Раз на ріці лев із щукою розмовляв, а людина стояла віддалік і слухав.
Тільки щука побачила людину, зараз же пішла у воду. Лев її після запитує:
- Чого ти пішла у воду? - Людину побачила.
- Ну так що ж? - Так він хитрий.
- Що за людей? - запитує лев. - Подай мені його, я його знімання.
Пішов лев людини шукати. Іде назустріч хлопчик. - Ти людей?
- Ні, я ще не людей. Я хлопчик. Ще коли буду людиною-те!
Лев його не торкнув, пройшов повз. Іде назустріч старий.
- Ти людей?
- Ні, панотець лев! Який я тепер людей! Був колись людиною.
Та цього лівий не торкнув.
- Що за дивина! Не знайдеш людину ніде! Ішов, ішов лев, зустрів солдата з рушницею й із шаблею.
- Ти людей? - Людей.
- Ну, я тебе знімання!
- А ти перегоди, — говорить йому солдат.- Відійди від мене, я сам тобі у пащу кинуся. Роззяв упасти ширше!
Лев відійшов, роззявив упасти. Солдат намітився так як бабахне з рушниці! Потім підбіг так шаблею вухо у лева відітнув. Лев — бігти.
Прибігає до ріки. Випливає щука, запитує:
- Ну що, бачив людину?
- Так що, - говорить лев, - хитра людина! Відразу-Те я його не знайшов: те говорить, що був людиною, то говорить, що ще буде людиною, а як знайшов людину — так я й не зрадів. Він мені велів відійти так розкрити впасти, потім як плюне мені у пащу, і зараз ще палить, а потім як висуне мова, так вухо мені й злизнув!
- Те-Те ж, я тобі говорила, що хитра людина...