Відслужив солдат свої законний строк, одержав відставку й пішов на батьківщину. Іде шляхом-дорогою, а назустріч йому нечистий. « Стій, служивий! Куди йдеш?» — «Додому йду». - «Що тобі будинку! Адже у тебе ні роду, ні племені. Наймися краще до мене у працівники; я тобі велику платню покладу». - «А у чому служба?» — «Служба найлегша: мені потрібне їхати за сині моря до дочки на весілля, а є у мене три соколи; покарауль їх до мого приїзду». Солдат погодився. « Без грошей, — думає, — погане життя; хоч у чорта, усе що-небудь так зароблю!» Нечистий привів його у свої палати, а сам виїхав за сині моря.
Ось солдат ходив, ходив по різних кімнатах; зробилося йому нудно, і здумав він пойтить у сад; вийшов, дивиться — коштує береза. Та говорить йому береза людським голосом: «Служивий! Сходь ось у таку-те село, скажи тамтешньому священикові, щоб дав тобі те саме, що йому нині у сні привиділося». Солдат пішов, куди йому сказане; священик негайно дістав книгу: «Ось тобі — побери!» Солдат побрав; приходить назад. «Спасибі, добра людина! - говорить береза. - Тепер ставай так читай».
Почав він читати цю книгу; одну ніч читав — вийшла з берези червона дівиця, краси неописаної, по самі груди; іншу ніч читав — вийшла по пояс; третю ніч читав — зовсім вийшла. Поцілувала його й говорить: «Я — царська дочка; викрав мене нечистий і зробив березою. А три соколи — мої рідні брати; прагли вони мене виручити, так самі попалися!» Тільки вимовила царівна це слово, негайно прилетіли три соколи, вдарилися об сиру землю й звернулися добрими молодцями. Отут усі вони зібралися й поїхали до батька, до матері, і солдата із собою побрали. Цар і цариця обрадувалися, щедро нагородили солдата, бачили за нього заміж царівну й залишили жити при собі.