Жив-Був заєць у лісі: улітку йому було гарне, а взимку погано — доводилося до селянам на гумно ходити, овес красти.
Приходить він до одному селянинові на гумно, а отут уже череда зайців. Ось він і почав їм хвастати:
- У мене не вуса, а усищи, не лабети, а лапищи, не зуби, а зубищи — я нікого не боюся.
Зайці й розповіли тітці вороні про цю хвасту. Тітка ворона пішла хвасту розшукувати й знайшла його під кокоріній. Заєць злякався:
- Тітка ворона, я більше не буду хвастати!
- А як ти хвастав?
- А у мене не вуса, а усищи, не лабети, а лапищи, не зуби, а зубищи.
Ось вона його маленько й порвала:
- Боле не хвастай!
Раз сиділа ворона на заборі, собаки її підхопили й давай м'яти, а заєць це побачив.
« Як би вороні допомогти?»
Вискочив на гірочку й сів. Собаки побачили зайця, кинули ворону — так за ним, а ворона знову на забір. А заєць від собак пішов.
Незабаром ворона знову зустріла цього зайця й говорить йому:
- Ось ти молодець, не хваста, а хоробрий!