ягничка звикла будинку до бичків, кладіть її з вашими бичками ночувати.
- Ну, нехай вона з бичками переночує. Устала ранком баба:
- Десь мій бичок?
- Який бичок? Адже у тебе ягничка була!
- Знати нічого не знаю! У мене бичок був! Віддайте бичка, а то до самого царя піду, засуджу!
Погоревал хазяїн — робити нема чого, віддав їй бичка. Баба запрягла бичка у сани, поїхала й співає:
- За постіл — курку,
За курок — гусака,
За гусака — ягничку,
За ягничок — бичка...
Шню, шню, бичок,
Солом'яний бочок,
Сани не наші,
Хомут не свій,
Поганяй — не стій...
Назустріч їй іде лисиця:
- Підвези, бабуся!
- Сідай у сани.
Села лисиця у сани, і запекли вони з бабою:
- Шню, шню, бичок,
Солом'яний бочок,
Сани не наші,
Хомут не свій,
Поганяй — не стій...
Назустріч іде вовк:
- Пусти, бабка, у сани!
- Сідай.
Вовк сів. Запекли вони втрьох:
- Сани не наші,
Хомут не свій,
Поганяй — не стій...
Назустріч — ведмідь:
- Пусти у сани.
- Сідай.
Повалився ведмідь у сани й голоблю зламав. Баба говорить:
- Мабуть, лисиця, у ліс, принеси голоблю!
Пішла лисиця у ліс і принесла осиковий прутик.
- Не годиться осиковий прутик на голоблю.
Послала баба вовка. Пішов вовк у ліс, приніс криву, гнилу березу.
- Не годиться крива, гнила береза на голоблю.
Послала баба ведмедя. Пішов ведмідь у ліс і притяг більшу ялину — ледь доніс.
Розсердилася баба. Пішла сама за голоблею. Тільки пішла — ведмідь кинувся на бичка й задавив його. Вовк шкіру обдер. Лисиця кишочки з'їла. Потім ведмідь, вовк так лисиця набили шкіру соломою й поставили близько саней, а самі втекли.
Повернулася баба з лісу з голоблею, приладила її, села у сани й запекла:
- Шню, шню, бичок,
Солом'яний бочок,
Сани не наші,
Хомут не свій,
Поганяй — не стій...
А бичок ні з місця. Стьобнула бичка, він і впав. Отут тільки баба зрозуміла, що від бичка-те залишилася одна шкіра. Заплакала баба й пішла одна путем-дорогою.