Ішов вулицею хлопець зі своєю молодою господаркою; назустріч їм старий: «Де, добрий молодець, ти отаку красуню побрав?» — «Господь дав, дідусь».- чи Може бути? Дай-но я помолюся, чи дасть?» — «Дасть і тобі».
Старий рік круглий богу молився, і просив бога, і задумав у царя дочка сватати. Пред'являється до царя й підходить уводити, увести до ладу царським вратам, і проситься у палати. Вартові доклали; цар велів старому зійти. Упав старий перед царем на коліна. «Ти що, дідок?» — « До вас, царська величність!» — «Що ти?» — «Так ось, наслишав про вашу дочку, сватати прийшов. Віддасте чи ні?» — « У мене не одна, а три дочки, я їх заміж не посилаю й волю з них не симаю. Ступай до них, у відхожі комнатки!» Старий приходить. Царівна, більша сестра, говорить: «Що ти до нас зійшов?» — «Так ось сватати вас прийшов, підете чи ні?» — «Подумаю, - говорить, - ви трошки видьте, у приходжу». Ну, він вийшов, постояв. Знову його вимагають. «Ну що, царівна?» — « Так, я має намір за тебе йти».- « Як же?» — говорить. «Тільки ти відстрочки дай з добром зібратися».- «А скільки?» — «На три роки».- «Це довго, царівна. Я до тієї пори вмру. Ні, по-нашому так: або нині, або завтра весілля».- « Ні, відстрочку треба, хоч два роки».- «Ні».- «Ну хоч на хід!» (Подається царівна.) « Ні, на три тижні у нас, селян, дається». Ну, погодилася царівна. «Я за тебе, старинушка, просто не піду: знайди мені магніт-номінь, принеси, тоді піду». Старий отвечат: «Я не те що принести, я з роду пологів не бачив».- «Ну, а без нього за тебе не піду».- «Ну, вибачайте на час», - говорить старий і вийшов з палацу.
Вийшов у чисте поле, коштує й повертиватся на всі чотири сторони. «Ах, - говорить, - господи дає мені царівну, а де я магніт-номінь знайду?» Думав, думав і побачив у одній стороні темний ліс, і пішов у нього. Ішов далеко, і у лісі келейка коштує. Він зійшов у неї й сидить собі й думає: «Де я магніт-номінь знайду?» А у хаті нікого ні, тільки рукомийник висить, і відповідає людським голосом: «Ех, старий, випусти мене: я тобі магніт-номінь принесу!» — «Ти хто такий?» — «Я — чорт».- «Де ж ти сидиш?» — «У рукомийнику. Випусти!» Він його випустив. Чорт розлітався з гусака великого й полетів; приніс йому магніт-номінь і літає великий. « Як же ти тепер великий, а у рукомийнику сидів? Адже не пролізеш тепер у нього?» — « Так, дідусь, я адже маленьким і яким бажаєш зроблюся». Зробився горобцем. «Ну, топерь хоша ти й пролізеш, а як же ти у сопілочку-те пролізеш?» — «Так я мушкою зроблюся, старинушка».- «Ну-но!» Зробився чорт мушкою й поліз туди. Вліз; старий його там знову й зааминил, побрав магніт і пішов до царівни.
Приніс і говорить: «Ось, царівна!» — «Ну, збирайся вінчатися!» — « Ні, - говорить, - царівна, у нас ось випадок який вийшов: хлопець господу молився, і йому він дружину-красуню дав; а я молився рік круглий, так мені куди одружитися? Мені сімдесят років. Я тільки добродії висповідав. Вибачай!»