Жив-Був цар, і у царя був мисливець, він на каж дий день йому дичина доставляв. Кілька років він ходив на полювання й пристарел. Та у нього було два сини. У деякий час приходить він до царя: «Ваша величність, так і так, - говорить, - я пристарел, сил моїх ні, залишіть мене. У мене є два сини, вони можуть вам дичина доставляти так само, як і я».
Цар і говорить: « Для мене, — говорить, - однаково. Ти одна платню одержував, а сини подвійне будуть одержувати». Ось мисливець і говорить своїм синам: «Ну, люб'язні діти, у усі місця ходите, де прагнете стріляйте, тільки ось у цей ліс не ходите». Вони ходили й доставляли дичина цареві при житті батька. Стало бракувати їм дичини, стали вони купувати, до того дійшли, що платні стало бракувати па покупку дичини. У деякий час вони й думають собі: «Тому нам батько не дозволив у цей ліс ходити? Дай підемо!»
Ходили, ходили по цьому лісу, заблудилися, цілий день проходили: нікуди їм іти й не можна вийти. Старший брат і говорить молодшому: «Ти, - говорить, - лягай спати, а я буду на варті стояти. Якщо я засну, то мені двадцять п'ять ударів». Ось молодший ліг спати, а той розклав багаття й сидить у багаття. Ось чує він незвичайний тріск і злякався. «Ах, - говорить, - це що-небудь так недарма! Не послухалися батьківського благословенья, так зазавжди буває». Бачить, летить шестиглавий змій. Він злякався, що йому робити, не знає. Понадіявся на себе, що гарний стрілець, не дасть промаху, вистрілив з рушниці й убив наповал. Зараз побрав змія у багаття й спалив його. Відстояв свій годинник і будить брата. Брат залишився, так само йому старший брат наказує: «Якщо заснеш, то й тобі двадцять п'ять ударів».
Коштує молодший брат на годиннику, бачить: прилетіли дві голубки. Одна й говорить: «Я, - говорить, - скарб знайшла!» — «Який же, - говорить, - скарб?» — « Ліхтарик-Невидимку». Інша говорить: «Та я знайшла скарб».- «Який же?» — «Руж'є: кого не вглядиш, того й уб'єш». Посиділи й полетіли. На місці залишили ліхтарик і рушниця. Він побрав цю рушницю й чує незвичайний тріск, суки ламаються. Він злякався й говорить: «Не послухалися ми батьківського благословенья, тепер пропадемо». Бачить: летить двенадцатиглавий змій. Він побрав приклався, із цієї рушниці вистрілив і вбив змія. Покамест він з ним возився, вогонь у багатті згас. Не хотілося йому двадцять п'ять ударів одержувати, він вліз на дерево, став дивитися: не чи побачить де вогника. Бачить у одній стороні вогник. Зліз із дерева, пішов туди до вогню.
Підходить уводити, увести до ладу вогню й бачить: лежать дванадцять зміїв двенадцатиглавих і у казані щось кипить. Він праг полюбопитствовать, що у них у казані кипить, побрав шомпол з рушниці й став заважати у казані й бачить людські руки й ноги. Він злякався, потяг назад шомпол, і крапелька із шомпола впала прямо змієві на голову. Прокинувся, засичав. Та всі дванадцять зміїв піднялися. Одні говорять, що його треба з'їсти. Старший змій і говорить: « Ні, - говорить, — він гарна людина, він нам придасться. Ти що за людей?» — «Я царський мисливець».- «А як ти можеш добре стріляти?» — «Я так добре можу стріляти: що побачу, то й уб'ю».- «Убий ти нам собачку, ми тебе відпустимо». Повели вони його, підходять уводити, увести до ладу царському палацу: по огорожі бігає собачка. Вони й говорять: «Бий її!» Він вистрілив і вбив собачку.
Вони зараз почали копати під огорожу. Вони главастие, у них дванадцять голів, вони копають, а він тоненький і проліз колись їх. Бачить: і вони лізуть звідти. Він зараз побрав першого голови усе зрізав, а тулуб витягся сюди. Та так перебрав усіх по одному, усіх дванадцять. Від кожної голови по язичкові відрізав, у кишеню поклав. Потім пішов, бачить: солдат стоїть на годиннику, спить. Він побрав у нього від плаття клаптик відрізав і сховав у кишеню. Запалив ліхтарик-невидимку, пішов у палац. Ходить по палацу, усе сплять. Приходить він у спальню пануючи. Цар маленький, цариця великого росту. Побрав він зі стола скатертина, поклав у кишеню. Пішов відшукувати царську дочку. Приходить у її спальню. Теж подивився: нема чого побрати. Бачить: на руці у їй перстень. Він його зняв і пішов з палацу у ліс до брата. Приходить він до брата. Брат ще спить. Ранком старший брат устав, пішли вони шукати, де їм вийти.
Прокидається цар у своєму палаці й бачить жахливу перемогу, а невідомо, хто переміг. Царська дочка й просить царя вибудувати близько цього лісу будинок, улаштувати там трактир. Зараз вибудували будинок і відкрили трактир. Підписали на трактирі: «Вхід без грошей. Хто знає казки або минуле, той і йди». Та сама царська дочка переїхала сюди жити у трактир.
Брати ходили трохи часу у лісі, виходять до самого цього будинку й трактиру. Їм хотілося дуже пити і є. Старший і говорить молодшому: «Що ти, - говорить, - знаєш що-небудь?» — «Знаю».- «Та я знаю». Зайшли вони у трактир. Зараз їм подали чай. Сама царівна прийшла, почала запитувати. Старший брат і почав розповідати:
«Ми, - говорить, - царські мисливці, ходимо дичина б'ємо. Зайшли у цей ліс і заблудилися. Молодший брат ліг спати, а я став на годинник. Прилітає шестиглавий змій, я його вбив, спалив. Розбудив брата й сам ліг спати».
Потім молодший брат став розповідати: «Устав я на годинник, раптом прилетіли дві голубки. Одна говорить: «Я скарб знайшла, ліхтарик-невидимку». А інша говорить: «Та я скарб знайшла, рушниця: кого не вглядиш, того й застрелиш». Поговорили й полетіли, ліхтарик цей і рушниця залишили. А я їх і побрав. Ось вони». Показує царівні. «Потім раптом прилітає двенадцатиглавий змій, я вистрілив із цієї рушниці й убив його наповал. А вогонь у мене й згас. Я вліз на дерево, бачу у одній стороні вогонь. Я й пішов туди. Приходжу, бачу: дванадцять зміїв двенадцатиголових лежать, сплять. У казані щось кипить. Я перешкодив шомполом, бачу: там людські руки й ноги. Вийняв звідти шомпол, крапля із шомпола скотилася, упала прямо на голову змієві. Він прокинувся, засичав, і усе прокинулися, прагли мене з'їсти. Потім підвели мене до огорожі, веліли вбити собачку, я вистрілив і вбив. Вони почали копати під огорожу. Вони, - говорить, - главастие й рогастие, не швидко пролізуть, я й поліз раніше них. Вони за мною полізли, я їх усіх по одному перерубав, ось і язички від голів». Показує їй язички, царівна й наказала подати шампанське.
«Пішов я, - говорить, - далі. Іду, бачу: на годиннику солдатів коштує. Я відрізав у нього клаптик від плаття. Ось і клаптик! Прийшов у палац, у палаці усе сплять. Увійшов у царську спальню: цар маленький, а цариця високого зросту. Я побрав скатертину. Ось вона! Потім мені бажане було подивитися на царську дочку. Прийшов у її спальню, зняв у їй з руки перстень. Ось він і перстень. Та як вона, - говорить, - на вас схожа».
Царівна зараз послала кур'єра до свого батька, щоб привезти одне царське плаття, інше генеральське й щоб сам цар їхав зустрічати зятя. Приїжджає цар і привозить плаття. Цар бачить, що зять його гарний чоловік, так був радий. Поїхали у палац, повінчалися, стали жити так поживати.